Кар’єра за достоїнством

Наявні стимули та гарантії недостатньо добре заохочують вітчизняних чиновників викладатися на роботі на повну. Все бажання відбиває необхідність брати участь у конкурсах, якщо хочеш просуватися кар’єрними щаблями.

Автор проекту «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу» (№10145) переконує, що в Україні необхідно запровадити дещо іншу модель просування по службі — кар’єрну. Тобто службовець, який один раз пройшов конкурс або успішно склав державний іспит, повинен бути впевненим у тому, що його успіхи залежатимуть від часу, який він відсидить у кожному кріслі. І за визначений термін перебування на тій чи іншій посаді людина має пройти послідовну низку рівнів, аж до найвищого.

Нардеп радить узяти до уваги приписи рекомендацій №R(2006)6 Комітету міністрів Ради Європи, які передбачають призначення на вищу посаду «на основі достоїнств публічного службовця». Оцінювати ж «достоїнства» чиновника пропонується, наприклад, за наявним послужним списком, а не посилати його щоразу на конкурс.

Спрощення процедури просування по службі, тільки за рішенням керівника, як стверджує нардеп, запобігатиме «зниженню інтересу державних службовців до свого професійного розвитку, до праці, що може призвести до деградації фахового рівня».

Раціональне зерно в цій пропозиції є. Та чи не спричинить така система застій, коли, за принципом Пітера, кожен чиновник досягатиме в службовій ієрархії вершини своєї некомпетентності, що призводитиме до деградації всього напряму, яким він керує? Тим більше з огляду на національну традицію просувати по службі близьких, друзів чи кумів.