Збитки в порядку регресу
Cам по собі факт неповідомлення про настання страхового випадку не може братися за основу рішення. Такий висновок зробив ВС в постанові №208/7291/13-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
16 січня 2019 року м.Київ №208/7291/13-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — ЧЕРВИНСЬКОЇ М.Є.,
суддів: АНТОНЕНКО Н.О., ЖУРАВЕЛЬ В.І., КРАТА В.І. (суддя-доповідач), КУРИЛО В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Особи 2, яка підписана представником Особою 3, на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16.10.2015 та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.01.2016,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2013 року ПАТ «Страхова компанія «Країна» звернулося з позовом до Особи 2 про відшкодування збитків у порядку регресу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 11.06.2012 відповідач, керуючи автомобілем ВАЗ-21083, реєстраційний №*, порушив вимоги Правил дорожнього руху, внаслідок чого скоїв наїзд на автомобіль ВАЗ-21154, реєстраційний №**.
Цивільно-правова відповідальність при експлуатації забезпеченого автомобіля ВАЗ-21083 була застрахована на підставі страхового полісу від 20.05.2012 №АВ/6507472. Позивач на підставі заяви потерпілої особи від 12.06.2012, звіту про оцінку від 30.07.2012 №10/05/12, страхового акта №07/23794/3.2.29 відшкодував Особі 4 збитки в розмірі 5791,90 грн.
Позивач просив суд стягнути з Особи 2 збитки в порядку регресу в розмірі 5791,90 грн.
Рішенням Заводського райсуду від 16.10.2015, залишеним без змін ухвалою АСДО від 13.01.2016, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Особи 2 на користь ПАТ «СК «Країна» 5791,90 грн. завданих збитків. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення судів мотивовані тим, що відповідач не надав суду доказів того, що він повідомив страховика про настання ДТП у встановлений законом строк відповідно до вимог ст.33 закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1.07.2004 №1961-IV, тому на підставі ст.38 цього закону позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
У лютому 2016 року Особа 2 через представника Особу 3 подав касаційну скаргу на рішення Заводського райсуду від 16.10.2015 та ухвалу АСДО від 13.01.2016, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове — про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права.
<…> Колегія суддів приймає аргументи, викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 11.06.2012 в м.Дніпродзержинську, на перехресті пр.Комсомольський та вул.Бойко, Особа 2, керуючи автомобілем ВАЗ-021083, порушив вимоги ПДР, внаслідок чого скоїв наїзд на автомобіль ВАЗ-21154 під керуванням водія Особи 4.
Постановою Заводського райсуду від 20.06.2012 Особу 2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 КпАП, яка набрала законної сили 30.06.2012.
Відповідно до платіжного доручення від 28.09.2012 №659 ПАТ «СК «Країна» переказало кошти на масові виплати в розмірі 88185,09 грн., де згідно з додатком до платіжного доручення в отримання виплат увійшов і Особа 4, автомобіль ВАЗ-21154 якого був пошкоджений 11.06.2012 з вини відповідача, отримавши виплату в розмірі 5791,90 грн.
При задоволенні позову суди дійшли висновку, що відповідач не надав суду доказів того, що він повідомив страховика про настання ДТП у встановлений законом строк відповідно до вимог ст.33 закону №1961-IV, тому на підставі ст.38 цього закону позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Проте із цими висновками погодитися неможливо з таких підстав.
У пп.«ґ» 38.1.1 п.38.1 ст.38 закону №1961-IV передбачено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у пп.33.1.2 п.33.1 ст.33 цього закону.
Відповідно до пп.33.1.4 п.33.1 ст.33 закону №1961-IV у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов’язаний невідкладно, але не пізніше від трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених ст.41 цього закону, — МТСБУ), повідомлення про ДТП установленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов’язок, він має підтвердити це документально.
Такий обов’язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.
Факт неповідомлення страховика про ДТП є підставою для відшкодування страхувальником у порядку регресу сплаченого страховиком страхового відшкодування. Проте якщо: факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами; відповідач як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; страховик сплатив страхове відшкодування — то сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може братися за основу ухвалення рішення, яке повинне ґрунтуватися на загальних положеннях про відшкодування шкоди у недоговірних зобов’язаннях.
Це узгоджується з висновками, викладеними у постановах ВСУ від 16.09.2015 у справі №6-284цс15 та від 22.03.2017 у справі №6-2011цс16.
Отже, якщо: факт настання страхового випадку ніким не оспорюється; він зафіксований правоохоронними органами; відповідач як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; сама страхова компанія відповідача його визнала, узгодила з потерпілим розмір страхового відшкодування та сплатила його — то висновки судів про те, що неповідомлення страховика про настання страхового випадку є підставою для пред’явлення регресного позову, не ґрунтуються на правильному застосуванні пп.33.1.4 п.33.1 ст.33, пп.«ґ» 38.1.1 п.38.1 ст.38 закону №1961-IV.
Крім того, судами не було встановлено та ПАТ «СК «Країна» не доведено, що відсутність письмового повідомлення про ДТП призвела до необґрунтованих виплат.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення постановлено без дотримання норм матеріального і процесуального права. У зв’язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове — про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч.13 с.141 ЦПК, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідачем було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 252,35 грн. та за подання касаційної скарги — 275,60 грн., а тому з позивача на користь відповідача Особи 2 підлягають стягненню понесені судові витрати на сплату судового збору.
Керуючись стст.141, 400, 409, 412, 416 ЦПК, ВС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 2, яка підписна представником Особою 3, задовольнити.
Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16.10.2015 та ухвалу АСДнО від 13.01.2016 скасувати.
У задоволенні позову ПАТ «СК «Країна» до Особи 2 про відшкодування збитків у порядку регресу в розмірі 5791,90 грн. відмовити.
З моменту прийняття постанови рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 16.10.2015 та ухвала АСДнО від 13.01.2016 втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Стягнути з ПАТ «СК «Країна» на користь Особи 2 527,95 грн. судових витрат, понесених на сплату судового збору.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.