Закон і Бізнес


Прокурор-саботажник

Як захиститися від несумлінної поведінки державного обвинувача?


№11 (1413) 23.03—29.03.2019
Анжеліка МОІСЄЄВА, адвокат, партнер Golaw
4061
4061

Народних депутатів занепокоїли зловживання прокурорів, які дозволяють собі не з’являтися на засідання в апеляційному суді. Чи допоможе законодавча ініціатива перевиховати представника обвинувачення?


Процесуальні диверсії

Парламентарі абсолютно правильно вважають, що з боку прокурорів має місце зловживання процесуальними правами шляхом саботування апеляційного розгляду скарг сторони захисту на обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або подовження строку. Будучи задоволеними рішенням першої інстанції, яке на їхню користь, прокурори не зацікавлені в його перегляді. До того ж завжди існує ризик отримати негативне рішення в апеляційному суді.

Це пов’язано з тим, що на підготовку до участі в апеляційних процедурах стороні захисту надано більше часу, ніж при первинному розгляді. Тому прокурори свідомо йдуть на порушення та не відвідують судових засідань. Натомість відповідно до ч.3 ст.36 Кримінального процесуального кодексу участь держобвинувача в суді є обов’язковою, а його нез’явлення є прямим порушенням Кодексу професійної етики та поведінки прокурора.

Ну, і не слід забувати, що така процесуальна диверсія є прямим порушенням права особи на захист та права на перегляд ухвали судом вищого рівня. Свідоме порушення перерахованих засад кримінального провадження не робить честі працівникам прокуратури, які не є самостійними в обранні лінії поведінки.

За таких реалій слід визнати, що процесуальне законодавство потребує додаткових гарантій для особи задля захисту від несумлінної процесуальної поведінки прокурора.

Нехтування як норма

У той самий час запропоновані нардепами зміни (проект №10082) навряд чи владнають проблему. По-перше, парламентарі дуже лояльно підходять до обов’язків прокурора з’являтися на виклики суду. Адже в документі робиться акцент на тому, що судовий розгляд без держобвинувача можливий виключно «у разі повторного неприбуття в судове засідання прокурора, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду апеляційної скарги».

Тобто один раз нехтування прокурором судовою повісткою фактично вводиться в ранг нормальної процесуальної поведінки. В умовах завантаженості апеляційних судів та обмеженого в часі тримання під вартою потреба в явці прокурора може відпасти взагалі. Або термін дії спливе, або запобіжний захід буде подовжено.

По-друге, законодавець даремно оминає аналогічну проблему з оскарженням рішення про домашній арешт. Цей запобіжний захід, як і тримання під вартою, суттєво обмежує права та свободи особи. Як показує практика, його оскарження також не є бажаним заходом для відвідування прокурорами. Тому додаткове дісциплінування прокурора повинне стосуватись і оскарження обрання щодо особи запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або подовження його строку.

Тепер щодо ініціювання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. При дії як минулого законодавства, так і нинішнього, прокурори ставлять питання про тримання під вартою там, де треба й не треба. Це робиться з метою психологічного тиску на особу, стосовно якої має розглядатися питання. Держобвинувачі й у подальшому дозволятимуть собі таку поведінку доти, доки не буде законодавчих чинників, які не дозволять маніпулювати процесуальними можливостями. І думка, що в будь-якому разі суд є єдиною інстанцією, що вирішує це питання, звучить як знущання.

Стосовно людини, яка ще не визнана винуватою в скоєнні злочину, і не факт, що колись буде визнана, заявляється клопотання про запроторення її за ґрати. Це неабиякий стрес. І він може розтягтися на кілька днів, оскільки не завжди такі клопотання розглядають протягом дня.

Тож законодавцю слід більш ретельно підійти до такої системної маніпуляції та врівноважити підхід сторони обвинувачення при ініціюванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Запомога від ЄСПЛ

Водночас суди більш ретельно стали підходити до питань щодо тримання під вартою, ніж це було, наприклад, 10 років тому. І не останню роль у такій зміні відіграла практика Європейського суду з прав людини. Суди України активно її використовують, мотивуючи ухвалені рішення.

Прокуророві доводиться більш ретельно обґрунтовувати необхідність тримання під вартою або продовження останнього. Сторона захисту, яка, за новим законодавством, отримала більше процесуальних можливостей, активно доводить перед судом неспроможність заявлених позицій прокурора. Іноді судові засідання нагадують затяжні бої між сторонами.

Та й суди не залишаються в накладі. Вони вимагають реальних доказів щодо кожного пункту оголошених ризиків, на які держобвинувачення посилається як на підставу для обрання або продовження тримання під вартою, та нерідко відмовляють прокурорам через недоведеність існування заявлених ризиків. Судові рішення в таких питаннях стали більш обґрунтованими.

Безперечно, спостерігаються позитивні зміни в підході судів до вирішення зазначеного питання. Разом з тим бажано побачити зрушення і в діях сторони обвинувачення. Законодавство й без змін уже вказує на обов’язок прокурора з’являтися до суду.