Закон і Бізнес


Ні мандата, ні грамоти

Чи можна перешкоджати конституційному праву бути обраним та забороняти визнання заслуг людини в мантії?


На засіданні РСУ суддю Апеляційного суду Київської області у відставці Олега Левчука (праворуч) привітали з присвоєнням почесного звання «Заслужений юрист України».

№16 (1418) 27.04—08.05.2109
ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ
12150

Чому чиновники можуть претендувати на виборні посади, а судді — ні? Чи не є дискримінацією, коли народні обранці та міністри мають право на державні нагороди та почесні звання, а служителі Феміди повинні чекати відставки для визнання своїх заслуг? Свою думку із цього приводу мають сказати судді Конституційного Суду, тим більше що ці обмеження поширюються і на них самих.


Між політикою і правом

Як повідомляв «ЗіБ», у парламенті вже реєстрували законодавчі ініціативи, спрямовані на те, аби прибрати із закону «Про судоустрій і статус суддів» вочевидь дискримінаційні норми (див., наприклад, проект №10090). Проте більшість нардепів якось прохолодно поставилася до проблем представників судової влади. Вони, напевне, розуміли, що якось нелогічно, з одного боку, лаяти судову систему, а з іншого — повертати право на відзнаки. Або просто вирішили, що наявність подібних обмежень — непоганий спосіб позбутися конкурентів як на виборах, так і у нагородних списках.

Проте знайшовся 51 народний обранець, який вирішив залучити до спору єдиний орган конституційної юрисдикції. І недавно було внесене подання про визнання такими, що не відповідають Конституції, другого речення ч.4 ст.54 та ч.9 ст.56 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII. Перше положення встановлює для суддів заборону брати участь у виборах будь-якого рівня як кандидати, друге — унеможливлює отримання будь-яких нагород, грамот або відзнак.

В обох випадках нардепи роблять акцент на дискримінаційності таких обмежень. Адже на інших державних службовців ці правила не поширюються.

Так, виборче законодавство не містить положень, які обмежували б пасивне виборче право з огляду на посаду, що обіймає претендент на момент висування. Хоча Конституція забороняє суддям суміщати служіння Феміді з будь-яким представницьким мандатом, але, на думку нардепів, ідеться виключно про факт отримання такого статусу за результатами виборів. Тобто в разі перемоги на президентських, парламентських або місцевих виборах суддя має зробити вибір між політикою та правом.

До 2015 року жодних винятків у питанні пасивного виборчого права для суддів не передбачалося. Ці обмеження вперше з’явилися в законі «Про забезпечення права на справедливий суд», а потім перекочували в нову редакцію профільного акта. На думку нардепів, — усупереч Конституції.

Із цим важко не погодитися, адже якщо допустити можливість обмеження законом права висувати свої кандидатури на виборах для осіб, які займають певні посади, то можна дійти й до обмежень за будь-якими іншими ознаками на кшталт люстраційних чи мовних. Очевидно, що такі заборони можуть установлюватися виключно на конституційному рівні. А Основний Закон подібних винятків стосовно суддів не містить.

Єдиний контраргумент — це конституційна заборона для суддів на участь у будь-якій політичній діяльності. Адже, якщо суддя бере участь у виборчих перегонах як кандидат, йому доведеться висловлюватися з приводу певних політичних питань. І якщо похід по мандат завершиться невдачею, то якась зі сторін процесу може порушити питання про його дисциплінарну відповідальність через причетність до політики, хай і тимчасову.

Втім, суддям КС, серед яких також є «подвійний перебіжчик» від мантії до мандата й назад, буде простіше обґрунтувати визнання спірної норми неконституційною, ніж навпаки.

Заслуги не сховаєш

Що стосується державних нагород та інших відзнак, то із цим питанням у КС не повинні виникнути проблеми. Адже, обґрунтовуючи запровадження таких обмежень, законодавець оголосив подяки, почесні звання, грамоти та інші відзнаки формою підкупу суддів.

Можливо, якщо суддю нагороджують грамотою Уряду чи Верховної Ради, то це виглядає дещо нелогічним і скидається на віддяку. Але чому самі судді не можуть відзначити заслуги колег? Адже, за новими правилами, працівникові апарату можна вручити подяку Ради суддів, а служителю Феміди — ні. У чому полягає небезпека такої відзнаки, важко зрозуміти.

Ще більше питань виникає щодо державних нагород. Чому, коли глава держави відзначає чиновників чи депутатів, це не розглядається як корупційний жест, а щодо суддів — так? Адже ордени та почесні звання присвоюються за видатні заслуги перед державою, а не Президентом. Принаймні так має бути в теорії.

Крім того, як зазначається в поданні, державні нагороди або їх відсутність «відіграють важливу роль у формуванні ставлення до людини в менталітеті українців». Можливо, таке твердження є спірним, але для самої людини відзнаки дійсно є стимулом для самовідданого служіння суспільству.

Якщо ж на перше місце поставити боротьбу з корупцією й нагородами як одним з її видів, то логічно поширити таку заборону на всіх посадових і службових осіб органів державної влади. А головне — не плутати мету відзнак, що закладалася в законі, з мотивами, через які певні особи отримують ордени, медалі та почесні звання.

Втім, ці аргументи виходять за конституційні межі. Бо для КС головне — визначитися, чи може право на відзнаку залежати від посади, яку займає особа. І Конституція підказує, що відповідь буде негативною.