Закон і Бізнес


Носії символічного звання,

або Чому державні гарантії колишнім законникам стають декларативними, а їхній досвід — незатребуваним


№9 (1411) 09.03—15.03.2019
Сергій ШТОГУН, професор кафедри спеціальних юридичних дисциплін Навчально-наукового ін-ституту права, суддя у відставці, к.ю.н., заслужений юрист України
7241
7241

Сьогодні в Україні налічується близько 3000 суддів у відставці, що становить майже третину від загальної кількості суддівських посад. Це висококваліфіковані юристи з великим професійним досвідом, які в більшості випадків не досягли граничного для перебування на цій посаді 65-річного віку. Не використати цей потенціал для покращення функціонування судової влади було б принаймні дивним. Проте не лише це стало для них проблемою.


Колишніх суддів не буває!

Відомий вираз, що «колишніх не буває», як правило, розглядається в морально-психологічному аспекті. А в правовій площині він найближчий саме до суддів. Зокрема, розд.X закону «Про судоустрій і статус суддів» має відповідну назву — «Статус судді у відставці», хоча містить лише 4 статті.

Разом з тим залучення суддів у відставці до реформування системи судової влади і покращення її діяльності повинне відбуватися у правовому полі, яке, на жаль, недосконале. Так, відповідно до п.11 ч.5 ст.48 закону «Про судоустрій і статус суддів» незалежність судді забезпечується правом на відставку. Тобто це є однією із гарантій, які мають забезпечувати незалежність судді. Інакше кажучи, при добросовісному виконанні професійних обов’язків протягом установленого періоду держава і суспільство гарантують комплекс соціально-матеріальних та правових заходів, що забезпечуватимуть належне і повноцінне життя судді й після виходу у відставку.

Із цього приводу важливою є норма ст.116 закону, яка передбачає, що за такими правниками зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені до моменту звільнення.

Стосовно гарантій недоторканності питань зазвичай не виникає, оскільки це закріплено у відповідних законодавчих нормах. Однак правового тлумачення потребує термін «звання судді».

На жаль, у розд.VIII «Правосуддя» Конституції немає такого пояснення. Разом з тим ст.52 закону містить визначення, що суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції та цього закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Отже, виникає запитання: в чому відмінність понять «звання судді» та «посада судді»? Законодавцеві слід визначитися: суддя у відставці — це повноцінний суддя, який лише не здійснює правосуддя, чи просто носій символічного звання? Не вносить ясності й ч.2 ст.52 закону, яка передбачає, що судді в Україні мають єдиний статус.

Участь у самоврядуванні

Профільним законодавством не визначено форми повноцінної участі суддів у відставці в роботі органів суддівського самоврядування. Так, відповідно до ст.126 закону для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування. Якщо зважити на те, що до питань внутрішньої діяльності належить соціальний захист суддів та їхніх сімей, то стає зрозумілим, що у першу чергу це стосується суддів у відставці.

Згідно із ст.127 закону організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, Рада суддів, з’їзд суддів. Разом з тим ст.128 визначає, що збори суддів — це зібрання суддів відповідної установи, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності та приймають колективні рішення щодо обговорюваних питань. Ця норма дозволяє запрошувати на такі зібрання суддів у відставці, однак регламентує, що в голосуванні вони участі не беруть.

Що таке запрошення на збори — можу сказати із власного досвіду: за 8 років мене не було запрошено на жодні збори Київського окружного адміністративного суду, звідки пішов у відставку.

Таким чином, законодавець позбавив суддів у відставці реальних важелів захисту своїх законних прав та інтересів у органах професійного самоврядування. Навіть обмежена форма участі у вигляді запрошення на збори не є ефективною, тому що судді у відставці не завжди проживають за місцезнаходженням суду. Тому доцільно передбачити більш дієву форму, наприклад збори суддів у відставці відповідного регіону з аналогічними правами зборів суддів. Тоді судді у відставці будуть не «весільними генералами», а повноцінними учасниками таких зібрань.

Сьогодні таких суддів перетворено на безправну, аморфну спільноту, яка захищає свої законні права та інтереси лише в судовому порядку. Альтернативною формою може бути створення органу із захисту їхніх прав та інтересів, як-от: асоціація, спілка суддів у відставці тощо.

«Заморожене» довічне утримання

Важливий той факт, що ст.43 закону «Про статус суддів», який втратив чинність у 2010 році, передбачала, що за суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку.

Як бачимо, у чинній редакції профільного акта вилучена норма про «соціальний захист». Тим самим законодавець дозволив приймати дискримінаційні правові положення стосовно суддів у відставці.

Яскравим прикладом такої дискримінації є довільне трактування ч.4 ст.142 закону, яка встановлює, що в разі зміни розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, проводять перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Однак виникає запитання: яких суддів? Тих, що пройшли кваліфікаційне оцінювання, чи тих, що не пройшли?

Проблема полягає в тому, що відповідно до п.25 розд.ХІІ закону право на отримання довічного грошового утримання в розмірі, визначеному цим актом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді або призначений на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим законом, та відпрацював щонайменше 3 роки.

Цього року має завершитися процедура кваліфоцінювання, і суддів, які його не пройшли, майже не залишиться, оскільки вони підлягають звільненню. Тоді розмір винагороди яких суддів братиметься для перерахунку суми довічного грошового утримання? Адже майже всі судді, які перебувають у відставці, не проходили оцінювання, тож і розмір їхнього утримання буде заморожений.

Дискримінаційні норми

Абсурдною і дискримінаційною виглядає ситуація, коли відповідно до ст.137 закону до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого встановлена законом та дає право для призначення на посаду судді. Однак таке зарахування законодавець передбачив лише для працюючих суддів та суддів, які пішли у відставку на підставі чинного закону.

Декларативною є ст.144 закону про медичне обслуговування та санаторно-курортне лікування суддів та членів їхніх сімей. У ній закріплено, що суддя та члени його сім’ї мають право на безоплатне медичне обслуговування в державних закладах охорони здоров’я. Члени сім’ї судді можуть обслуговуватися в тих медичних закладах, де обслуговується суддя. А хто ж повинен забезпечувати санаторно-курортним лікуванням?

До речі, попередня редакція аналогічної статті мала інший зміст: суддям — за рахунок державного бюджету, а членам їхніх сімей — за власний рахунок щорічно надається путівка на санаторно-курортне лікування. Ці права зберігаються за ними і після виходу у відставку або на пенсію.

Ці правові проблеми, що стосуються суддів у відставці, вочевидь повинні стати предметом розгляду як законодавця, так і органів суддівського самоврядування. Адже кожен працюючий суддя має пам’ятати, що його теж у майбутньому чекає відставка…