Не поспішайте з позовом
Зверненню до суду має передувати вирішення питання про видачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину. Такий висновок зробив ВС в постанові №2-390/2006, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
16 січня 2019 року м.Київ №2-390/2006
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д.,
суддів: ГУЛЬКА Б.І., СИНЕЛЬНИКОВА Є.В., ХОПТИ С.Ф., ЧЕРНЯК Ю.В. (суддя-доповідач) —
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 3 на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 28.08.2006 та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 1.12.2016,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2006 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Особи 2 про визнання права власності на житловий будинок.
Позовна заява мотивована тим, що Інформація 1 померла його мати Особа 4, після смерті якої відкрилася спадщина на житловий будинок за Адресою 1.
Він є спадкоємцем першої черги на майно, після смерті матері вступив у володіння та управління ним, провів ремонт будинку, обробляв та обробляє земельну ділянку, проживає в будинку.
Посилаючись на зазначені обставини, Особа 1 просив суд визнати за ним право власності на будинок за Адресою 1, який належав його матері Особі 4, унаслідок спадкування за законом.
Рішенням Брусилівського райсуду від 28.08.2006 позов Особи 1 задоволено. Визнано право власності Особи 1 на будинок за Адресою 1.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка визнала позов повністю і визнання нею позову не суперечить закону, не порушує прав, свобод та інтересів третіх осіб.
Ухвалою АСЖО від 1.12.2016 рішення Брусилівського райсуду від 28.08.2006 залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, дав усім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті та справедливе рішення.
У касаційній скарзі Особа 3 просить оскаржувані рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що вона як спадкоємець за заповітом частини спірного будинку не була залучена судом до розгляду справи. Також не було залучено Містечківську сільраду Брусилівського району Житомирської області як основного відповідача на території, якого розташоване спірне майно.
Судами залишено поза увагою відсутність в Особи 2 спадкових прав на спірний будинок — як за законом, так і за заповітом.
Таким чином, суди не з’ясували кола спадкоємців після Особи 4, а також не дослідили матеріалів спадкової справи, у результаті чого оскаржуваними рішеннями не враховані права та обов’язки Особи 3, Особи 1. Суди не вказали норм матеріального права, якими керувалися під час вирішення спору.
Апеляційний суд не врахував наявності інших судових рішень у справах за участю Особи 3, Особи 1, якими встановлені обставини щодо спірних спадкових правовідносин, а також не дав жодної правової оцінки заповіту, складеному Особою 4.
<…> У відзиві на касаційну скаргу Особа 1 указав на необґрунтованість і безпідставність доводів касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення вважає такими, що ухвалені внаслідок повного та об’єктивного з’ясування всіх обставин справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Посилання заявника на заповіт Особи 4 від 10.04.84 міститься лише в касаційній скарзі та не згадувалось під час апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції. Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, жодним чином не вирішував питання про права та обов’язки Особи 3, оскільки вона не має ніякого відношення до спадкового майна Особи 4.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
<…> Судами попередніх інстанцій установлено, що Особа 4 (матір позивача) померла Інформація 1.
Згідно з довідкою Містечківської сільради та даних погосподарської книги за померлою Особою 4 значився один житловий будинок, розташований за Адресою 1.
Особа 1 після смерті Особи 4 вступив у володіння та управління спадковим майном, а саме: відремонтував будинок, обробляв земельну ділянку, тимчасово проживав і проживає за Адресою 1.
Звертаючись до суду з указаним позовом, Особа 1 просив визнати за ним право власності на спадкове майно, яке складається з будинку. Свої вимоги обґрунтовував відсутністю можливості оформити за ним указане вище спадкове майно.
Проаналізувавши аргументи касаційної скарги, наведені позивачем підстави звернення до суду із цим позовом, а також оскаржувані рішення, колегія суддів дійшла таких висновків.
Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У разі відкриття спадщини до 1.01.2004 до вирішення спірних правовідносин, пов’язаних зі спадкуванням, застосовується законодавство, чинне на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР 1963 року.
Спадкування здійснюється за законом і за заповітом (ч.1 ст.524 ЦК УРСР).
Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (ст.548 ЦК УРСР).
У ч.1 ст.549 ЦК УРСР визначено дії, що свідчать про прийняття спадкоємцем спадщини:
1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;
2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини.
У ст.560 ЦК УРСР встановлено порядок видачі свідоцтва про право на спадщину.
Так, спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (стст.534, 553, 555 кодексу).
Відповідно до положень ст.561 ЦК УРСР свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення 6 місяців з дня відкриття спадщини.
При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане й раніше закінчення 6 місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, які заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.
Свідоцтво про право держави на спадщину в усіх випадках видається не раніше як через 6 місяців з дня відкриття спадщини.
Аналогічні положення містяться й у ст.47 закону УРСР від 25.12.74 «Про державний нотаріат» (у редакції, чинній на момент відкриття спадщини).
При цьому ЦК УРСР не обмежував строку для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом.
У п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» від 24.06.83 №4 судам роз’яснено, що відповідно до гл.4 закону від 25.12.74 «Про державний нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається громадянам, організаціям, державі нотаріальними конторами за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину у встановленому чинним законодавством порядку. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визначення права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
Відповідно до роз’яснень, що містяться в п.23 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв’язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду по захист своїх спадкових прав за правилами позовного провадження.
Таким чином, зверненню до суду з указаним позовом мало передувати вирішення питання про видачу Особі 1 нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.
Відомостей про вчинення таких дій позивачем суду не надано, відповідно, матеріали справи їх не містять.
Установивши, що позивач не надав суду доказів того, що він в установленому законом порядку подав нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину та що нотаріус відмовив йому у видачі указаного свідоцтва, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Посилання заявника на наявність заповіту, відповідно до якого Особа 4 заповідала їй частину спірного будинку, міститься лише в касаційній скарзі та не згадувалося нею під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Водночас Особа 1 наявність цього заповіту не заперечував, що вказує на його обізнаність під час звернення до суду з указаним позовом про наявність іншої особи — спадкоємця за заповітом, питання про права та законні інтереси якої може бути вирішено ухваленим у справі рішенням.
Натомість позивач визначив як відповідача у справі Особу 2 — його дочку та, відповідно, онуку померлої Особи 4.
На наявність підстав, які б указували на виникнення в Особи 2 спадкових прав на спірний будинок як у спадкоємця другої черги спадкування за законом та наявність між сторонами спору про право, позивачем не вказано.
Також суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідачами у справах про визнання права власності в порядку спадкування на будинки, щодо яких відсутні правовстановчі документи (право власності на які не оформлене в установленому законодавством порядку), за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом або усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини мають бути територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Для встановлення фактичних обставин у справі суд першої інстанції мав з’ясувати наявність спадкової справи після смерті Особи 4 та, у разі її заведення, витребувати та дослідити її матеріали.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неповним з’ясуванням фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення та можуть впливати на права та законні інтереси третіх осіб, яких не було залучено до участі у справі.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.411 ЦПК судові рішення підлягають обов’язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Керуючись стст.141, 400, 409, 411, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 3 задовольнити частково.
Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 28.08.2006 та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 1.12.2016 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.