Закон і Бізнес


Заступник глави АП (2010—2014 рр.) Андрій Портнов:

«Ситуація зміниться із жахливої на просто погану. І це можна буде вважати позитивною тенденцією»


Андрій Портнов: «Що менш централізованим буде управління державою з боку президентської вертикалі, то краще почуватимуться і судова система, і суспільні відносини».

№14 (1416) 13.04—19.04.2019
РОМАН ЧИМНИЙ
313478

Невдовзі має відбутися зміна на посту №1, і країна отримає шанс повернутися на демократичні рейки розвитку. Із чого потрібно починати: із судових процесів над попередниками чи з виправлення помилок, допущених на законодавчому рівні? Чи варто очікувати нових люстраційних процесів, зокрема у судовій системі? На ці та інші запитання погодився відповісти автор попередньої судової реформи, заступник глави Адміністрації Президента — керівник головного управління з питань судоустрою (2010—2014 рр.), д.ю.н. Андрій ПОРТНОВ.


«Суди слід залишити у спокої, і це має бути ключовим рішенням для нової влади»

— Андрію Володимировичу, із чого слід починати новій владі на вул.Банковій одразу після інавгурації глави держави?

— Насамперед слід зосередитися на державному будівництві в усіх сферах: не тільки в судовій та правоохоронній, а й у соціальній, економічній. Проте оскільки у вас фахове видання, що орієнтується на правників та суддів, то поговоримо саме про судову та правоохоронну системи.

Головна помилка, яку можна виправити, тільки маючи політичну волю, це те, що Президент Петро Порошенко особисто керував не тільки судовою та правоохоронною системами, а й процесуальними діями, які вчинялися відповідними органами. Я маю на увазі обшуки, арешти, обрання запобіжних заходів, конфіскації та інші слідчі дії та судові рішення. І цьому є безліч прикладів.

Натомість є упевненість, що новий Президент покладе край практиці ручного керування правоохоронною та судовою системами. І це вже буде великим кроком уперед.

— Тобто ви вважаєте, що доведеться проводити чергову судово-правову реформу?

— Я так не думаю. Є органи, до яких рівень суспільної довіри залишається високим. Це і Вищий антикорупційний суд, сформований із залученням іноземних експертів, і новий Верховний Суд. Як би комусь не хотілося, але будь-який чиновник, котрий спробує повернути усе до попереднього стану, наразиться на дві проблеми. По-перше, це може призвести до повного розвалу судової системи, а по-друге, є високий ризик втрати суспільної довіри до новоутворених інституцій.

Подобається це комусь чи ні, але не варто тішити себе ілюзіями: зруйнувати Верховний чи Вищий антикорупційний суди нікому вже не вдасться. Хоча рівень суспільної довіри до них сформований обманним шляхом, маємо виходити з того, що він є, і сгромадяни покладають на ці установи великі сподівання.

На мою думку, суди слід залишити у спокої, і це має бути ключовим рішенням для нової влади. Тобто відмовитися від спроб давати вказівки щодо тих чи інших судових рішень, звести до мінімуму намагання реформувати, ліквідувати суди, переатестовувати, люструвати чи переоцінювати суддів. І тоді вони самостійно знайдуть шлях до зміцнення своєї незалежності.

— А як тоді бути з тими служителями Феміди, яких позбавили мантій внаслідок кількох люстраційних хвиль?

— Багатьох з них необхідно відновити на посадах. Думаю, так і станеться. Щойно Адміністрація Президента припинить втручатися у ці процеси, люди, які втратили роботу за останні 5 років, спроможні відновити і своє добре ім’я, і свої посади. Зокрема, через механізми європейського правосуддя.

— Але ж процедура у Європейському суді з прав людини забирає не один рік життя.

— Нічого страшного у цьому немає. 5 років тому теж могло здаватися, що ця влада прийшла надовго. Але час сплив, справедливість починає відновлюватися, баланс ставлення до влади у суспільстві різко змінився в інший бік. Так само змінюється баланс прихильності серед чиновників державного апарату і в самій судовій системі.

Що менш централізованим буде управління державою з боку президентської вертикалі, то краще почуватимуться і судова система, і суспільні відносини.

— Не все залежатиме від глави держави. Я маю на увазі подання Пленуму Верховного Суду України щодо неконституційності ліквідації старої установи та утворення нового ВС. І не виключено, що Конституційний Суд може пристати на цю думку.

— Тоді матимемо хаос у судовій системі.

— Тобто хай краще панує неконституційність, ніж безлад?

— Ні, я за панування Конституції і лише прогнозую наслідки такого рішення. Вважаю, що потрібно дотримуватися Конституції й незалежно від того, яким буде рішення КС, повернути представників вищих спеціалізованих судів на посади, причому не нижчі від попереднього рівня, заплатити їм компенсації за незаконне звільнення.

Водночас слід прогнозувати і мінімізувати можливі негативи від того, що КС ухвалить рішення про неконституційність окремих положень судової реформи, у тому числі щодо утворення нового ВС. Крім того, необхідно прийняти спеціальний закон, який визначить особливості перехідного періоду. Адже потрібно визначити, зокрема, що робити із сотнею тисяч справ, які перебувають на розгляді у ВС, як забезпечити касаційний перегляд тощо. Усе це потребуватиме сукупності дій щодо законодавчого врегулювання, а головне — політичної волі для подолання цього хаосу. І я, чесно кажучи, не уявляю, як організувати єдиний центр для прийняття потрібних рішень на законодавчому рівні.

Тому, на мій погляд, необхідно поновити у правах тих, кого провідники судової реформи викинули на узбіччя, але й утримати судову систему від сповзання у прірву.

«Якщо судді масово приймають рішення за вказівкою влади, то вони не відчувають дискомфорту»

— Ви говорите про намагання вул.Банкової керувати судовою системою. З огляду на ваш досвід роботи в Адміністрації Президента, які механізми для цього використовуються?

— Усе дуже просто: Президент телефонує Генеральному прокурору і каже, наприклад: потрібно заарештувати Олександра Єфремова. Потім знаходять «слабкий» суд, такий як Старобєльський, де є судді, котрі підвішені на гачку дисциплінарних проваджень, що відкриті у підконтрольній АП Вищій раді правосуддя. Це сприяє досягненню домовленостей між прокурором і суддею, після чого перший уносить клопотання про взяття під варту, а другий його освячує. А потім щоразу, 3 роки поспіль, суд продовжує строк тримання за ґратами.

Можу навести інший приклад, коли главу держави зацікавили акції компанії «Нафтогазвидобування», але їх захопленню заважав голова Апеляційного суду м.Києва. Тоді проти нього готується провокація, вручається підозра, суддю оголошують у розшук… Потім на його місце ставлять іншого, акції змінюють власника і Президент стає акціонером найбільшої газовидобувної компанії, а його статки зростають у 82 рази тільки за минулий рік.

Або пригадайте ініціювання під надуманими обвинуваченнями економічних санкцій проти політичних опонентів. Тож за ці 5 років можна було побачити різноманітний арсенал інструментів, який Президент використовував для керування судами і не тільки.

— А чи є важелі, що допоможуть новому Президенту навести лад у судовій системі та країні загалом?

— Достатньо не втручатися в судові процеси, не дзвонити керівникам судів і давати по руках тим чиновникам, які спробують це зробити. Ситуація не відразу поліпшиться. Вона залишатиметься поганою, але зміниться із жахливої на просто погану. І це можна буде вважати позитивною тенденцією.

— Але, якщо нашим судам не давати завдань, вони можуть не винести жодного рішення. Бо не знатимуть, яке буде правильно сприйняте суспільством, активістами, міжнародною спільнотою.

— Це — міф. Суд обмежений процесуальними строками, процесуальними законами — він не зможе не приймати рішень. Натомість, якщо суддя усвідомлюватиме, що за винесене рішення його не намагатимуться звільнити з посади, не запускатимуть десятки механізмів тиску на нього, починаючи від оцінювання і закінчуючи кримінальним переслідуванням, він ставитиме на перше місце суспільну значимість, справедливість, власну репутацію.

За великим рахунком, не кожен захоче виносити рішення, за які буде соромно перед юридичною спільнотою, які піддаватимуть критиці спеціалізовані ЗМІ та тролитимуть у соцмережах. Якщо ж судді масово приймають рішення за вказівкою влади, то вони не відчувають такого дискомфорту.

Отже, якщо Президент припинить ручне керування судовою системою, ситуація одразу зміниться.

— Але чи не породить це інший хаос: коли суди першої інстанції не стануть прислухатися до найвищого судового органу?

— Вони і не повинні цього робити! Суди повинні прислухатися виключно до закону та власного внутрішнього переконання. Якщо суддя ВС стане дзвонити до місцевого суду і давати вказівки, це буде злочином.

— Проте ви, напевне, можете пригадати чимало випадків, коли касаційна інстанція повертала справу до місцевого суду із вказівками на неправильне застосування закону, а суд першої інстанції приймав попереднє рішення. І так по колу кілька разів.

— Це не означає, що Президент чи чиновник АП повинен ставати арбітром у цій суперечці. Арбітрами мають ставати судова практика, юридичні ЗМІ, експерти, вищі судові інстанції, але точно не ті, в чиїх руках є додаткові важелі впливу на суддю, як-от: прокуратура, Служба безпеки, Вища кваліфкомісія суддів чи ВРП.

Відсутність такого зовнішнього втручання лише розвиватиме судову систему, робитиме її більш незалежною.

«Аби судовій системі виносити справедливі рішення, наявних актів цілком достатньо»

— Діяльність судової системи має бути підкріплена законодавчо. Як новій владі домогтися позитивних змін, якщо у парламенті в неї немає більшості?

— Усі правовідносини в державі регулюються процесуальними кодексами та судовою практикою. За великим рахунком, сьогодні держава не потребує прийняття додаткових процесуальних документів.

Немає у Верховній Раді більшості — й не потрібно. Суд повинен вирішувати спори, що виникають між компаніями, громадянами чи державою в межах чинного законодавства. Якщо ж є якісь прогалини, їх можна заповнити шляхом законодавчої ініціативи — як Президента, так і будь-якого народного депутата. Врешті-решт юридична спільнота через обговорення може вимагати від парламентського корпусу перегляду застарілих чи недієвих норм. Саме так відбувається в розвинених країнах світу.

Тому потрібно рідше переглядати закони і давати менше доручень.

— Але ж правники на різних форумах нарікають, що закони у нас недосконалі, заважають бізнесу розвиватися, порушують права людини...

— Це питання швидше не до парламенту, а то тих, хто ці закони має виконувати. Ось, наприклад, за останні 5 років було прийнято понад 60 законів, якими внесені зміни до Кримінального процесуального кодексу. Жодна із цих змін не пройшла європейської експертизи. То хто сказав, що ці зміни були на краще?

Експерти Ради Європи свого часу високо оцінили проект КПК 2012 року, сказавши, що це не просто добре, а дуже добре. А потім його стали корегувати, маючи ситуативну більшість у парламенті. Тому не варто сприймати відсутність можливості ухвалювати нові закони як щось погане. Для того щоб судовій системі виносити справедливі рішення, наявних актів цілком достатньо. Тобто якщо є парламентська більшість — це добре, а якщо немає — теж нічого страшного не станеться.

— А як же тоді вносити зміни до законодавства?

— Свого часу парламентська більшість ухвалила закон про люстрацію. Хіба це добре? Ні, бо він суперечить Конституції, європейським стандартам щодо прав людини, висновкам Венеціанської комісії. Але провладна більшість у Верховній Раді знехтувала цим, бо це було політично вигідно. То навіщо така парламентська більшість?

Виходить, якби у 2014 році не було цієї більшості, то не виник би правовий хаос, який маємо зараз. Отже, якби не було тієї більшості, до КПК, який міжнародні експерти назвали зразковим, не було б внесено стільки безглуздих змін. Прикладів такої кон’юнктурної законотворчості можна навести десятки.

Тому не варто переоцінювати роль парламентської більшості. Ми завжди балансуватимемо між поганим і жахливим.

— Але ж вона потрібна, зокрема, для того, щоб скасувати той самий закон про люстрацію, передбачити механізм компенсації за незаконне звільнення суддів.

— Такий механізм уже передбачений у Кодексі адміністративного судочинства. Хоча було б, очевидно, простіше, якби парламент визнав помилки і прийняв окремий акт.

Але не потрібно сприймати відсутність парламентської більшості як кінець світу. Як тільки нинішнє керівництво щезне з політичної карти, усе почне розвиватися за природними правилами.

«Конституційний Суд у нашій країні завжди був залежним, як і вся судова система»

— Що ви можете сказати про Конституційний Суд? Він теж почне розвиватися і працювати більш ефективно? Адже він дотепер не наважився висловитися з приводу того ж люстраційного закону, судової реформи.

— Я не можу прогнозувати, коли КС прийме рішення щодо згаданих вами законів. Ви могли поставити ці запитання Голові Суду Станіславу Шевчуку під час інтерв’ю з ним.

Що стосується рішень, які вже ухвалені, наприклад щодо неконституційності ст.3682 Кримінального кодексу, то воно збігається з інтересами команди П.Порошенка та «Народного фронту». Адже ніхто із представників попередньої влади до 2014 року не міг стати суб’єктом злочину за цією статтею, оскільки норма з’явилася у кодексі у 2015-му.

Інакше кажучи, НАБУ відкривало кримінальні провадження за ст.3682 КК щодо представників БПП, «Народного фронту» та Уряду Володимира Гройсмана. І саме для них КС і скасував статтю про незаконне збагачення.

Що робитиме КС найближчим часом — важко сказати. Але на розгляді Суду перебуває чимало подань, за якими уже відкриті провадження і на які рано чи пізно доведеться відповісти.

— Тобто ви впевнені, що єдиному органу конституційної юрисдикції слід дати свободу вибору: який закон є актуальнішим для суспільства і держави, а який можна покласти у довгу шухляду?

— Я впевнений у тому, що ніхто «згори» не повинен ним керувати. Судді КС мають самі розуміти, які питання є нагальними з огляду на суспільний інтерес, черговість подань, резонанс порушених у них питань. Водночас Суд має зберігати баланс, а не зосереджуватися заради статистики на дрібних питаннях, що не мають особливого значення для суспільства та держави, і відкладати такі резонансні питання, як люстрація, поділ суддів за рівнем винагороди тощо.

— Якщо провести аналогію, то у 2010 році КС також був залежний, як і сьогодні?

— Конституційний Суд у нашій країні завжди був залежним, при всіх попередніх президентах, так само як і судова система загалом. Проте при П.Порошенкові ця залежність досягла тотального підпорядкування шляхом залякування, погроз, кримінальних переслідувань.

Я не можу пригадати випадків такої нахабної поведінки, зневажливого ставлення до суддів за часів попереднього Президента.

— А що цьому заважало? У вас не виникало бажання тиснути на суддів?

— Таке бажання у влади було за всіх часів. Але стримувальним чинником є усвідомлення державного інтересу, неприйнятності протиправних та відверто незаконних діянь.

Візьміть, наприклад, ситуацію з одночасною ліквідацією всіх судів. Рішення начебто є, але вони продовжують працювати. Це зроблено для того, щоб весь цей час судді демонстрували свою лояльність до органів, які відповідають за їхнє переведення до перейменованих установ, — Адміністрації Президента в особі Вищої ради правосуддя.

Чи можна було уявити раніше, що якийсь психолог вирішуватиме долю ключових судів у країні?! Хіба були випадки масового звільнення суддів, які приймали законні рішення?! Я маю на увазі тих, хто цілком правомірно накладав адміністративні стягнення чи санкціонував запобіжні заходи щодо учасників масових заворушень узимку 2014 року.

А що вже говорити про кримінальне переслідування людей у мантіях за ст.375 КК — «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови»?! Хто визнав це рішення неправосудним, якщо навіть апеляційна інстанція залишила його в силі? Генеральний прокурор, Президент?

Або згадайте, як у 2014-му суддям-чоловікам погрожували повістками для проходження служби в зоні проведення АТО. Сукупність усіх цих дій на тлі загального залякування, безкарності бандугруповань, що вчиняли розправи над суддями, бездіяльності правоохоронних органів штовхала суддів до необхідності підлаштовуватися під політичні реалії, створені Президентом та його оточенням.

«Судовій системі начальник не потрібен»

— Як розвиватимуться події в судовій системі після зміни на президентському посту? Чи не шукатимуть люди в мантіях і просто правники заступництва нової влади, аби отримати вищі посади?

— Обов’язково шукатимуть, і дуже важливо, аби нова влада знищила у зародку такі спроби. Вона має сказати: нам цього не потрібно, ми будуємо незалежне правосуддя, тому не варто сюди дзвонити — як хочете, так і вирішуйте, регулюйте, обирайте. Але якщо порушуватимете закон, братимете хабарі — не чекайте поблажок з боку правоохоронних органів.

Судовій системі начальник не потрібен, вона за силою така сама, як і виконавча чи законодавча. Жодної відмінності. Втім, сьогодні нею намагаються керувати всі, хто має бодай якусь владу, починаючи від провладних народних депутатів і закінчуючи підконтрольною більшістю у ВККС та ВРП.

— Але ж, за законом та Конституцією, більшість у цих органах формується самими суддями. То, виходить, вони самі свідомо обирають собі начальників?

— Річ у тім, що процес обрання членів ВККС та ВРП з’їздом суддів також контролюється з вул.Банкової. Якщо знищити цей контроль, то судді оберуть тих, хто дійсно опікуватиметься захистом їхніх прав та гарантій.

— Проте, схоже, самі ж судді цього не усвідомлюють і не відчувають.

— Так, але ці відчуття потрібно виховувати, зокрема, і через засоби масової інформації. Ми ж не можемо уявити, що в судовій системі з’явиться начальник, який дзвонитиме Голові ВР чи Прем’єр-міністру і даватиме вказівки?! Або до Міністерства фінансів зателефонує хтось із керівників Верховного Суду й доручить переказати мільйон гривень на певні потреби судової системи. Таких випадків ми не пригадаємо за всю історію незалежності.

Чи чули ви, наприклад, аби суд висловив стурбованість через ситуацію у сільському господарстві чи постановив, що пшениця сіється неправильно і це слід робити інакше? Натомість і від виконавчої, і від законодавчої влади день у день лунають різноманітні коментарі, оцінки і вказівки щодо того, як, на погляд чиновників і політиків, має здійснюватися правосуддя.

Тому і в роботу судів не потрібно втручатися — самі розберуться.

— Для того щоб судді мали сміливість діяти самостійно, необхідно геть інше виховання та добір кадрів. І це також потребує часу.

— Цього не варто очікувати найближчими роками, я не ідеаліст. Так, для цього потрібен час і зовсім інший рівень поваги держави і суспільства до судових органів. Найближчим часом стрибка до того рівня незалежності суду, про який я говорив, не станеться.

«Найкращою новиною буде відсутність поганих новин»

— А які перспективи у представників ще чинної влади? Для них хороше життя зміниться на погане?

— Однозначно так. Навіть якщо новий Президент не стане їх переслідувати у кримінальному порядку, їхні дії не залишаться «неоціненими». Громадянське суспільство, засоби масової інформації постійно нагадуватимуть, що, наприклад, панамські офшори глави держави ухилилися від сплати податків, хтось подасть заяву про скоєння злочину членами президентської команди.

І правоохоронним органам доведеться на це якось реагувати, порушувати кримінальні провадження. Документообіг, процесуальні дії набиратимуть обертів таким чином, що рано чи пізно представники цієї влади потраплять до слідчого ізолятора.

— А чи не закінчиться все тим, що зберуть вагон і маленький причеп компромату, а потім покладуть у сейф, аби фігуранти цих справ стали більш «ручними»?

— Цілком з вами згоден: так теж може статися. Але ми говоримо про модель того, як було б правильно почати нову сторінку в житті країни.

— Тобто нічого хорошого ні країну, ні цих чиновників не очікує. Але ж хочеться, аби стало краще, а не просто погано.

— Якраз про це я і говорю: сьогодні не варто розраховувати, що ситуація в країні, судовій системі швидко зміниться на краще. Головне — зробити крок від жахливого до поганого. Але кращого, звісно, варто прагнути.

— Ви прагнутимете повернутися в Україну? Напевне, зміна влади усуне багато перешкод для цього? Чи все ж залишаться якісь чинники, що унеможливлюють ці плани?

— Звісно, після поразки чинного Президента на виборах я повернуся в Україну, але працювати буду в Європі.

— На вашій сторінці у Вікіпедії зазначено, що ви — політик. Коли повернетеся в Україну, чим займатиметеся — політикою чи правом?

— Я поки що не збираюся займатися політикою, кудись балотуватися, не маю й наміру обійняти якусь посаду. Сьогодні я бізнесмен, займаюсь міжнародною адвокатською діяльністю.

— Тобто не займатиметеся юридичним супроводом певних політичних сил?

— Якраз цим ми займаємося і будемо займатися: надаємо юридичну підтримку опозиційним політичним силам, громадським і правозахисним об’єднанням.

— Аби не завершувати інтерв’ю на «всьому поганому», скажіть, що хорошого може відбутися в країні в перші півроку після інавгурації нового Президента?

— Якщо ви маєте на увазі якісні зміни в житті людей чи у судово-правовій системі, то чогось подібного я не очікую. Для цього немає жодних передумов. Але сам факт, що ситуація не буде погіршуватися, уже можна вважати позитивом. Тобто найкращою новиною буде відсутність поганих новин.