Майбутня власність
Оспорення договору застави через 8 років після його укладення є не чим іншим, як намаганням уникнути належного виконання взятих на себе зобов’язань. Такий висновок зробив ВС в постанові №760/10136/16-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
20 березня 2019 року м.Київ №760/10136/16-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д.,
суддів: БІЛОКОНЬ О.В., ГУЛЬКА Б.І. (суддя-доповідач), СИНЕЛЬНИКОВА Є.В., ЧЕРНЯК Ю.В. —
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги публічного акціонерного товариства «БМ Банк» та представника Особи 3 — Особи 4 — на рішення Солом’янського районного суду м.Києва від 24.01.2017 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 22.03.2017.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року Особа 3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «БМ Банк», третя особа — приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова С.В., про визнання договору застави недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що 2.06.2008 між ним і ТОВ «БМ Банк», правонаступником якого є ПАТ «БМ Банк», укладено кредитний договір, за умовами якого йому було надано кредит у розмірі $155 тис. зі сплатою 11,7% річних та кінцевим терміном повернення до 1.06.2018. Цього ж дня на забезпечення виконання кредитних зобов’язань між ним та банком було укладено договір застави, предметом якого були майнові права на квартиру за Адресою 1 загальною площею 85,1 м2, будівництво якого не було завершено.
Позивач зазначав, що на момент укладення договору застави від 2.06.2008 положення ст.5 закону «Про іпотеку» не відносили майнові права до переліку предметів іпотеки, а тому вони й не могли бути передані в заставу (іпотеку).
Посилаючись на положення стст.203, 215 ЦК, Особа 3 просив суд визнати договір застави від 2.06.2008, укладений між ним та ПАТ «БМ Банк», недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом’янського райсуду від 24.01.2017 у задоволенні позову Особи 3 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що положення закону «Про іпотеку», який має застосовуватися до спірних правовідносин у редакції на час їх виникнення, не відносив майнові права на нерухоме майно до предмета застави. Тому ПАТ «БМ Банк» неправомірно отримало в заставу зазначені майнові права, що є підставою для висновку про невідповідність договору нормам чинного законодавства на момент його укладення.
Разом з тим позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду по захист порушеного права, про застосування якого заявив відповідач, а причини поважності пропуску такого строку, які суд міг би визнати поважними, не вказав. Укладення договору не є триваючим порушенням.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою АСК від 22.03.2017 апеляційні скарги ПАТ «БМ Банк» та Особи 3 відхилено, рішення Солом’янського райсуду від 24.01.2017 залишено без змін.
Погоджуючись із висновком районного суду, апеляційний суд також зазначив, що доводи апеляційної скарги ПАТ «БМ Банк» про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення закону «Про заставу», а не закону «Про іпотеку», є необґрунтованими, оскільки, за змістом ст.575 ЦК, застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотекою, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірні правовідносини регулюються саме законом «Про іпотеку» в редакції, чинній на час їх виникнення. Відхиляючи доводи апеляційної скарги Особи 3 про те, що до спірних правовідносин не можна застосовувати строк позовної давності, оскільки правовідношення і, відповідно, порушення його права є триваючим, суд апеляційної інстанції зазначив, що порушення закону «Про іпотеку» було допущено саме в момент укладення договору застави й саме в цей момент позивач мав знати, що в силу положень указаного закону майнові права на об’єкт незавершеного будівництва не могли бути предметом застави. Крім того, законодавство передбачає, що початок перебігу позовної давності співвідноситься не тільки з моментом, коли особа дізналася про порушення свого права, а й з тим, коли особа могла дізнатися про це порушення.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «БМ Банк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким висновок судів щодо неправомірності укладення договору застави змінити шляхом виключення його з мотивувальної частини рішення.
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до ВСС, представник Особи 3 — Особа 4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове, яким позов Особи 3 задовольнити <…>.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ПАТ «БМ Банк» мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про невідповідність спірного договору застави нормам чинного законодавства на момент його укладення. Суди не врахували доводів банку про те, що предметом оспорюваного договору є майнові права на об’єкт нерухомості, будівництво якого не завершено, можливість передання яких у заставу була передбачена положеннями ст.4 закону «Про заставу» в редакції, чинній на день укладення цього договору. При укладанні оспорюваного договору застави ПАТ «БМ Банк» керувався положеннями саме закону «Про заставу», про що безпосередньо зазначено в договорі, оскільки закон «Про іпотеку» не регулював відносин, пов’язаних із передачею в іпотеку майнових прав на нерухоме майно.
Касаційна скарга представника Особи 3 — Особа 4 — мотивована тим, що суди дійшли правильного висновку про невідповідність оспорюваного договору застави майнових прав на нерухоме майно нормам чинного на момент його укладення законодавства, а саме — закону «Про іпотеку», проте помилково застосували до спірних правовідносин строк позовної давності. Правопорушення, яке полягає в протиправному укладенні оспорюваного договору застави, має триваючий характер, що виключає пропуск строку для звернення по захист порушеного права до суду. Позовна давність на вимоги позивача не поширюється, оскільки відносини між сторонами є триваючими й обов’язки, встановлені договором застави майнових прав, підлягають виконанню сторонами протягом усього строку дії договору, а тому позивач, який фактично не укладав договору застави, може пред’явити свої вимоги в будь-який час дії договору. Крім того, про порушення своїх прав позивачу стало відомо лише після звернення до фахівців у галузі права. Таким чином, Особа 3 не пропустив позовної давності.
У червні 2017 року представник Особи 3 — Особа 4 — подав заперечення на касаційну скаргу ПАТ «БМ Банк», в якому зазначав, що доводи банку є безпідставними, а висновок судів про невідповідність оспорюваного договору застави майнових прав на нерухоме майно нормам чинного на момент його укладення законодавства, а саме — закону «Про іпотеку», обґрунтованим. За змістом чч.1 та 3 ст.575 ЦК, застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотекою. Отже, до правовідносин, що виникли між сторонами, підлягає застосування положення закону «Про іпотеку», який є спеціальним.
Відзив на касаційну скаргу Особи 3 не надходив.
Фактичні обставини справи, установлені судами
2.06.2008 між ТОВ «БМ Банк», правонаступником якого є ПАТ «БМ Банк», та Особою 3 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі $155 тис. зі сплатою 11,7% річних та кінцевим терміном повернення до 1.06.2018.
На забезпечення виконання зобов’язань за вищевказаним кредитним договором 2.06.2008 між сторонами було укладено договір застави, предметом якого були майнові права Особи 3 на квартиру за Адресою 1 загальною площею 85,1 м2, будівництво якого не було завершено.
Майнові права на об’єкт нерухомості, будівництво якого не завершено, належали Особі 3 на підставі договору про участь у фонді фінансування будівництва від 23.05.2008.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційні скарги ПАТ «БМ Банк» та представника Особи 3 — Особи 4 — підлягають задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
<…> Суди відмовили в позові у зв’язку з тим, що права позивача порушені, вважаючи, що майнові права на нерухоме майно, будівництво якого не завершене, не можуть бути предметом іпотеки, але відмовили в позові за пропуском позовної давності без поважних причин, про застосування якої заявив відповідач.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком судів, оскільки в задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.
У ч.1 ст.15 ЦК визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК, ч.1 ст.3 ЦПК 2004 року кожна особа має право в порядку, установленому законом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною вимог, які встановлені в чч.1—3 та 6 ст.203 цього кодексу.
Так, у ст.5 закону «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору застави) був визначений вичерпний перелік об’єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.
У ч.2 зазначеної статті закону передбачено, що предметом іпотеки також міг бути об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна в майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в установленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладання іпотечного договору.
Таке саме положення закріплено в ч.3 ст.4 закону «Про заставу», згідно з якою предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, у тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.
Згідно зі ст.526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом пп.1.3, 1.6 договору застави від 2.06.2008, що був укладений між сторонами, по суті передбачено, що після завершення будівництва збудована нерухомість продовжує бути предметом іпотеки.
Таким чином, колегія суддів уважає, що дії позивача щодо оспорення договору застави (іпотеки) через 8 років після його укладення є не що інше, як намагання позичальника уникнути належного виконання взятих на себе зобов’язань.
Суди попередніх інстанцій вищевказаному оцінки не дали і, визнаючи невідповідність договору застави майнових прав на нерухоме майно нормам чинного на момент його укладання законодавства, не врахували, що спірним договором застави в заставу (іпотеку) було передано нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця.
Позивач, виступивши іпотекодавцем майнових прав за спірним договором застави, тим самим дав згоду на передачу в заставу (іпотеку) майнових прав на не завершену будівництвом квартиру, яка в майбутньому стане його власністю, не довів наявності порушення свого права.
Згідно з ч.2 ст.583 ЦК заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.
При цьому колегія суддів виходить з того, що іпотекодавцем виступив не забудовник житла, а позичальник і особа, яка в силу ст.5 закону «Про іпотеку» (у редакції на час укладення договору застави) надала докази того, що нерухоме майно стане її власністю після укладення договору застави (іпотеки).
Подібні за змістом висновки відповідають правовій позиції об’єднаної палати КЦС, викладеній у постанові від 20.06.2018 у справі №520/10060/16-ц.
Ураховуючи зазначене, колегія суддів підтверджує відсутність передбачених стст.203, 215 ЦК підстав для визнання недійсним вищевказаного договору застави.
Посилання касаційної скарги Особи 3 на відповідні правові позиції Верховного Суду України є безпідставними, оскільки в них містяться інші фактичні обставини й застосовані норми права, а саме — те, що в іпотеку майнові права передавалися забудовником без згоди інвестора квартири. У справі, яка переглядається, сам позичальник, особа, яка набуде права власності на квартиру, уклала договір застави.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового — про відмову у задоволенні позову.
Щодо судових витрат
Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв’язку із цим з Особи 3 на користь ПАТ «БМ Банк» підлягає стягненню 1653,60 грн. на відшкодування судового збору, сплаченого товариством за подання апеляційної скарги, та 1653,60 грн. на відшкодування судового збору, сплаченого за подання ним касаційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись стст.141, 400, 409, 412, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ПАТ «БМ Банк» та представника Особи 3 — Особи 4 — задовольнити частково.
Рішення Солом’янського районного суду м.Києва від 24.01.2017 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 22.03.2017 скасувати.
У задоволенні позову Особи 3 до ПАТ «БМ Банк», третя особа — приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова С.В., про визнання договору застави недійсним відмовити.
Стягнути з Особи 3 на користь ПАТ«БМ Банк» 3307,20 грн. на відшкодування судового збору, сплаченого товариством за подання апеляційної та касаційної скарг.
Постанова оскарженню не підлягає.