Закон і Бізнес


Вітання з «Матриці»

На що варто розраховувати адвокатові, подаючи електронні докази


Судді, присутні на форумі, погодилися з прогресивністю е-доказів, але зауважили, що не всі вони визнаються допустимими.

№11 (1413) 23.03—29.03.2019
ОЛЕКСАНДРА ГРЕСЬ
1910

Одна з нових опцій процесуальних кодексів — можливість подання сторонами електронних доказів. І адвокати, і судді новелу оцінюють позитивно. Чому ж тоді останні не завжди визнають допустимість е-доказів?


За принципом справедливості

Останні редакції процесуальних кодексів упровадили чимало нових механізмів, які можуть бути використані учасниками судових проваджень задля обстоювання своїх інтересів. Одним з таких механізмів є можливість подання електронних доказів.

Від самого початку дії нових кодексів зазначений механізм викликав чимало сумнівів у представників юридичної спільноти. Зокрема, фахівці звертали увагу на відсутність чіткого визначення понять «оригінал» та «електронна копія», а також порядку засвідчення копій е-доказів та посвідчення їх паперових копій. На їхню думку, така ситуація відкривала простір для неоднозначного трактування законодавчих приписів і вимагала внесення змін до окремих законодавчих актів.

Про те, як змінилася думка правників із цього приводу, а також про практику використання е-доказів у судах господарської юрисдикції, юристи подискутували під час ІІ судового форуму Асоціації адвокатів України.

Своїм досвідом подання е-доказів поділився адвокат Володимир Ващенко. Він розповів, як разом із колегами спробував захистити клієнта у справі, надавши відеозапис виступу одного з посадовців у стінах парламенту, скопійований з офіційного ресурсу Верховної Ради. Подаючи зазначений доказ, правники послалися на практику Європейського суду з прав людини, який наголошував на тому, що на підставі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд може застосувати будь-який доказ, навіть якщо це недостатньо врегульовано національним законодавством. Адже використання таких доказів не суперечить вимогам справедливості.

Незважаючи на аргументи адвокатів, перша інстанція взагалі не взяла до уваги е-докази, а апеляційний та Верховний суди зважили на них досить вибірково. Зокрема, було зазначено, що з наданих записів неможливо встановити час та місце події. Хоча суперечок щодо цього не виникло в жодного з учасників процесу.

Напрацювання практики

Якби тоді, зауважив В.Ващенко, подання е-доказів було регламентовано на законодавчому ріні, ситуація для його клієнта могла би скластись інакше. Хоча й сьогодні, попри формування практики, суди критично ставляться до певних е-доказів, які, на їх думку, не мають необхідних для встановлення належності й допустимості реквізитів.

Разом з тим поступово вирішується низка інших складних питань. Наприклад, коли відеофайл посвідчується електронним цифровим підписом, він переформатовується й не у всіх судах комп’ютерне забезпечення дозволяє його переглянути. ДП «Інформаційні судові системи» видає ключі, за допомогою яких відеофайл, засвідчений ЕЦП, може бути відкритий практично з будь-якого комп’ютера.

Отримати такий ключ можна в Акредитованому центрі сертифікації ключів органів юстиції України. Крім перегляду, зазначений ключ, або спеціальна програма «Користувач АЦСК» дозволять установити, коли й ким був накладений ЕЦП.

Якщо йдеться про текстові е-документи, то практика, яка склалася на сьогодні, визначає, що кожен їх примірник слід уважати оригіналом. Тобто такі документи можуть бути скопійовані потрібну кількість разів із посиланням на закон «Про електронний документообіг». Тож питань щодо подання та засвідчення копій таких документів більше не виникає.

Також уже випробувана практикою можливість суду оглядати веб-сторінку та інші місця збереження даних у мережі Інтернет. Це актуально, коли відео- та аудіофайли не залишаються на первинному носії, а відразу копіюються в хмарне сховище. Оглядаючи такі докази, суд може залучати спеціаліста та, за відсутності когось із учасників процесу, здійснювати відеофіксацію такого огляду. Якщо суд не може впоратись із завданням навіть разом із залученим спеціалістом, то вправі призначити експертизу для фіксування веб-сайту чи інших місць збереження даних в Інтернеті. Це є крайнім заходом.

Засвідчити оригінал і копію е-доказу ЕЦП суддя може самостійно.

На переконання В.Ващенка, механізм надання е-доказів може бути цілком корисним за умов бажання суддів послуговуватися електронними технологіями та розуміння певних особливостей таких доказів.

Суддівська думка

Суддя-речник Шостого апеляційного адміністративного суду Оксана Епель зауважила, що неможливість установити дату та час відеозйомки дійсно є істотним фактором, який впливає на визнання чи невизнання е-доказу допустимим. Водночас закон зобов’язує суддю належним чином аргументувати відмову в прийнятті такого доказу. І якщо адвокат не погоджується з відповідним рішенням, він має оскаржити його в процесуальному порядку, наводячи контраргументи.

Разом з тим О.Епель високо оцінює можливості, які відкриває перед судом регламентація е-доказування на законодавчому рівні. Так, в одній зі справ, що стосувалася долі біженця, вирішальним став саме е-доказ — відеозапис виступу представників влади країни його походження, на якому посадовці прямо погрожували і йому, і членам його родини. Зазначений доказ, підкреслила суддя, у підсумку переважив усі аргументи не на користь біженця з боку українських суб’єктів владних повноважень.

Суддя Господарського суду Одеської області Юлія Бездоля також погодилася з прогресивністю е-доказування. Однак зазначила, що в її суді колеги по-різному оцінюють подібні докази. Хоча, якщо йдеться про запис виступу відомої особи, цю обставину, за відсутності заперечень сторін, прийнято вважати загальновідомою. У цілому суддя переконана, що багато в чому визнання е-доказу належним залежить від аргументів адвоката, який його подає.

Суддя Господарського суду м.Києва Олеся Дупляк уважає, що подання всіх наявних доказів на підтвердження власної позиції є обов’язком сторони. Оцінка ж доказів — прерогатива суду.

 

ПРЯМА МОВА

Оксана ЕПЕЛЬ,
суддя-речник Шостого апеляційного адміністративного суду:

— В адміністративній юрисдикції тягар доказування своєї позиції лягає на суб’єкта владних повноважень. Якщо ми говоримо про е-докази, то, дійсно, часто суб’єкти владних повноважень подають такі докази, з яких неможливо встановити час і дату зйомки. Наприклад, у спорі, що стосується будівництва, на доказ того, що було порушено законодавство та змінено категорію будівництва, вони можуть подати фото- чи відеозйомку якогось фундаменту. Яка це стадія будівництва? Де воно відбувається? Хто забудовник? Із таких доказів щось установити неможливо. Тож суд у рішенні має дати оцінку таким доказам, виходячи з внутрішнього переконання, їх допустимості й належності, а також зв’язку з усіма іншими доказами.

Юлія БЕЗДОЛЯ,
суддя Господарського суду Одеської області:

— У старому Господарському процесуальному кодексі дійсно не було передбачено порядку оцінки судом е-доказів. На час його дії в мене була справа, що стосувалася захисту ділової репутації юридичної особи. Учасникам спору було важко довести свою позицію, зокрема через неможливість надання е-доказів. Єдиний шлях, який був на той момент, — проведення експертизи звуко- та відеозапису. Оскільки експертиза вимагала наявності первинного джерела, на який здійснювався такий запис, а сторони не спромоглися його надати, вони не змогли довести своєї позиції. Якби на той момент діяли положення, прописані в новій редакції ГПК, ситуація могла би скластись інакше.