Закон і Бізнес


Дотягнутися до Страсбурга

Перегляд виконаного судового рішення після конституційного оскарження можливий


Судді КС Михайлу Запорожцю (зліва) випала честь стати першим доповідачем у справі за конституційною скаргою, провадження в якій, між іншим, згодом було закрито.

№9 (1411) 09.03—15.03.2019
Олексій КАЛІННІКОВ, старший партнерАО «Могильницький та партнери»
3176
3176

У 2016 році в Україні було запроваджено такий новий механізм захисту прав людини, як конституційна скарга. У 2018-му другий сенат розглянув першу конституційну скаргу і невдовзі закрив провадження через втрату чинності актом, щодо якого порушили питання неконституційності. Втім, головна ідея скарги — перегляд судового рішення, і, коли воно виконане, це стає неможливим, що взагалі знецінює потребу у зверненні. Вбачається, що дієвим та ефективним механізм скарги поки що назвати важко.


Довга дорога в люди

Відповідно до ст.1511 Основного Закону КС вирішує питання про відповідність Конституції (конституційність) закону за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон суперечить акту найвищої юридичної сили. Така скарга може бути подана в разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано.

Проте після набрання чинності змінами до Конституції, що були внесені законом від 2.06.2016, фактичний розгляд КС конституційних скарг не був розпочатий, оскільки, на його думку, був відсутній закон, який визначав би порядок звернення з конституційною скаргою.

При цьому деякі правники висловлювали позицію, що, незважаючи на відсутність передбаченого законом порядку звернення з конституційною скаргою, КС повинен розглядати їх на підставі ст.8 Конституції, відповідно до якої норми Основного Закону є нормами прямої дії.

До речі, КС у своєму рішенні від 19.04.2001 №4-рп/2001 також визначив, що згідно із ч.3 ст.8 Конституції її норми є нормами прямої дії. Вони застосовуються незалежно від того, чи прийнято на їхній розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти (абз.2 п.2 мотивувальної частини).

Крім цього, з п.6.1 мотивувальної частини рішення від 25.06.2008 №12-рп/2008 убачається, що до законодавчого врегулювання вимог Конституції питання повинні вирішуватися на підставі її ч.3 ст.8.

З указаних рішень випливає, що КС не встановлює випадків, коли до норм Основного Закону не застосовується принцип їх прямої дії.

У подальшому Верховна Рада для забезпечення реалізації інституту конституційної скарги 13.07.2017 прийняла закон «Про Конституційний Суд України», яким було визначено вимоги до конституційної скарги та порядок подання і розгляду таких скарг.

При цьому стст.3, 39 закону, в яких ідеться про нормативну основу діяльності Суду, встановлюють, що організацію його внутрішньої роботи та відповідні правила розгляду ним справ, у тому числі конституційних скарг, визначає регламент КС, який ухвалюється виключно на спеціальних пленарних засіданнях Суду.

Регламент було ухвалено 22.02.2018, проте після нормативного визначення процедури розгляду КС конституційних скарг слухання таких справ не було розпочате, оскільки не були сформовані сенати і колегії, які й мали вирішувати питання про відкриття конституційних проваджень та здійснювати їх подальший розгляд.

Тільки 29.03.2018, на спеціальному пленарному засіданні КС, були утворені сенати та колегії й затверджено їхній персональний склад. Таким чином, до цієї дати, зважаючи на відсутність порядку розгляду конституційних скарг та сенатів і колегій КС, інститут конституційних скарг фактично не працював. І лише наприкінці травня 2018 року було розпочато розгляд перших конституційних скарг.

Місія можлива

Попри тривалу відсутність рішень, інститут конституційної скарги має гарні перспективи в питанні захисту прав і законних інтересів осіб. Адже встановлення КС неконституційності закону чи його окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи відповідно до процесуального законодавства, є підставою для перегляду судового рішення за виключними обставинами.

При цьому на практиці можуть виникнути певні труднощі у відновленні прав особи при встановленні КС неконституційності законодавчого акта.

Так, відповідно до ч.3 ст.423 Цивільного процесуального кодексу підставою для перегляду судових рішень у зв’язку з виключними обставинами є, зокрема, встановлена Судом неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Необхідно звернути увагу на те, що реалізувати право на перегляд рішення суду можна лише тоді, коли воно ще не виконане.

Згідно із ст.77 профільного закону строк звернення з конституційною скаргою становить 3 місяці з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням, в якому застосовано ймовірні неконституційні норми. При цьому такий строк може бути поновлений, якщо його пропуск пов’язаний з невчасною підготовкою повного тексту судового рішення.

Частина 4 ст.61 закону визначає, що ухвалу про відкриття конституційного провадження у справі або про відмову в його відкритті колегія постановляє не пізніше від одного місяця з дня призначення судді-доповідача. Цей строк може бути подовжено на засіданні Великої палати за клопотанням судді-доповідача чи головуючого в сенаті. Разом з тим ч.2 ст.75 установлює, що строк конституційного провадження не повинен перевищувати 6 місяців.

З огляду на законодавче врегулювання процедури розгляду конституційної скарги провадження за такою скаргою є тривалою процедурою, що й підтверджується практикою КС.

Отже, складається ситуація, коли рішення, ухвалене за конституційною скаргою, не зможе забезпечити належний захист прав особи шляхом перегляду рішення, яке було виконане. Ця проблема має бути вирішена в результаті внесення відповідних змін до законодавства.

Запобіжна знахідка

Проте ще до внесення змін до законодавства виходом із ситуації може бути використання Судом механізму вжиття заходів щодо забезпечення конституційної скарги. Адже ст.78 законодавчого акта про КС дає змогу Великій палаті при розгляді конституційної скарги видати наказ для забезпечення конституційної скарги. Забезпечувальний наказ є виконавчим документом, який установлює тимчасову заборону вчиняти певну дію. Він видається у виняткових випадках за необхідності запобігти незворотним наслідкам, що можуть настати у зв’язку з виконанням остаточного судового рішення, і втрачає чинність з дня ухвалення рішення або постановлення ухвали про закриття конституційного провадження у справі. А згідно з п.2 §46 регламенту в такому наказі зазначається орган, посадова особа, на яких покладене його виконання.

Отже, забезпечувальний наказ на етапі виконання судового рішення тимчасово може заборонити вчиняти певні дії тільки органу чи посадовій особі й не може зобов’язувати фізичну особу не вчиняти певної дії. Хоча судове рішення може виконуватися не тільки державними органами та їхніми посадовими особами, а й фізичними особами.

Ще одна недосконалість інструменту забезпечення вбачається в тому, що згідно з п.4 §46 регламенту контроль за виконанням забезпечувального наказу покладається на секретаріат. Про факт його невиконання останній негайно повідомляє Голову Суду, а в разі його відсутності — заступника Голови або суддю, який виконує обов᾽язки Голови, та суддю-доповідача у справі для винесення питання на обговорення на засіданні та прийняття рішення щодо реагування відповідно до законодавства. Але при цьому детальний механізм здійснення такого контролю відсутній.

Крім того, виникає закономірне запитання: яким чином ВП КС має видати забезпечувальний наказ, якщо рішення щодо відкриття провадження приймається колегіями, а, за загальним правилом, конституційні скарги розглядаються сенатами?

Можна дійти висновку, що забезпечувальний наказ ВП КС не може бути повною мірою тим заходом, який допоможе конституційній скарзі бути ефективною.

А тому для подальшого розвитку інституту необхідне додаткове врегулювання шляхом унесення відповідних змін до профільного закону, процесуальних кодексів та регламенту КС.

Разом з тим, незважаючи на тривалу відсутність рішень за конституційними скаргами та певну законодавчу неузгодженість, цей інститут може стати ефективним механізмом захисту прав людини в Україні, наблизивши його до стандартів країн Європи.