Закон і Бізнес


Суддя-спікер Апеляційного суду Черкаської обл. О. Карпенко:

«Комунікація здатна не лише підвищити довіру до суду, а й вирішити питання безпеки»


Оксана Карпенко: «Комунікація здатна не лише підвищити довіру до суду, а й вирішити питання безпеки»

№7 (1409) 23.02—01.03.2019
ТАМАРА ВОЛІНА
3862

Наприкінці січня Рада суддів затвердила орієнтовний Порадник із комунікації з громадянським суспільством у випадку кризової ситуації в суді та Пропозиції щодо реагування на факти поширення в ЗМІ інформації, що підриває авторитет судової влади. Про взаємодію служителів Феміди з журналістами та громадськістю, методи підвищення довіри до суду та зменшення негативних наслідків у кризових ситуаціях говорить суддя-спікер Апеляційного суду Черкаської області Оксана КАРПЕНКО.


 «Важливо зберегти баланс між змістовністю та швидкістю надання інформації»

— Оксано Володимирівно, ви є суддею-спікером з 2015 року. Як за цей час змінилася комунікація з громадськістю та ЗМІ в Апеляційному суді Черкаської області?

— На мою думку, вона суттєво покращилася. Взаємодія суду зі ЗМІ та громадськістю стала постійною. У 2015 році на зборах суддів мене було обрано суддею-спікером, пізніше — введено окрему посаду прес-секретаря суду. Створено веб-сайт Апеляційного суду Черкаської області, і варто зазначити, що кількість його відвідувачів за останні роки зросла майже втричі. Якщо з’являється якась суттєва новина, ми проводимо прес-конференції, щоб роз’яснити суть та уникнути перекручування інформації. Сьогодні представники судової влади і ЗМІ усвідомили нагальну потребу в налагодженні конструктивного діалогу, адже цей процес взаємовигідний: для журналістів — це можливість отримати актуальну та цікаву інформацію про судові справи з першоджерела, а для суддів — розглянути спір у розумні строки з дотриманням законних прав усіх учасників судового процесу.

— Як часто до вас звертаються журналісти? Яку інформацію запитують?

— Головним чином ми взаємодіємо із журналістами місцевих ЗМІ. Найчастіше їх цікавлять відомості про резонансні справи, які викликають підвищений суспільний інтерес; справи, учасниками яких є відомі в місті та області особи; справи, пов’язані з грошовими відносинами, вчиненням корупційних правопорушень; питання, які стосуються діяльності суддів та апарату суду за межами судового процесу. З досвіду скажу, що найефективнішою та найшвидшою є комунікація через інтернет-ресурси. Якщо в суді розглядається резонансна справа, про її перебіг повідомляємо на сайті та на офіційній сторінці у «Фейсбуку». Також прес-секретар здійснює електронну розсилку серед місцевих ЗМІ, а коли у журналістів виникають додаткові запитання, то даємо коментарі, щоб прояснити ситуацію. Тут важливо зберегти баланс між змістовністю та швидкістю надання інформації.

— Для журналістів важливо не лише мати достовірну інформацію, а й отримати її вчасно, адже, як відомо, новина в Інтернеті «живе» близько доби.

— Саме так. Ми розуміємо цю вимогу сьогодення — оперативність у наданні інформації, тому намагаємося відповісти на запитання журналістів у розумні терміни. Ще одна важлива деталь: ми ставимо собі за мету говорити простою і зрозумілою мовою, максимально роз’яснювати факти та обставини справ, бо яким професіоналом не був би журналіст, він все одно не є юристом. Сьогодні журналістів, які спеціалізувалися б лише на юридичній тематиці й розумілися в тонкощах судових процесів, дуже мало. Я як суддя можу фахово пояснити всі нюанси і надати відомості про перебіг розгляду справи так, щоб вони були зрозумілими для пересічних громадян, а не лише для фахівців. Таким чином, ми полегшуємо роботу журналістам і уникаємо перекручувань і маніпуляцій фактами.

— Та все ж суди і досі залишаються достатньо закритими. Чому судам так важко починати «говорити»?

— Я вважаю, що існує ціла низка причин. По-перше, найчастіше журналісти ганяються за «гарячими фактами», а не роблять акцент на об’єктивному висвітленні діяльності суду. Часто інформацію подають так, що вона негативно впливає на імідж суду в цілому, а також на репутацію суддів та працівників апарату суду.

Друга причина: в пресі бракує фахівців, які на високому професійному рівні висвітлюють проблеми судочинства і права загалом. Судді уникають спілкування із мас-медіа, бо переконані, що їхні виступи будуть перекручені, а уривки, вирвані з контексту, в інтерпретації журналіста набудуть іншого смислового навантаження, в переважній більшості — негативного. По-третє, нині ми відчуваємо істотний брак кадрів у судах всіх інстанцій, що тягне за собою збільшення навантаження на працюючих суддів, а це, у свою чергу, не дає змоги суддям спілкуватися зі ЗМІ.

Сьогодні судова влада лише вчиться говорити із суспільством, а суспільство вчиться слухати суд. Це нелегкий та тривалий процес, але в кінцевому підсумку вигоду отримають усі.

— Будь-який процес завжди має дві сторони. Гласність та відкритість шкодить чи допомагає правосуддю? Про що не варто говорити?

— Якщо коротко і доступно: зміст цього фундаментального принципу здійснення судочинства полягає в забезпеченні кожній особі, справа якої розглядається в суді, права знати про її результати. Є речі, про які судді не говорять не тому, що не хочуть, а тому що цього не можна робити. Відповідно до положень Кодексу суддівської етики заборонено коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду чи щодо яких суддя або його колеги прийняли конкретне рішення, оскільки мотиви ухвалення кожного рішення мають бути викладені в його тексті, саме рішення публічно оголошується та оприлюднюється, забороняється також коментувати і піддавати сумніву вердикти, що набрали законної сили. Крім того, судді не можуть розголошувати та коментувати інформацію, яка становить державну або іншу таємницю, що охороняється законом, або пов’язана із необхідністю гарантування безпеки осіб, або з приводу якої за клопотаннями осіб, які беруть участь у справі, суд постановив ухвалу про розгляд справи в закритому судовому засіданні.

Водночас самі процеси набули більшої гласності. Статтею 11 закону «Про судоустрій і статус суддів» та ст.7 Цивільного процесуального кодексу передбачено проведення фото- та відеозйомки чи аудіозапису без отримання окремого дозволу суду. Звертаю увагу, що запис має здійснюватися без створення перешкод у веденні засідання та забезпеченні всім учасникам судового процесу їхніх процесуальних прав. Усім особам, присутнім у залі судових засідань, не варто зловживати наданим їм правом, оскільки трапляються випадки, коли недобросовісні, агресивно налаштовані представники громадськості, прикриваючись законом, намагаються зірвати процес і за будь-яку ціну отримати бажаний для них результат розгляду справи, причому нехтують правами інших учасників судового процесу.

— Часто причиною таких маніпуляцій є правовий нігілізм. Чи не так?

— Безумовно. Недостатня правова грамотність суспільства дає широке підґрунтя для маніпуляцій, перекручування фактів певними особами, що врешті призводить до формування негативного ставлення до судової влади та недовіри до законності рішень. Це, до речі, велика перепона на шляху відновлення довіри суспільства до суду. Важливо вчити елементарним юридичним правилам і нормам із самого дитинства. В рамках всеукраїнської акції ми нещодавно проводили «урок справедливості» для третьокласників однієї із черкаських шкіл. Діти вперше побачили суддю в мантії, вони відповідали на запитання, висували найнесподіваніші гіпотези щодо вирішення спору, дискутували. Якщо ми з такого віку почнемо формувати в наших громадян правову свідомість, то є надія, що ці школярі виростуть з твердим переконанням, що суд — це місце, де спори вирішують відповідно до закону, по справедливості. Багато проблем, які ми з вами сьогодні обговорюємо, зникнуть.

«Подання декларацій навряд чи суттєво допоможе повернути довіру суспільства до суддів»

— А як щодо відкритості служителів Феміди? Сьогодні суддя повинен подавати декларацію не лише про доходи, а й про родинні зв’язки, декларацію доброчесності. Це не передбачено для представників інших владних інституцій. Чи допоможе така відкритість «відсіяти» недоброчесних суддів і повернути довіру суспільства до судової влади?

— Безумовно, відкритість є основною складовою у вирішенні проблеми довіри до судової влади, проте подання декларацій навряд чи суттєво допоможе.

Я вважаю, що повернення довіри — це багатоетапний та тривалий процес. Це і наявність плідного та конструктивного діалогу між судом і громадянами; інформування про проблеми та досягнення судової влади; проведення відповідних семінарів, круглих столів, прес-конференцій; висвітлення відомостей на веб-сайті суду; запровадження певних форм правового навчання школярів та студентів; формування у громадян активної життєвої позиції та правової культури. Також необхідні якісні зміни в інших сферах, оскільки суди — це одна зі складових самого суспільства і наявність певних проблем, пов’язаних із недостатнім ступенем довіри до суду, свідчить про те, що не все гаразд в інших системах.

— Наприкінці січня Вища кваліфікаційна комісія суддів оприлюднила проект Порядку і методології оцінювання та самооцінювання судді. Суддю будуть оцінювати колеги, представники громадськості та викладачі НШС. Чи може суддя оцінювати себе самостійно? Як щодо колег?

— Як убачається зі змісту цього проекту, суддя буде оцінюватися один раз на 3 роки суддями, які працюють в установі, шляхом заповнення відповідної анкети. Методом такої оцінки є спостереження. Самооцінювання судді буде відбуватися також шляхом заповнення анкети. З огляду на конкретні запитання, які будуть запропоновані в анкетах відповідно до проекту, вважаю самооцінювання суддів та оцінювання колег цілком можливим. При цьому основною передумовою для успішного проведення такого оцінювання слугуватиме об’єктивність, повнота та правдивість відповідей судді на запропоновані запитання.

«До кризових ситуацій треба готуватися заздалегідь»

— Рада суддів під час засідання 25 січня 2019 року затвердила Порадник із комунікації з громадянським суспільством у випадку кризової ситуації в суді. При цьому Олег Ткачук зазначив, що порадник орієнтовний, бо немає однакових кризових ситуацій. Чи доводилося вам стикатися з так званими кризовими ситуаціями в суді? Як діяли?

— Кризові ситуації, як ви їх називаєте, трапляються, мабуть, у кожному суді, і всі ми, працівники судової системи, маємо бути готовими до них. Причому не важливо, це апеляційний чи місцевий суд. Ми завжди стежимо за ситуацією в районних судах. Можу навести приклад, як ми діяли нещодавно. Наприкінці листопада 2018 ро-
ку, під час розгляду резонансної справи в Соснівському районному суді м.Черкас, агресивно налаштовані особи, присутні у залі судового засідання, протестуючи проти винесеної судом ухвали, блокували вихід із зали суду для колегії суддів, захисників, обвинувачених, які перебували під вартою, працівників Нацгвардії, висловлювали погрози та образи нецензурною лексикою на адресу колегії суддів, членів їхніх сімей, вимагаючи скасування визначеного для окремих обвинувачених альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави. Ми розмістили на сайті цю новину, роз’яснили ситуацію. Своєчасне інформування стосовно цих обставин дало змогу попередити ймовірний безлад уже в апеляційному суді. До кризових ситуацій треба готуватися заздалегідь, налагоджуючи діалог з представниками засобів масової інформації, а також проявляти відкритість і готовність роз’яснити обстановку.

— Судді повсякчас потерпають від негативної оцінки ухвалених ними рішень, коли незгодні громадяни влаштовують у судах безлад на знак протесту. Подання заяви про тиск до Вищої ради правосуддя — одна з можливостей захисту суддівської незалежності. Як часто судді Апеляційного суду Черкаської області зверталися до ВРП? І чи була реакція дієвою?

— Ситуація в апеляційному суді така ж, як і в Україні загалом. Приміром, наприкінці 2017 року, під час розгляду резонансної справи у Придніпровському районному суді м.Черкас, агресивно налаштовані особи, які були не згодні з рішенням, почали трощити меблі в залі суду, палили шини біля установи, а потім заблокували вхід до Будинку правосуддя, в якому розміщено, крім Апеляційного суду Черкаської області, також Придніпровський районний суд м.Черкас, Соснівський районний суд м.Черкас та Черкаський районний суд. Таким чином, була заблокована робота чотирьох установ і порушено права десятків громадян, чиї справи мали розглядатися у той день. З метою гарантування безпеки відвідувачів, суддів та працівників апарату збори суддів Апеляційного суду Черкаської області прийняли рішення про тимчасове зупинення здійснення правосуддя. За рішенням зборів суддів було подано заяву про тиск на суддів до ВРП, Генпрокуратури, ДСАУ, МВС, РСУ та ГУНП у Черкаській області. Втім, треба зазначити, що такий спосіб захисту недостатньо ефективний, бо реакція не є миттєвою, розтягнута в часі. Навіть коли ВРП констатує наявність підстав для застосування заходів, спрямованих на забезпечення авторитету правосуддя, і приймає рішення про повідомлення ГПУ про такі факти, то це не є тим дієвим способом, на який сподіваються судді, які не можуть здійснювати покладені на них законом професійні обов’язки через шалений тиск.

— Ви говорили про комунікацію із журналістами. Чи можна налагодити діалог з такими радикально налаштованими активістами, щоб уникнути безладу в судах?

— Я вважаю, що це питання відповідальності, адже не секрет, що все частіше поняття «громадський активіст» стає професією і, на жаль, тенденція до цього зростає. У демократичному суспільстві кожен громадянин має право на відстоювання своєї правоти, але робити це треба виключно в правовому полі. Всі, хто порушує порядок у судах, мають усвідомлювати, що за свої дії вони повинні нести відповідальність, передбачену законом. Працівники апарату нашого суду у випадку виникнення конфліктів завжди намагаються зробити все від них залежне, аби з’ясувати причину агресії чи невдоволення громадян і вжити необхідних заходів для налагодження ситуації. Проте це не завжди вдається.

Думаю, що більшою буде довіра до судової влади, то менше виникатиме конфліктних ситуацій у судах. Коли в суспільства немає сумнівів у законності прийнятого рішення, то й протестів проти нього не буде. Як казав Гомер: «За взаємною довірою і взаємною допомогою зроблені всі великі справи». Саме тому варто зважати на те, що завдяки комунікації можна не лише підвищити довіру до суду, а й вирішити питання безпеки в установах.