Закон і Бізнес


Фахівці з примирення

Чи здатна медіація відвернути громадян від судових тяжб?


№8 (1410) 02.03—08.03.2019
ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ
1246

Медіація — не новий для України інститут. Але бурхливого його розвитку дотепер не спостерігається. Певні сподівання на розвантаження суддів за рахунок медіаторів пов’язувалися із законодавчим закріпленням такої процедури.


Обійдемося без посередника?

На цьому тижні Верховна Рада мала намір ухвалити закон «Про медіацію» (проект №3665), який третій рік очікує другого читання. Проте з кількох спроб не спромоглися набрати необхідної кількості голосів. Не можна сказати, що він викликав якісь політичні протистояння і тому так довго пролежав у профільному комітеті. Тим більше що автори традиційно підкріпили свою ініціативу посиланнями на угоди про асоціацію з ЄС та міжнародні рекомендації.

Проте дався взнаки український менталітет, адже нашим людям важко збагнути, навіщо потрібен посередник, якщо є суд. Ми до Феміди звертаємося не за першої-ліпшої нагоди, як у Європі, а лише тоді, коли вичерпали всі можливості переконати чи домовитися із протилежною стороною спору. Та й об’єктивно більш високий рівень освіченості порівняно, наприклад, із тими ж США, де зародилася медіація, дозволяє українцям без сторонньої допомоги відшукати потрібний закон та зрозуміти свої права і судові перспективи. Або принаймні переконати себе в тому, хто у конфлікті правий.

Також має значення той факт, що в Україні популярність психологів набагато нижча, ніж на Заході. З одного боку, таке задоволення не кожному по кишені, а з другого — є багато інших співрозмовників, яким можна вилити душу. А медіатор — це навіть не обов’язково юрист. Єдина відмінність: медіатор зобов’язаний зберігати почуте у таємниці, а, наприклад, друзі — ні.

За законом, відповідний сертифікат зможе отримати кожен, хто прослухав 90 годин спецкурсу. Обмеження встановлені тільки для держслужбовців, а також осіб, наприклад суддів і прокурорів, яких звільнили зі служби за корупційні правопорушення.

Добровільно, але за гроші

Загалом до другого читання проект не зазнав суттєвих змін. Хіба що у комітеті дещо перетасували статті та змінили деякі назви. Втім, головний принцип медіації — добровільність (як участі в процедурі, так і виконання домовленостей) — залишився незмінним. Навіть наявність медіаційного застереження у цивільно- або господарсько-правовому, трудовому, шлюбному або іншому договорі не означатиме, що сторона конфлікту позбавляється права на судовий захист.

Серед пропозицій нардепів були й такі, що передбачали видачу виконавчого листа на підставі підписаної раніше сторонами угоди про примирення. Обмежилися тим, що допустили можливість затвердження судом такої угоди або окремих її положень, якщо вона укладалася саме на стадії судового провадження.

Сфера застосування процедури примирення законом майже не обмежена. До неї можна звертатися у будь-яких конфліктах, включаючи кримінальні проступки та злочини невеликої чи середньої тяжкості у провадженнях у формі приватного обвинувачення.

Також можна брати паузу під час судового провадження для звернення до медіатора. Хоча за наявності нового інституту примирення за участю судді такою можливістю користуватимуться хіба що задля затягування процесу. Адже, на відміну від судді, послуги медіатора не є безоплатними: на початку процедури укладається договір, де визначаються, зокрема, «порядок, розмір та форма відшкодування витрат на підготовку та проведення медіації та винагорода медіатора».

Тож, на думку деяких експертів, цей інститут і за наявності закону не набуде у нас такого розвитку, як на Заході. До нього звертатимуться хіба що у сімейних спорах, аби не виносити сміття на люди в судовому процесі.