Свідоцтво не за призначенням

Співпраця з правоохоронними органами може обернутися для адвоката втратою роботи

Провадячи професійну діяльність, правник має визначитися: або він є адвокатом і захищає клієнта, або співпрацює з правоохоронними органами. От тільки в останньому випадку зберегти свідоцтво не допоможе навіть суд. На цьому наголосив Окружний адміністративний суд м.Києва в рішенні від 25.02.2019.

Підступний захист

Один з адвокатів поскаржився до обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на дії колеги. За словами скаржника, останній неодноразово провокував осіб на отримання хабарів з метою їх подальшого викриття, сприяючи правоохоронним органам.

Наприклад, цей правник був заявником і потерпілим у порушеній кримінальній справі щодо судді районного суду. Через його провокаційні дії, які він вчиняв саме як адвокат при вирішенні судового спору в інтересах клієнта в співпраці зі Службою безпеки, було затримано суддю та обвинувачено в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.368 Кримінального кодексу. Пізніше апеляційний суд кримінальну справу щодо судді направив прокурору для додаткового розслідування.

Згодом той самий правник як адвокат вчинив провокацію щодо державних виконавців міського відділу державної виконавчої служби. Він провокував службовців на отримання неправомірної вигоди. В результаті цих дій на виконавців було складено протоколи про адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією. Скарга одного з виконавців до Європейського суду з прав людини була прийнята та нині перебуває на розгляді.

Через деякий час правник вчинив провокацію щодо двох інших осіб. У результаті обвинувальний акт щодо них Генеральна прокуратура направила до районного суду столиці. Суд ухвалив виправдувальний вирок.

Також за участю цього ж адвоката протягом 2010—2019 рр. аналогічні провокаційні дії з метою викриття вчинялися щодо до восьми інших держслужбовців.

У пошуках справедливості

На думку адвоката-скаржника, зазначені обставини свідчать про те, що його колега використовував свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю не для захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, як це передбачено п.2 ч.1 ст.1 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5.07.2012 №5076-VI, а для незаконного впливу на окремих осіб з метою схиляння до отримання неправомірної вигоди для їх подальшого викриття та приховування співпраці з правоохоронцями.

Дослідивши матеріали скарги, обласна КДКА прийняла рішення про відкриття дисциплінарної справи. А згодом — про притягнення адвоката-порушника до відповідальності у вигляді позбавлення права на провадження професійної діяльності.

Обидва вердикти правник намагався оскаржити до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Та згодом вирішив відстоювати своє свідоцтво в суді. У позові правник вимагав визнати протиправними та скасувати рішення ВКДКА.

Беззаперечні докази

У постанові №826/8426/17 ОАСК зазначив таке.

У поданих представником відповідача доказах міститься інформація про те, що правник-порушник у рамках кримінального провадження виявив бажання та надав письмову згоду на залучення до конфіденційного співробітництва, хоча був при цьому діючим адвокатом, на порушення вимог ч.2 ст.275 Кримінального процесуального кодексу та п.3 ч.1 ст.23 закону про адвокатуру.

Також у доказах є відомості про те, що адвокат має сумнівну репутацію, у 2010 р. був причетний до шахрайства у кримінальній справі, після чого неодноразово залучався до кримінальних справ як заявник чи потерпілий, у тому числі в порядку оперативного співробітництва, у зв’язку з обвинуваченням низки осіб у вчиненні корупційних правопорушень за схожих обставин. Такі обставини дають підстави для висновків про залежність та підконтрольність адвоката правоохоронним органам.

Дослідивши матеріали дисциплінарної справи, суд установив, що претензія адвоката-скаржника мотивована тим, що між ним та адвокатом-порушником під час розгляду кримінального провадження виник конфлікт: адвокат-скаржник здійснював захист клієнта, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15, ч.4 ст.190 КК, а провадження було відкрите за заявою його колеги.

Обґрунтована відповідальність

З матеріалів, наданих третіми особами на стороні відповідача, суд установив, що несумлінний адвокат, на порушення вимог ч.2 ст.275 КПК та п.3 ч.1 ст.23 закону про адвокатуру, був залучений слідчими органами до негласного співробітництва з ГПУ в рамках кримінального провадження.

При цьому інтерес адвоката до вирішення питань, пов’язаних із захистом клієнта у позапроцесуальний спосіб та наданням коштів, був спрямований виключно на провокацію двох осіб до вчинення протиправних дій: правник протягом тривалого часу, на порушення вимог законодавства, постійно співпрацював з правоохоронцями з метою протиправного підбурювання інших осіб до скоєння злочинів, провокацій, підкупів для викриття цих осіб.

Суд дійшов висновку, що обставини, наведені відповідачем та третіми особами на стороні відповідача, переконливо свідчать про те, що системність, тривалість та цілеспрямованість незаконних дій обвинуваченого адвоката стали підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді позбавлення свідоцтва.

Доводи ж позивача не знайшли підтвердження під час судового розгляду справи, тому суд не виявив підстав для задоволення позову і визнання протиправним та скасування рішення ВКДКА.

 

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Сергій ВИЛКОВ,
голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури:

— Переконаний, що негласна робота та будь-яка інша співпраця з правоохоронними органами не відповідає завданням адвокатури, визначеним Конституцією та етичними правилами. Нагадаю: Основний Закон проголосив головну соціальну функцію інституту — забезпечення права на захист від обвинувачення та надання професійної правничої допомоги.

«Чесно і сумлінно забезпечувати право на захист та надавати правову допомогу» — саме це обіцяє кожен адвокат, коли складає перед радою адвокатів регіону присягу та отримує свідоцтво. І це є його законодавчим обов’язком, обумовленим свідомим вибором професії.

Сприяння стороні обвинувачення — факт, який підриває довіру як до окремого адвоката, так і до інституту загалом. А без довірчих відносин з клієнтом надання професійної допомоги стає фактично неможливим.

Згідно ж з правилами адвокатської етики адвокат своєю діяльністю має утверджувати повагу до професії, яку він уособлює, її сутності та громадського призначення, сприяти збереженню та підвищенню поваги до неї в суспільстві. І цього принципу правник зобов’язаний дотримуватись у всіх сферах діяльності.