Закон і Бізнес


ВСУ закликав парламент прийняти закони про регламенти ВККС та ВРП


22.03.2019 15:55
4183

Неконституційність процедури оцінювання суддів чи кандидатів до будь-якого суду, зокрема, Вищого антикорупційного суду, може взагалі паралізувати діяльність суду і суддів.


Про це заявив Верховний Суд України у своєму зверненні до Голови Верховної Ради України Андрія Парубія, яке є у розпорядженні «ЗіБ».

У зверненні ВСУ просить парламент доручити головам профільних комітетів ВР: з питань правової політики і правосуддя Руслану Князевичу і в.о. голови комітету з питань запобігання і протидії корупції Юрію Савчуку підготувати і прийняти закони про регламенти діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Вищої ради правосуддя, Національного агентства з питань запобігання корупції та інших державних органів для виконання вимог частини другої статті 19 Конституції і розв'язання кризи правосуддя в Україні.

На думку суддів ВСУ, недотримання ВККС и ВРП вимог частини другої статті 19 Конституції щодо врегулювання своєї діяльності у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України призвело до неконституційності  процедури оцінювання суддів чи кандидатів на посади суддів.

Також, як зазначають у ВСУ, не прийняття законів про Регламенти ВККС та ВРП, призвело до помилок в організації конкурсу ВККС на посади суддів Верховного Суду України перейменованого змінами до Конституції України з історичної назви «Верховний Суд України» на «Верховний Суд» та до функціонування двох верховних судів в Україні з 15 грудня 2017 року, що не передбачалось Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII.

 

 

Голові

Верховної Ради України

Парубію А.В.

 

Шановний Андрію Володимировичу!

 

Судді Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судоустрою України згідно зі статтею 125 Конституції України підтримують здійснювані в Україні реформи, як складові Угоди про асоціацію між Україною і ЄС - (розділ III. Юстиція, свобода та безпека стаття 14 «Верховенство права та повага до прав людини і основоположних свобод»).

У цьому аспекті особливого значення надається утвердженню верховенства права та укріпленню інституцій усіх рівнів у сфері управління, правоохоронних і судових органів, зокрема, дотримання правового порядку у діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб відповідно частини другої статті 19 Конституції, тобто лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Прикладом виконання вимог частини другої статті 19 Конституції щодо врегулювання своєї діяльності у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є Верховна Рада України. На виконання рішення Конституційного Суду від 1 квітня 2008 року №4-рп (справа про Регламент Верховної Ради України), що «Конституція України як правовий акт з найвищою юридичною силою, закріплюючи принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), послідовно проводить принцип верховенства закону у системі нормативно - правових актів» (п.4.2), ВРУ, скасувала Постанову «Про затвердження Регламенту Верховної Ради України» і прийняла Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» № 1861-VI.

ВРУ виходила із згаданого рішення КС про те, що «у частині першій статті 92 Основного Закону закріплений принцип пріоритету (верховенства) закону в системі інших нормативно-правових актів, за допомогою якого здійснюється правове регулювання найважливіших суспільних відносин. Перелік питань, що мають регулюватися виключно законами України, передбачений цією нормою, має імперативний характер, а це означає, що всі рішення щодо них повинні прийматися у формі закону. До них належать, зокрема, організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України (пункт 21); організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби (пункт 12); судоустрій, судочинство, статус суддів (пункт 14).

Однак дотримання вимог частини другої статті 19 Конституції щодо врегулювання своєї діяльності у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України ще не стало беззаперечною вимогою для тих державних органів, які утворилися і розпочали свою діяльність після прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII та Закону № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», які набрали законної сили 30 вересня 2016 року.

Зокрема, це стосується діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Вищої ради правосуддя.

ВККС розпочала свою діяльність і затвердила регламент 13 жовтня 2016 року №81/зп-16, який визначає порядок роботи самої ВККС на реалізацію положень Конституції та Закону № 1402-VIII, порядок підготовки, розгляду та ухвалення комісією рішень, що уже зазнав 8 змін.

Оскільки діяльність ВККС стосується статусу суддів: їх кваліфікаційного оцінювання, переведення судді, крім переведення як дисциплінарної санкції; відкриття дисциплінарної справи; підготовка питань і їх розгляд на засіданнях комісії, перевірка інформації ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності, зокрема, у межах кваліфікаційного оцінювання судді прийняття рішень про звільнення судді у зв’язку з порушенням обов’язку підтвердити законність джерела походження майна (стаття 118 Закону № 1402-VIII).

Керівництво ВККС, виходячи з вимог статті 92 Конституції мало затвердити Регламент своєї діяльності законом, оскільки, за висновком КС «у такий спосіб Конституція України встановила, що лише Верховна Рада у відповідному законі має право визначати організацію і порядок діяльності органів законодавчої, виконавчої, судової влади та статус їх посадових осіб. Логічним є те, що й іншими нормами Конституції передбачено однакові правові підходи до нормативного механізму врегулювання порядку організації і діяльності органів державної влади, їх посадових осіб (п.4.2 абз.5-6 згаданого рішення КС).

Аналогічно регламент Вищої ради правосуддя затверджено рішенням ВРП від 24 січня 2017 року №52\0\15-17.

ВРП як і ВККС вирішує питання статусу суддів: призначення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, відсторонення та звільнення, в т.ч. з підстав, указаних у статті 118 Закону № 1402-VIII та пункту 6 частини 6 статті 126 Конституції - порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна.

За аналогією з Регламентом ВРУ, ВРП здійснює свою діяльність як у формі пленарного засідання так і засідання Дисциплінарних палат, а також інших органів, дає згоду на тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя, його затримання чи арешт, визначає порядок складання Головою ВРП, його заступником протоколів про адміністративні правопорушення. За результатами розгляду рекомендації ВККСУ, ВРП може внести Президентові подання про призначення на посаду судді чи відмовити в ньому, а також дає висновок до законопроекту про утворення, реорганізацію і ліквідацію судів. Тому такі повноваження можуть визначатися тільки законом.

Крім того, підпункт 4 пункту 16-1 розділу ХV Перехідні положення змін до Конституції прямо передбачав, що «порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом».

Окремого закону про порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання, крім законів № 1402-VIII та «Про Вищу Раду Правосуддя» № 1798-VIII не прийнято, а Регламент ВРП цією підставою розгляду доповнено (пункт 17.4-1) тільки 2 жовтня 2018 року.

Врегулювання цієї процедури Регламентом самою ВРП – не означає делегування конституційних повноважень парламенту ВРП. Виконання вимог статті 92 Конституції щодо виключного визначення законом судоустрою, судочинства, статус суддів (пункт 14) та однакового правового підходу до нормативного врегулювання порядку організації діяльності ВККСУ і ВРП та їх посадових осіб через прийняття законів про Регламент ВРП і про Регламент ВККС залишаються.

Наслідки невиконання ВККС та ВРП вимог Конституції можуть перебувати у причинному зв’язку з тими, які дано у Висновку № 18 (2015) КРЄС щодо судової влади та її відносин з іншими гілками влади в умовах сучасної демократії.

Зокрема, у Висновку наголошується, що «для виконання суддівських функцій, закріплених конституцією, кожен суддя повинен бути призначеним на посаду й таким чином стати представником судової влади. Кожен одноосібний суддя, призначений відповідно до конституції та інших правових норм, отримує таким чином свої конституційні повноваження й легітимність. Це призначення, здійснене згідно з конституцією та іншими правовими нормами, безумовно, надає одноосібним суддям компетенції та відповідні повноваження застосовувати закон у тому вигляді, у якому його прийняла законодавча влада чи в якому його сформулювали інші судді. Легітимність, якою одноосібний суддя наділяється з моменту свого призначення на посаду відповідно до конституції та інших правових норм конкретної держави, є його «конституційною або формальною легітимністю» (пункт 14).

Неконституційність процедури оцінювання суддів чи кандидатів до будь-якого суду, зокрема, Вищого антикорупційного суду, може взагалі паралізувати діяльність суду і суддів.

Крім того, додатковим аргументом для затвердження Регламенту ВККСУ та ВРП законом є визнання КСУ 26 лютого 2019 року неконституційною статтю 368-2 КК (Незаконне збагачення).

Регламент ВККС не містить процедури проведення перевірки обов’язку судді підтвердити законність джерела походження майна, оцінки його розмірів, меж відповідальності, як це передбачено пунктом 10 частини 7 статті 56 та наслідків його не підтвердження у межах кваліфікаційного оцінювання судді – звільнення на підставі статті 118 Закону № 1402-VIII.

Наведене може лише додатково свідчити про те, що кваліфікаційне оцінювання суддів проводиться не у спосіб передбачений законом та всупереч вимогам статті 19 Конституції, тому про яку легітимність суддів може йти мова.

Коли неконституційність статті 368-2 КК України оперативно виправляє законодавчою ініціативою Президент України, але не його обов’язок легалізувати Регламент діяльності будь-якого державного органу, в т.ч. ВККСУ і Вищої Ради Правосуддя.

Не прийняття законів про Регламенти ВККС та ВРП, призвело до помилок в організації конкурсу ВККС на посади суддів Верховного Суду України перейменованого змінами до Конституції України з історичної назви «Верховний Суд України» на «Верховний Суд» та до функціонування двох верховних судів в Україні з 15 грудня 2017 року, що не передбачалось Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII.

Крім того, важливим для забезпечення верховенства права та виконання державою Україна Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції 2003 року є врегулювання законом Регламенту Національного агенства з питань запобігання корупції, який затверджено рішенням НАЗК від 12.04.2016 року №1 зі змінами.

Можливість криміналізації корупції і протидія її проявам, можлива лише за умов дотримання Конституції, оскільки закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні їй відповідати.

Звертаючись до вас, прошу використати авторитет і повноваження Верховної Ради України та доручити головам профільних комітетів ВР: з питань правової політики і правосуддя Руслану Князевичу і в.о. голови комітету з питань запобігання і протидії корупції Юрію Савчуку підготувати і прийняти закони про регламенти діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Вищої ради правосуддя, Національного агентства з питань запобігання корупції та інших державних органів для виконання вимог частини другої статті 19 Конституції і розв'язання кризи правосуддя в Україні.

 

З повагою

 

В.о. Голови

Верховного Суду України                                                В.І. Гуменюк

 

15 березня 2019 року

 

 

Закон і Бізнес