Передчасне зобов’язання

№20 (1422) 25.05—31.05.2019

4151

Незалежно від прийняття рішення місцевою радою податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, міг справлятися не раніше від 2016 року. Такий висновок зробив ВС в постанові №158/41/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

29 березня 2019 року м.Київ №158/41/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача — ГОНЧАРОВОЇ І.А.,
суддів — ОЛЕНДЕРА І.Я., ХАНОВОЇ Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Особи 2 на постанову Ківерцівського районного суду Волинської області від 27.02.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 8.06.2017 у справі за позовом Особи 2 до Луцької об’єднаної державної податкової інспекції головного управління Державної фіскальної служби про визнання незаконним і скасування податкового повідомлення — рішення,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року позивачка звернулась у Ківерцівський райсуд від 27.02.2017 з позовом до Луцької ОДПІ ГУ ДФС про визнання незаконним та скасування ППР від 25.11.2016.

На обґрунтування позовних вимог указала на протиправність визначення їй грошового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.

Постановою Ківерцівського райсуду від 27.02.2017 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що оскаржуване ППР прийняте відповідачем у межах його повноважень та у спосіб, установлений законом.

Постановою ЛААС від 8.06.2017 апеляційну скаргу Особи 2 задоволено частково, постанову Ківерцівського райсуду від 27.02.2017 скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позову відмовлено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначила, що позов розглянуто з порушенням правил предметної підсудності, оскільки останній підсудний Волинському окружному адміністративному суду.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, позивачка подала до Вищого адміністративного суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов. На обґрунтування вимог касаційної скарги вказує на правомірність нарахування позивачу грошового зобов’язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2015 році.

7.08.2017 до ВАС надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких відповідач твердить про необґрунтованість доводів, викладених у касаційній скарзі.

<…> Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачка є власником житлового будинку за Адресою 1, загальна площа 322 м².

25.11.2016 відповідачем прийнято ППР від 25.11.2016, яким визначено позивачці грошове зобов’язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірі 2216,76 грн.

<…> У ч.1 ст.143 Конституції визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, установлюють місцеві податки та збори відповідно до закону.

Податковий кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію органів контролю, повноваження й обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Законом «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII було запроваджено новий місцевий податок, а саме — податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

Відповідно до п.12.3 ст.12 ПК сільські, селищні, міські ради та ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом за перспективним планом формування територій громад, у межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов’язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

У ст.4 ПК визначено основні засади податкового законодавства України.

Одним із принципів податкового законодавства є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть уноситися пізніш як за 6 місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Відповідно до ст.8 ПК в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку й у межах граничних розмірів ставок, визначених цим кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

У ст.265 ПК встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Згідно з пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК об’єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є житлова та нежитлова нерухомість, у тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, у тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп.266.1.1 п.266.1 ст.261 ПК).

Відповідно до положень пп.266.3.1 та 266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК базою оподаткування є загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його часток.

База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі їх часток, які перебувають у власності фізосіб, обчислюється органом контролю на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами держреєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника, зокрема документів на право власності.

Згідно з п.12.3 ст.12 ПК сільські, селищні, міські ради та ради об’єднаних територіальних громад, створені згідно із законом за перспективним планом формування територій громад, у межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків і зборів.

У пп.12.3.4 п. 12.3 ст.12 ПК врегульовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.

Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше від початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У пп.12.3.5 п.12.3 ст.12 ПК встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевої радою свого обов’язку щодо встановлення місцевих податків. Так, якщо сільська, селищна, міська рада або рада об’єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов’язковими згідно з нормами цього кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що справляння невстановленого обов’язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки застосовується, якщо відповідне рішення місцевої ради (рішення про встановлення місцевих податків та зборів, передбачене в пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК) не було прийнято.

Отже, для застосування наслідків, передбачених у пп.12.3.5 п.12.3 ст.12 ПК, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов’язкового рішення про встановлення місцевого податку.

Відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов’язкового для справляння місцевого податку.

Таким чином, висновок щодо прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку можна зробити тільки після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження. І лише з наступного бюджетного періоду органи контролю на підставі пп.12.3.5 п.12.3 ст.12 ПК можуть розпочати справляння місцевого податку, який місцева рада повинна була встановити згідно з п.10.2 ст.10 ПК, але не встановила.

Відповідно, якщо протягом 2015 року місцеві ради не приймають рішення про встановлення транспортного податку, то виключно з 2016 року (тобто з початку планового періоду) можуть застосовуватися норми пп.12.3.5 п.12.3 ст.12 ПК.

У даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми закону №71-VIII набрали чинності з 1.01.2015.

Таким чином, незалежно від прийняття або неприйняття відповідного рішення місцевою радою у 2015 році податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, міг справлятися не раніше 2016 року, що правильно було враховано судом апеляційної інстанції під час розгляду справи.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, колегія суддів вважає, що в органу контролю були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного ППР, оскільки запроваджені законом №71-VIII зобов’язання щодо сплати податку на майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників лише після 1.01.2016.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції вважає, що органу контролю були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного ППР та визначення позивачу грошового зобов’язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік.

У спірних правовідносинах колегія суддів також застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення ст.1 Першого протоколу до конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов’язань щодо сплати податку.

Отже, з урахуванням практики ЄСПЛ, яка сформувалася з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності в тлумаченні прав та/чи обов’язків такого платника, а також ролі рішень ЄСПЛ як джерела права в Україні, колегія суддів дійшла висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов’язання за 2015 рік.

У ч.1 ст.345 КАС установлено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

У п.3 ч.1 ст.349 КАС встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду скарги має право скасувати рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково й ухвалити нове у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню, постанови Ківерцівського районного суду від 27.02.2017 та ЛААС від 8.06.2017 — скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, керуючись стст.345, 349, 352, 356 КАС, ВС

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Особи 2 задовольнити.

Постанови Ківерцівського районного суду Волинської області від 27.02.2017 та Львівського апеляційного адміністративного суду від 8.06.2017 скасувати й ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення — рішення Луцької ОДПІ ГУ ДФС від 25.11.2016.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.