Закон і Бізнес


Нерівність у винагороді

Судді роками отримують менше від працівників апарату, а КС мовчить


№19 (1421) 18.05—24.05.2019
Михайло БІЛИНСЬКИЙ, суддя Юр’ївського районного суду Дніпропетровської області
1915550
1915550

Останніми роками в Україні триває реформа судової системи, яка проводиться за підтримки іноземних країн та міжнародних організацій. Проте поряд з позитивними змінами її наслідком стало таке ганебне явище, як дискримінація суддів у оплаті праці.


У заручниках кваліфоцінювання

Так, п.23 розд.XII «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII розмір заробітної плати судді було поставлено в залежність від успішного проходження кваліфікаційного оцінювання та підтвердження здатності здійснювати правосуддя в суді відповідного рівня. До завершення кваліфоцінювання судді залишаються на своїх посадах, продовжують виконувати посадові обов’язки (тобто здійснюють розгляд справ), утім, отримують винагороду в розмірі, значно меншому, ніж у колег, які пройшли цю процедуру, за виконання такої ж роботи.

Це ганебне явище не можна назвати інакше, як дискримінація, — отримання працівниками однієї кваліфікації різної винагороди за виконання однакової роботи. Причому різниця у зарплаті більш ніж суттєва — приблизно удвічі. І така нерівність посилюється її тривалістю — три роки.

Не вина суддів, що кваліфоцінювання проводиться роками. Це є недоліком у роботі відповідних державних установ, які виявилися неспроможними оцінити суддів за кілька місяців. Проте заручниками недосконалого законодавства та незадовільної роботи державних органів стали саме судді, які роками не можуть пройти кваліфоцінювання, підтвердити свою здатність здійснювати правосуддя і, як наслідок, весь цей час отримують занижену заробітну плату.

При цьому жодної компенсації за таку затримку не передбачено. Факт дискримінації суддів встановлено рішенням Ради суддів  від 17.09.2018 №48 та рішенням XV з’їзду суддів від 7.03.2018.

Менше за помічника

Дискримінація суддів набула таких потворних форм, що працівники апарату роками отримують більшу зарплату, ніж судді, які розглядають справи. У цьому можна переконатися, порівнявши електронні декларації на сайті НАЗК. Наприклад, торік мій помічник, з яким у нас однакова вислуга років, отримав на 28% більший дохід, ніж я. У 2017-му цей розрив був несуттєвим, та все одно — на користь помічника.

Порівнювати ж свою винагороду із зарплатою керівника апарату та його заступника (працівників, посади яких неспівмірно нижчі за суддівську) навіть не наважуюсь. Адже у 2018 році у керівника апарату нашого суду вона була вдвічі вищою за мою, а в заступника керівника — більш як у 1,5 раза. І такий стан речей триває з 2016-го.

Річ у тім, що працівники апарату отримували захмарні премії та доплати за інтенсивність (сотні відсотків від окладу) внаслідок економії фонду оплати праці, що з’явилася саме за рахунок виплати заниженої, дискримінаційної винагороди суддям, яких позбавили можливості оперативно пройти кваліфоцінювання. Водночас у бюджет було закладено видатки на судову систему саме з урахуванням нових суддівських окладів. Однак виплата премій та доплати за інтенсивність праці самим суддям прямо заборонена законом.

Тяганина з рішенням

Єдиним способом якнайшвидше припинити дискримінацію суддів у питанні оплати праці, не кажучи вже про цілком справедливу компенсацію недоотриманої за три роки винагороди, є прийняття Конституційним Судом рішення за відповідним поданням Пленуму Верховного Суду України. В ньому серед іншого порушується питання про визнання неконституційним положення п.23 розд.XII «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII.

Це подання надійшло до КС ще у жовтні 2016 року. Однак із порушенням процесуального строку, встановленого ст.75 закону «Про Конституційний Суд України», тобто впродовж 6 місяців після відкриття провадження (справа розглядається з листопада 2017-го. — Прим. ред.), рішення дотепер не прийняте.

Загалом у згаданому поданні ставиться питання про визнання неконституційними 12 пунктів розд.XII «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII.

У зв’язку із цим звертаюсь до КС і прошу виділити питання щодо перевірки на конституційність положень п.23 розд.XII «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII в окреме провадження (на підставі ч.2 ст.76 закону про КС) і якнайшвидше винести рішення щодо цього наболілого для більшості суддів питання.

Закликаю майбутнього Президента як гаранта додержання Конституції, голову Ради суддів, а також іноземних послів, керівників міжнародних організацій та програм міжнародної технічної допомоги Україні в проведенні судової реформи підтримати це звернення до КС. Адже єдиний орган конституційної юрисдикції може і повинен якнайшвидше припинити дискримінацію суддів в Україні.

Переконаний, що лише широкий розголос цієї проблеми здатен зрушити її з мертвої точки.