Жертва кворуму

ЄСПЛ захистив право на змагальність того, хто обмежував свободу пересування

Член наглядової ради однієї компанії змусив колегу не покидати робочого місця, щоб прийняти рішення, чого той, мабуть, не дуже хотів. Суд за це звільнив імовірного винуватця, але навіть не вислухав. Можливо, рішення було й справедливим, але ставлення до людини — ні.

Зрадливі радники

Мабуть, призначаючи заявника у справі «Prebil v. Slovenia» членом наглядової ради, керівництво не підозрювало про його заповзятливість. Після того як у відставку подав голова органу, у раді залишилося 3 члени із 6 передбачених. Як на те, потрібно було прийняти важливе рішення, а для кворуму не вистачало участі одного з радників, який, вочевидь, був «пас». Тоді разом з однодумцем Андрій Пребіл, як у культовій стрічці про розвідника, попросив опозиціонера залишитись. Як убачається з показань, не в дуже мирний спосіб.

Звичайно, прийняте рішення викликало сумніви в керівництва компанії, воно оскаржило його, а окружний суд анулював. Установивши, що один із членів наглядової ради був присутній на засіданні лише через поведінку двох інших, наступним питанням була кваліфікація дій.

Не потурбувавшись про виклик радників, суд вирішив, що їх поведінка шкодила функціонуванню компанії й тому вони не повинні продовжувати виконання покладених на них функцій до кінця терміну.

Заявник зрозумів зміст вердикту як позбавлення можливості брати участь у роботі ради та поскаржився до апеляційної інстанції. І взагалі на те, що відбулось у стінах компанії, мав власний погляд, чим ставив під сумнів підстави для звільнення. Тому наполягав на особистій участі у справі задля можливості захистити свою репутацію та надати докази, що підтверджували його позицію.

Тим часом двом порушникам спокою вже знайшли більш дисципліновану заміну. Тоді заявник спробував оскаржити це призначення, адже його питання ще розглядалося в суді. Проте законники найвищого рангу вважали, що він не може мати жодного юридичного інтересу, пояснивши, що рішення про звільнення старих і призначення нових членів було у віданні зборів компанії. Отже, якби він і виграв суд, на посаді його все одно не поновили б.

Професія — наглядач

Представники уряду не хотіли, щоб справа дійшла до Страсбурга, наголошували на тому, що ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не порушена, оскільки заявнику не обмежили право на професію, а забрали можливість виконувати додаткові функції.

А от А.Пребіл стверджував, що виконував обов’язки члена наглядової ради професійно й в обмін на визначену суму. Тому очікував, що зможе перебувати на посаді до кінця строку повноважень, і не шукав іншої роботи. Він посилався на відповідні рішення Європейського суду з прав людини (зокрема у справі «Ternovskis v. Latvia») і пояснював, що, хоча й був посадовцем, його права та обов’язки були схожими на трудові відносини, адже він отримував платню за роботу. Крім того, заявник наголошував, що займав ключові позиції у великих компаніях і звільнення, про яке повідомили ЗМІ, вплинуло на його репутацію.

Суд же не мав сумнівів щодо того, аби розглядати питання у світлі §1 ст.6 конвенції. Було визначено, що в той час, як призначення заявника на посаду члена наглядової ради перебувало в межах дискреційних повноважень акціонерів компанії, звільнення відбулось унаслідок прийняття відповідного судового рішення. При цьому без роботи чоловік залишився через те, що на прохання головного акціонера суд визначив, що були вагомі причини для таких дій, оскільки поведінка А.Пребіла шкодила компанії.

Проте законодавство в той же час передбачало, що заявник повинен був мати можливість брати участь у розгляді, у тому числі прокоментувати висунуті проти нього звинувачення, а також подати апеляцію. Оскільки всього цього спектра прав йому не запропонували, Суд зробив висновок, що справа стосується визначення «права» заявника, наданого ст.6 конвенції.

Принципи вирішують усе!

Отримавши статус повноправної сторони в Євросуді, чого не мав на батьківщині, заявник оспорював факти, установлені в окружному суді. Він стверджував, що не мав можливості розповісти свою версію подій. Та головне — не отримав слова на слуханнях. Більше того, А.Пребіл звинуватив суддю, який не захотів його почути, у свідомому порушенні закону. Разом з тим обмеження права на змагальний процес, за його ж словами, мало постійний характер.

Уряд дії юстиції, звичайно, виправдовував, стверджуючи, що компанія, над якою висіла загроза неплатоспроможності, змушена була вирішити питання заявника якнайшвидше.

Утім, ЄСПЛ не вдалося виявити будь-якої правової основи, на підставі якої словенські суди відмовилися від принципу змагальності. Хоча й припустив, що обмеження участі в процесі провадилось із розрахунком на прискорення провадження. Однак мета, яка дозволяє нехтувати фундаментальними принципами змагальності, має бути архіважливою. Те пояснення, яке навели відповідачі, таким і близько не було.

У Страсбурзі побачили юридичний інтерес заявника в результаті справи, оскільки в той же час компанія на загальних зборах призначила нових членів ради, щоб замінити його. Отже, про дотримання принципів не могло бути й мови. Позаяк заявник не мав ніякої можливості брати участь у процесі проти нього, Суд дійшов висновку: справедливий баланс прав сторін похитнувся до такої міри, що сама сутність права заявника на справедливий розгляд була порушена. Адже згідно зі «справедливим балансом» кожній стороні повинна даватися можливість викласти свою позицію в умовах, які не ставлять її в невигідне становище.

За ігнорування конвенції А.Пребіл отримає €8000 як відшкодування. Можливо, після такого рішення його репутація також отримає певну сатисфакцію.