Урожай у заставі

Чи здатні кредитні інструменти стати основою фінансової стабільності аграріїв?

Агропромисловий сектор є одним із системотвірних для економіки України, акумулюючи близько 12% ВВП та забезпечуючи майже 40% усіх валютних надходжень. Утім, реалізація державної програми підтримки сільгоспвиробників залишає бажати кращого, а методи викликають сумніви в їх здатності ефективно впливати на розвиток аграрної галузі.

Державна підтримка

Починаючи з 2016 року діють зміни, унесені до Бюджетного кодексу, щодо обсягів державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Вона повинна становити не менше ніж 1% від випуску продукції в сільському господарстві. Відповідні зміни забезпечили значне зростання державної підтримки сільгоспвиробників, обсяг якої у 2018 році становив 6,3 млрд грн., а за підсумками 2019-го має сягнути майже 7 млрд грн.

Дотаційний механізм, запропонований державою для підтримки с/г виробників, має компенсаторний характер, що полягає у відшкодуванні витрат, понесених аграріями. Так, компенсації підлягають витрати на утримання поголів’я великої рогатої худоби, купівлю племінних ресурсів, будівництво тваринницьких комплексів і переробних підприємств, закупівлю насіння, саджанців та сільськогосподарської техніки. Також Уряд запровадив програму здешевлення кредитів для агросектору, що полягає в частковій компенсації витрат, пов’язаних зі сплатою відсотків за кредитами.

Не торкаючись бюрократичних проблем реалізації дотаційного механізму та реалій незбалансованості розподілу таких дотацій, розглянемо проблематику й ефективні механізми залучення кредитних коштів для розвитку аграрного бізнесу. Адже саме механізм дієвого кредитування в будь-якому секторі економіки дає найбільш вагомий результат для розвитку підприємств галузі.

Будь-яке залучення кредитних коштів передбачає необхідність забезпечення виконання позичальником зобов’язань. Це базовий інтерес кредиторів, що полягає в гарантії збереження власних коштів. При цьому аграрії часто стикаються із ситуацією, коли банки та інші фінансові установи відмовляють у видачі кредитних коштів у зв’язку з відсутністю або недостатньою вартістю майна, яким володіє позичальник.

Аграрні розписки та їх особливості

У цьому контексті аграрні розписки є перспективним засобом кредитування галузі, який дозволяє залучати фінансування під заставу майбутнього врожаю. Механізм таких розписок залежно від їх різновиду може встановлювати як грошове зобов’язання боржника щодо повернення отриманого фінансування (за фінансовою АР), так і зобов’язання здійснити на користь кредитора постачання с/г продукції визначеного типу (за товарною АР).

Аграрні розписки мають ряд особливостей правового регулювання, які істотно відрізняють їх від широко застосовуваних договорів застави майбутнього врожаю та договорів застави с/г продукції за складськими свідоцтвами.

Зокрема, предметом застави за АР у момент її видачі є майбутній урожай, проте після його збору предметом застави стає відповідна кількість зібраної продукції. Зазначене створює перспективи спільного використання АР із подвійними складськими свідоцтвами шляхом зобов’язання боржника за розпискою після збору заставної продукції передавати її на зберігання на зерновий склад за подвійним складським свідоцтвом з передачею кредиторові заставної частини такого свідоцтва.

Обов’язок доведення походження с/г продукції покладається на боржника. Це дає кредитору можливість для задоволення вимог за рахунок знайденої на зерновому складі продукції відповідного типу (якщо боржник не доведе походження такої продукції не з поля, вказаного в АР).

Виконання товарної АР допускається шляхом передання кредиторові складських документів на заставлену с/г продукцію. Це уможливлює встановлення зобов’язання передати кредиторові складські документи на заставну продукцію негайно після її збору.

Крім того, у законодавстві передбачено спеціальну процедуру позасудового примусового виконання. Невиконання зобов’язань за АР дає кредитору право звернутися до нотаріуса по виконавчий напис.

Учинення такого напису можливе наступного дня після настання строку виконання зобов’язань за АР. У цьому контексті законодавство вимагає від кредитора лише надіслання письмової вимоги про порушення зобов’язань та надання нотаріусу копії такої вимоги разом з доказами її направлення боржникові.

Фактично процедура примусового виконання АР дає кредиторові можливість перейти від пред’явлення претензій до активних виконавчих дій протягом одного — двох днів з моменту настання строку виконання зобов’язань за розпискою.

Відповідно, наявність спеціальної процедури вчинення виконавчих написів за АР значно прискорює їх примусове виконання. Наявна практика звернення стягнення на с/г продукцію (як і будь-яке інше рухоме майно) свідчить, що вирішальне значення для досягнення результату має можливість оперативної організації примусового виконання порушеного зобов’язання. Адже найістотнішим на цьому етапі є ризик зникнення заставленого майна в проміжку часу між пред’явленням претензій та фактичним початком дій щодо примусового виконання.

Судова практика

Наразі існує незначна кількість судових рішень щодо примусового виконання аграрних розписок. Практика складається таким чином, що стягнення за АР у судовому порядку застосовується кредиторами в разі відчуження заставної сільгосппродукції на користь третіх осіб. Це своєю черго унеможливлює примусове виконання аграрної розписки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Однією з найпоширеніших причин відчуження заставної сільгосппродукції є зволікання кредиторів за АР щодо ініціювання примусового стягнення негайно після настання строку виконання зобов’язань.

Так, у межах справ №№902/284/18 та 902/566/18 суди розглянули позови, які виникли саме у зв’язку з фактами відчуження заставної с/г продукції боржниками за АР на користь третіх осіб. У цих справах суди прийняли рішення про задоволення вимог кредиторів за аграрними розписками та стягнення з боржників відповідних сум заборгованості.

Законодавче вдосконалення

У контексті поширення застосування аграрних розписок убачається низка складних питань на рівні нормативного регулювання, які створюють можливості для зловживань. Серед найдоцільніших пропозицій щодо внесення змін до закону «Про аграрні розписки» звернімо увагу на такі.

По-перше, має бути передбачений обов’язок боржника за АР у разі збору ним урожаю до виконання зобов’язань за такою розпискою передавати заставну продукцію на зберігання зерновому складу за подвійним складським свідоцтвом.

У момент збору заставної продукції та її передання боржником на склад така продукція фактично втрачає зв’язок із земельними ділянками, вказаними в АР. Це унеможливлює ідентифікацію заставленої продукції з-поміж іншої, що належить боржникові. Як наслідок, недобросовісні боржники мають можливість відчужити заставлену продукцію третім особам.

Також повинен бути встановлений механізм реалізації заставної с/г продукції за фінансовими АР з умовою переказування коштів від продажу такої продукції безпосередньо на користь кредитора.

На практиці трапляються випадки відсутності в боржника за фінансовою АР інших джерел погашення заборгованості, ніж реалізація заставної продукції. Однак у такому разі після надання кредитором згоди на реалізацію заставної продукції недобросовісний боржник має можливість приховати отримані кошти та не виконати зобов’язання.

Необхідно закріпити можливість задоволення вимог кредитора за товарною АР за рахунок будь-якого іншого виду с/г культури, наявної в боржника.

Нині законодавство передбачає можливість для задоволення вимог кредитора за товарною АР за рахунок різновиду с/г культури, визначеного в умовах такої розписки. Перерахунок обсягу сільгосппродукції, постачання якої зобов’язаний здійснити боржник, зводиться до оцінки її якості.

Однак трапляються випадки, коли, наприклад, після отримання фінансування недобросовісний боржник здійснює посів іншої с/г культури, ніж визначено в умовах розписки. Це фактично унеможливлює її виконання та істотно порушує баланс прав сторін відносин за АР.

Отже, потенціал національної аграрної галузі значно перевищує її сьогоднішні економічні показники. Проте вона продовжує потребувати планомірної підтримки з боку держави, у тому числі шляхом створення сприятливих умов для залучення аграріями фінансування у вигляді позикових коштів.