Закон і Бізнес


Коли учасник проти


№17-18 (1419-1420) 09.05—17.05.2019
32068

На відміну від зустрічного позову, позовна заява третьої особи має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору. Такий висновок зробив ВС в постанові №916/3245/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

13 березня 2019 року                      м.Київ                                №916/3245/17

Велика палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача — БАКУЛІНОЇ С.В.,
суддів: АНТОНЮК Н.О., БРИТАНЧУКА В.В., ГУДИМИ Д.А., ДАНІШЕВСЬКОЇ В.І., КІБЕНКО О.Р., КНЯЗЄВА В.С., ЛОБОЙКА Л.М., ЛЯЩЕНКО Н.П.,  ПРОКОПЕНКА О.Б., РОГАЧ Л.І., САПРИКІНОЇ І.В., СИТНІК О.М., ТКАЧУКА О.С., УРКЕВИЧА В.Ю., ЯНОВСЬКОЇ О.Г. —

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Особи 3 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2018 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.08.2018 у справі про відмову у відкритті провадження за позовною заявою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, — Особи 3 (учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський клуб ТЦФ») до ТОВ «Морський клуб ТЦФ», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача — Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», регіональне відділення Фонду державного майна, про зобов’язання вчинити дії, за позовом ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії ДП «Адміністрація морських портів України» до ТОВ «Морський клуб ТЦФ», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача — регіонального відділення ФДМ, про стягнення 484923,52 грн.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2017 року ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії ДП «Адміністрація морських портів України» звернулося до ГСОО з позовом до ТОВ «Яхт-клуб «Одеса-2009» (правонаступник — ТОВ «Морський клуб ТЦФ») про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна від 20.09.2005 в розмірі 484923,52 грн., з яких: 440155,47 грн. — заборгованість із орендної плати, 39153,11 грн. — пеня, 5614,94 грн. — 3% річних.

1.2. Також у серпні 2018 року Особа 3 як третя особа, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору в цій справі, звернувся до ГСОО з позовною заявою до відповідача за участю третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, — підприємства та РВ ФДМ по Одеській області, про: встановлення нікчемності договору щодо внесення змін до договору оренди, укладеного в усній формі між фондом та товариством, на виконання якого 1.03.2013 фонд і товариство підписали акт приймання-передачі до договору про внесення змін до укладеного з товариством договору оренди з підстав недотримання сторонами вимог закону про письмову форму та нотаріальне посвідчення договору; застосування до договору про внесення змін до договору оренди наслідків недійсності нікчемного правочину в порядку ст.1213 Цивільного кодексу.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. ГСОО ухвалою від 20.08.2018 відмовив у відкритті провадження за позовною заявою Особи 3 на підставі п.1 ч.1 ст.175 Господарського процесуального кодексу, оскільки позовні вимоги третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору в цій справі заявлено фізичною особою (Особою 3) без статусу суб’єкта господарювання (фізичної особи — підприємця), тому цей спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а має вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу в суді цивільної юрисдикції.

2.2. Південно-західного апеляційний  господарський суд постановою від 13.11.2018 ухвалу ГСОО від 20.08.2018 залишив без змін, зазначивши, що спір у цій справі за первісним позовом виник щодо правомірності нарахування товариству орендних платежів, що підлягали сплаті за користування відповідачем держмайном за договором оренди, а також штрафних санкції (пені) та 3% річних на суму основного боргу; отже, спір за первісним позовом пов’язаний з виконанням відповідачем договірних зобов’язань та не стосується прав та обов’язків Особи 3 як учасника товариства — відповідача за первісними вимогами.

2.3. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що позов Особи 3 як третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору в цій справі щодо встановлення нікчемності договору про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, за яким за первісними позовними вимогами стягуються орендні платежі з відповідача (орендаря), не спрямований на захист корпоративних прав Особи 3 як учасника товариства, зокрема його права на участь в управлінні товариством, що реалізується в інших формах (у тому числі шляхом участі в загальних зборах учасників товариства).

3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

3.1. Не погодившись із постановою ПЗАГС від 13.11.2018 та ухвалою ГСО від 20.08.2018, Особа 3 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду, в якій просить судові рішення скасувати, а справу направити до ГСОО для продовження розгляду.

3.2. Касаційну скаргу мотивовано порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що визначають перелік справ, розгляд спорів у яких відноситься до юрисдикції госпсудів, та невідповідністю висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи щодо реалізації Особою 3 як учасником товариства його корпоративних прав шляхом звернення з позовними вимогами про встановлення нікчемності вчиненого товариством (відповідачем) правочину щодо внесення змін до договору оренди держмайна, орендарем за яким є товариство.

4. Доводи інших учасників справи

4.1. У відзиві на касаційну скаргу підприємство зазначило, що за предметним та суб’єктним складом позовна заява Особи 3 до товариства не належить до юрисдикції госпсудів, а отже, відповідно до п.1 ч.1 ст.175 ГПК суд правомірно відмовив у відкритті провадження у справі.

5. Позиція ВП ВС у справі

5.1. Оскільки Особа 3 оскаржує судові рішення з підстав порушення правил суб’єктної та предметної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду ВП на підставі ч.6 ст.302 ГПК в редакції закону від 3.10.2017 №2147-VIII.

5.2. Згідно з ч.1 ст.4 ГПК право на звернення до госпсуду в установленому цим кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в госпсуді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

5.3. Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК юрособи та ФОП, фізособи, які не є підприємцями, держоргани, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до госпсуду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції госпсуду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

5.4. Отже, норми господарського процесуального законодавства закріплюють право фізосіб звертатися до господарського суду з позовами саме у випадку, коли їхні справа віднесена до юрисдикції госпсуду.

5.5. Відповідно до пп.1, 3, 4 ч.1 ст.20 ГПК госпсуди розглядають справи в спорах, що виникають у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч.2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні й виконанні правочинів у госпдіяльності, крім правочинів, стороною яких є фізособа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юрособи та (або) ФОПи; справи у спорах, що виникають із корпоративних відносин, у тому числі в спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юрособи або між юрособою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юрособи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають із правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юрособі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

5.6. Згідно зі ст.10 закону «Про господарські товариства» від 19.09.91 №1576-XII (у редакції, яка була чинною для ТОВ) учасники товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов’язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

5.7. Відповідно до ч.1 ст.167 Господарського кодексу корпоративні права — це права особи, частка якої визначається в статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні госпорганізацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

5.8. Згідно з пп.14.1.90 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні госпорганізацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

5.9. Тобто якщо учасник (акціонер) госптовариства обґрунтовує позовні вимоги щодо оспорення договору, укладеного товариством, порушенням останнім у ході статутної діяльності корпоративних прав такого учасника (акціонера), то цей спір належить до юрисдикції госпсудів.

5.10. Оскільки Особа 3 вказує на наявність у нього частки в статутному фонді товариства, посилається на порушення права управління товариством унаслідок укладення в усній формі між фондом і товариством договору про внесення змін до договору оренди, на виконання якого 1.03.2013 фонд і товариство підписали акт приймання-передачі до договору про внесення змін до договору оренди, а отже, обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, спір належить до юрисдикції госпсудів.

5.11. Ураховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, з яким погодився також суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що заявлений Особою 3 як учасником товариства позов щодо оспорення договору, укладеного останнім, не підлягає розгляду за правилами госпсудочинства, а має розглядатися за правилами ЦПК.

5.12. Разом з тим за приписами ст.49 ГПК треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть уступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або кількох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу.

5.13. При цьому позови третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, мають подаватися з дотриманням загальних правил пред’явлення позову, на що безпосередньо вказують положення ч.5 ст.49 та ч.4 ст.180 ГПК. Відповідно до цих норм до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення ст.180 цього кодексу. Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред’явлення позову, повинна відповідати вимогам стст.162, 164, 172, 173 цього кодексу.

5.14. Відповідно до чч.2 та 3 ст.180 ГПК зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов’язані та спільний їх розгляд є доцільним, зокрема коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об’єднуються в одне провадження з первісним позовом.

5.15. Ознаками зустрічного позову є його взаємопов’язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема, коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об’єднуються в одне провадження з первісним позовом ухвалою суду.

5.16. Взаємна пов’язаність зустрічного та первісного позовів може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах, вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Водночас подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб’єктивне право позивача за первісним позовом.

5.17. Таким чином, у процесі розгляду госпсудом спору між позивачем і відповідачем третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину. При цьому під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об’єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

5.18. Отже, на відміну від зустрічного позову, який повинен бути лише взаємопов’язаним з первісним, позовна заява третьої особи відповідно до положень ч.1 ст.49 ГПК має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору у справі.

5.19. Позовні вимоги третьої особи, яка подала позов відповідно до приписів ст.49 ГПК, можуть бути допущені судом до розгляду в процесі, що вже розпочався, у тому випадку, коли така самостійна вимога заявлена саме щодо предмета спору, що вже виник між сторонами. Вимога, спрямована на те, що поза цим предметом, чи спрямована до третіх осіб, не може бути розглянута судом як вимога третьої особи в розумінні наведеної вище статті. Водночас така позовна вимога може бути заявлена в самостійному позові.

5.20. Як убачається з матеріалів справи, спір між сторонами за первісним позовом виник із зобов’язальних відносин щодо платежів на підставі договору оренди, тобто щодо виконання господарських зобов’язань, і не стосується прав і обов’язків Особи 3 як учасника товариства.

5.21. Разом з тим позов Особи 3 як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, щодо встановлення нікчемності договору про внесення змін до договору оренди з підстав недотримання сторонами вимог закону про письмову форму та нотаріальне посвідчення договору й застосування наслідків недійсності нікчемного правочину в порядку, передбаченому ст.1213 ЦК, обґрунтовано порушенням корпоративних прав фізособи, тобто спір виник не із зобов’язальних, а з корпоративних правовідносин, учасниками яких є товариство та фізособа, і щодо різних предметів спору: за первісним позовом — щодо заборгованості за договором, а за позовом третьої особи із самостійними вимогами — щодо законності самого договору.

5.22. Оскільки заявлений фізособою Особою 3 позов не взаємопов’язаний з первісним позовом, адже вимоги за цим позовом виникли з інших правовідносин, які відповідно врегульовані нормами зобов’язального права, це унеможливлює його спільний розгляд з первісним позовом.

5.23. Відповідно до приписів ч.6 ст.180 ГПК зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог чч.1 та 2 цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.

5.24. Таким чином, перевіряючи наявність чи відсутність підстав для спільного розгляду позову Особи 3 з первісним позовом, суд першої інстанції помилково послався на ст.175 ГПК, якою врегульовано підстави для відмови у відкритті провадження у справі, натомість мав повернути вказану заяву на підставі ч.6 ст.180 цього кодексу.

Висновки про правильне застосування норм права

5.25. Передбачене ст.49 ГПК право особи вступити у справу шляхом подання позову до однієї або кількох сторін не є абсолютним. Таке право можна реалізувати лише за умови дотримання вимог процесуального законодавства.

5.26. Позовна заява третьої особи відповідно до положень ч.1 ст.49 ГПК має містити самостійні вимоги саме щодо предмета спору у справі. При цьому під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об’єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Отже, вимога третьої особи, спрямована на будь-що поза предметом спору між позивачем і відповідачем, не може бути визнана вимогою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Водночас така вимога може бути заявлена в самостійному позові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

<...> 5.29. Урахувавши викладене, ВП ВС дійшла висновку, що касаційну скаргу Особи 3 слід задовольнити частково, постанову ПЗАГС від 13.11.2018 та ухвалу ГСОО від 20.08.2018 скасувати, ухваливши нове рішення про повернення зустрічної позовної заяви Особи 3.

Керуючись стст.306, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК, ВС

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Особи 3 задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2018 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 20.08.2018 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким зустрічну позовну заяву повернути Особі 3.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.