Закон і Бізнес


Зобов’язання для інтерна


№11 (1413) 23.03—29.03.2019
20941

Особа, яка не відпрацювала встановлений трирічний строк за направленням, повинна компенсувати, крім вартості навчання, також усі витрати, зокрема виплату стипендії. Такий висновок зробив ВС в постанові №607/3682/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

30 січня 2019 року                         м.Київ                        №607/3682/17

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ВИСОЦЬКОЇ В.С.,
суддів: ЛЕСЬКО А.О., ПРОРОКА В.В., СІМОНЕНКО В.М., ФАЛОВСЬКОЇ І.М. (суддя-доповідач) —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І.Горбачевського Міністерства охорони здоров’я України» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11.07.2017 та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 10.08.2017.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2017 року ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Горбачевського» звернувся до суду з позовом до Особи 2 про стягнення коштів за навчання.

2. Позовна заява мотивована тим, що 1.09.2008 між сторонами укладено угоду про підготовку фахівця з вищою освітою. Цією угодою передбачено обов’язок відповідача після закінчення навчання відпрацювати 3 роки у закладі охорони здоров’я, куди випускник буде направлений за розподілом, а у разі відмови їхати за призначенням — відшкодувати до бюджету вартість навчання.

3. Після закінчення навчання відповідача в університеті, на підставі протоколу засідання комісії з персонального розподілу спеціалістів, які закінчують університет у червні 2013 року (дата складання від 16.01.2014), Особа 2 направлений на роботу до Коростенської центральної міської лікарні Житомирської обласної державної адміністрації на посаду лікаря-терапевта.

4. Наказом ректора університету від 26.06.2014 на підставі результатів державних екзаменів присвоєно кваліфікацію лікаря і видано диплом. Згідно з наказом головного лікаря Коростенської центральної міськлікарні від 1.08.2014 відповідач прийнятий на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «терапія» з 1.08.2014 до 31.07.2016.

5. Відповідно до наказу від 31.07.2016 відповідача звільнено з 31.07.2016 із займаної посади з інтернатури, після закінчення заочного циклу.

6. Згідно з листом Управління охорони здоров’я Житомирської ОДА від 5.09.2016 та інформації Коростенської ЦРЛ від 24.02.2017 після закінчення навчання в інтернатурі відповідач в установлений строк — 1.08.2016 не приступив до роботи без поважних причин.

7. Зазначене свідчить про те, що відповідач відмовляється приступити до роботи за направленням і відпрацювати не менш як 3 роки як молодий фахівець у державній установі охорони здоров’я, а тому зобов’язаний відшкодувати державі витрати, пов’язані з його навчанням.

8. На підставі вказаного ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Горбачевського МОЗ України» просив стягнути з Особи 2 кошти, пов’язані з його навчанням, у розмірі 135466,75 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

9. Рішенням Тернопільського міськрайсуду від 11.07.2017 у задоволенні позову ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Горбачевського» відмовлено.

10. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що правових підстав для стягнення вартості навчання немає у зв’язку з тим, що норми законів, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог під час звернення до суду, втратили чинність, а чинний на день звернення з позовом закон «Про освіту» не містить умов про обов’язковість трирічного відпрацювання та відшкодування в установленому порядку до державного бюджету вартості навчання.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

11. Ухвалою АСТО від 10.08.2017 рішення Тернопільського міськрайонного суду від 11.07.2017 залишено без змін.

12. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши, що закон, який передбачав цивільно-правову відповідальність студента у вигляді відшкодування до державного або місцевого бюджетів вартості навчання за відмови відпрацювання за призначенням після закінчення навчання, відповідно до ст.58 Конституції втратив чинність. Тому правильним є висновок про відмову в задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Горбачевського», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

14. Ухвалою ВСС від 29.09.2017 відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу.

15. Згідно зі ст.388 ЦПК судом касаційної інстанції у цивільних справах є ВС.

16. 15.03.2018 цивільну справу передано до ВС.

17. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі ВС від 21.01.2019 справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18. Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні рішень суди не врахували і не застосували норми ч.3 ст.5 ЦК, а тому дійшли помилкового висновку про те, що норма закону (ч.2 ст.52 закону «Про освіту» від 23.05.91), на яку посилається позивач у позовній заяві, на час звернення з позовом до суду вже не була чинною. Також позивач не погоджується з висновком судів про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я від 25.12.97 №367, зареєстрованого в Мін’юсті 15.04.98 за №246/2686 (зокрема п.21) як такого, що суперечить стст.43, 53 Конституції та ст.64 закону «Про вищу освіту».

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19. Судами встановлено, що 31.07.2008 Особу 2 зараховано студентом першого курсу медичного факультету ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Горбачевського».

20. 1.09.2008 між університетом та Особою 2 укладено угоду про підготовку фахівців з вищою освітою, згідно з умовами якої останній зобов’язався прибути після закінчення ВНЗ на місце направлення і відпрацювати не менш як 3 роки, а у разі відмови їхати за призначенням — відшкодувати відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання в установленому порядку.

21. 16.01.2014 комісія з персонального розподілу спеціалістів, які закінчують університет у червні 2014 року, постановила направити Особу 2 як молодого спеціаліста на роботу в Коростенську ЦРЛ департаменту охорони здоров’я Житомирської обласної держадміністрації на посаду лікаря-терапевта.

22. Із пропозицією щодо працевлаштування відповідач був ознайомлений 26.06.2014 під розписку та згідний. Направлення на роботу було вручено Особі 2 особисто під розписку.

23. 26.06.2016 на підставі результатів державних екзаменів та згідно з рішенням державної екзаменаційної комісії Особі 2 присвоєно кваліфікацію лікаря і видано диплом.

24. Наказом від 1.08.2014 головного лікаря Коростенської центральної міської лікарні Особа 2 був прийнятий на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «терапія» з 1.08.2014 до 31.07.2016.

25. Наказом від 31.07.2016 Особа 2 звільнений із займаної посади лікаря-інтерна по закінченні заочного циклу з інтернатури.

26. Після закінчення навчання в інтернатурі в установлений строк — 1.08.2016 відповідач не приступив до роботи за місцем направлення — у Коростенській ЦМЛ.

27. Відповідно до розрахунку фактичних витрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням випуску 2014 року, проведеного позивачем, вартість навчання відповідача становила 76725,86 грн.

28. Установлено, що за період навчання в університеті з вересня 2008 до липня 2014 року Особі 2 було нараховано та виплачено стипендію в розмірі 58740,89 грн.

29. Загальна сума коштів, витрачених на навчання Особи 2, за розрахунками позивача, становить 135466,75 грн.

Мотивувальна частина

<…> Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

39. У ч.1 ст.509 ЦК визначено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

40. Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

41. Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК). Відповідно до ст.610 ЦК порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

42. Згідно з пп.1, 4 ч.1 ст.611 ЦК у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

43. Відповідно до ч.2 ст.52 закону «Про освіту» від 23.05.91 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов’язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів.

44. Обов’язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що були погоджені між сторонами, а саме: випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу; незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов’язку прибути на роботу за призначенням; у разі, якщо його звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та 3 років після закінчення останньої, він зобов’язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати — визначено ч.2 ст.52 закону «Про освіту» (що була чинною з 23.03.96 до 6.09.2014, у тому числі на час укладення типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 1.09.2008 №106), п.2 указу Президента «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від 23.01.96 №77/96, п.14 постанови КМ «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» від 22.08.96 №992 (була чинною на час укладення типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 1.09.2008 №106) та п.21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим наказом МОЗ від 25.12.97 №367.

45. У п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1.11.96 №9 визначено, що відповідно до ст.43 Конституції кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Оскільки Конституція, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди під час розгляду конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

46. У ч.3 ст.8 ЦПК у редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, установлено, що у разі виникнення сумніву під час справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду, суд звертається до ВСУ для вирішення питання стосовно внесення до КC подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

47. Відповідно до ст.150 Конституції виключно до повноважень КС належить вирішення питань про відповідність Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента, КМ.

48. Враховуючи вищевикладене, суд не може, застосувавши ст.43 Конституції як норму прямої дії, водночас визнати неконституційними норми ч.2 ст.52 закону «Про освіту», п.2 указу Президента №77/96, п.14 постанови КМ №992, оскільки вирішення питання про їхню конституційність є юрисдикцією КС.

49. Постановою КМ «Про питання стипендіального забезпечення» від 12.07.2004 №882 передбачено, що стипендія виплачується за рахунок коштів загального фонду державного бюджету або коштів відповідних бюджетів. Розмір стипендій визначається відповідно до установленого КМ розміру мінімальної ординарної (звичайної) академічної стипендії з урахуванням типу навчального закладу, умов та напряму навчання, успішності стипендіата.

50. Вирішуючи спір, суди не врахували, що відповідачем не було дотримано вимог законодавства та типової угоди від 1.09.2008 в частині його зобов’язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу 3 роки відповідно до направлення на роботу.

51. Крім того, п.21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом МОЗ від 25.12.97 №367, передбачено обов’язок особи, яка не відпрацювала встановлений трирічний строк, компенсувати, крім вартості навчання, також всі витрати, зокрема виплату стипендії.

52. З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому позов ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Горбачевського» підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. За змістом п.2 ч.1 ст.409 ЦПК, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

54. Відповідно до чч.1, 3 ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

<…> Керуючись стст.141, 400, 409, 412, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Горбачевського Міністерства охорони здоров’я України» задовольнити.

2. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11.07.2017 та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 10.08.2017 скасувати та ухвалити нове.

3. Позов ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Горбачевського» до Особи 2 про стягнення коштів за навчання задовольнити.

4. Стягнути з Особи 2 на користь ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Горбачевського» 135466,75 грн.

5. Стягнути з Особи 2 на користь ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Горбачевського» 6705,57 грн. судового збору, сплаченого за подання позову, апеляційної та касаційної скарг.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.