Закон і Бізнес


Заступник голови ВРКА Руслан Надьон:

«Зараз адвокатура — це корпорація правозахисників, які відстоюють і свої інтереси, і інтереси клієнтів»


Руслан Надьон: «Зараз адвокатура — це корпорація правозахисників, які відстоюють і свої інтереси, і, звичайно ж, інтереси клієнтів»

№7 (1409) 23.02—01.03.2019
Іван ПРАВДІН
1569

З’їзд адвокатів, що відбувся 15 лютого, є хедлайнером новин усього юридичного співтовариства. І мова не тільки про кадрові рішення, які прийняли делегати, а й про наслідки, один з яких уже став предметом судового розгляду.


Так, на цьому тижні деякі ЗМІ повідомили, що суддя Рівненського окружного адміністративного суду зупинила дію рішення з’їзду в частині звільнення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів Павла Луцюка і, відповідно, обрання замість нього колишнього голови Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Олександра Дроздова.

Як відзначають юристи, проблема полягає в тому, що таке зупинення є наслідком не повноцінного судового розгляду, а забезпечення позову. Інакше кажучи, суддя вдався до підміни, вирішивши спір, навіть не розглядаючи його по суті. А це, за їхніми оцінками, — один з варіантів судового свавілля, який теоретично може бути підставою для дисциплінарної відповідальності. Отже, з великою часткою ймовірності, на думку експертів, можна стверджувати не тільки про безперспективність цієї справи, а й про небезпеку перебування на посадах суддів, які йдуть на повідку в політичних віянь і кон’юнктурних інтересів.

Утім, під час адвокатського форуму було ухвалено чимало інших важливих рішень. Серед них — оновлення складу Вищої ревізійної комісії адвокатури. Цей орган, як відомо, утворюється й діє для забезпечення повноцінного контролю за фінансово-господарською діяльністю Національної асоціації адвокатів України та її органів.

Відразу після з’їзду «ЗіБ» поспілкувався із заступником голови ВРКА, адвокатом Русланом Надьоном, переобраним на новий термін. Розмова вийшла відвертою й часом зачіпала різні аспекти життя самого Р.Надьона, його сім’ї, робочі моменти й навіть роль лідера в сучасній адвокатурі.

Так, з’ясувалося, що вже кілька років Р.Надьон — за його зізнанням, «генетичний» прокурор — відчуває себе тільки як адвокат. При цьому він не лише вмовив деяких друзів-прокурорів перейти в співтовариство захисників, а й привів у професію дружину, порадив стати адвокатом молодшій доньці, а ще мріє про зятя-адвоката, щоб була, за висловом відомого кіногероя, «картина олією». Утім, ліричні відступи не завадили нам поспілкуватися на серйозні теми.

 «Я по крупинках збирав себе наново в професійному сенсі»

— Руслане Анатолійовичу, в березні 2019-го буде 10 років вашої адвокатської діяльності. Як ви можете охарактеризувати цей період життя?

— Моє життя склалося надзвичайно цікаво, адже я довгий час вважав себе «генетичним» прокурором. Мені здавалося, що це моя доля. Втім, обставини склалися таким чином, що я вийшов у відставку за вислугою років і отримав статус ветерана органів прокуратури. Але навіть тоді ще не замислювався про те, щоб стати адвокатом, тому що в розумінні прокурора захисник — це руйнівник його роботи, мало не людина, яка заважає обвинувачувати і домагатися вироку, справедливості та правосуддя.

Для мене стало вельми несподіваним, коли мене запросили працювати адвокатом. Адже люди знали моє ставлення до роботи (люблю порядок і чітку організацію у своїй діяльності) і відчували, що я можу стати адвокатом і приносити користь людям. Річ у тому, що я завжди прагну виконувати взяті на себе зобов’язання, оскільки вважаю себе чесною людиною.

Проте, зізнаюся, коли почав робити свої перші кроки в адвокатурі в березні 2009 року, то був достатньо нерішучим і почувався незатишно в іпостасі адвоката. Але, слава Богу, зустрів професіоналів, яких знав по роботі в прокуратурі, і вони стали моїми наставниками в новій професії.

Я досі глибоко вдячний адвокатам Максиму Болдіну, Юхиму Голянду, Олександру Павлищеву (нині покійному), Людмилі Глухачовій, Олександрові Непом’ящему, Олександру Васильєву. До речі, саме в О.Непом’ящего я проходив практику, навчаючись в юракадемії, і з нього ж прагнув брати приклад. Ці люди давали мені поради, рекомендації, настійно вимагали дотримання певних принципів у роботі захисника.

Втім, я тоді не всі поради метрів адвокатури сприймав належним чином, хоча зараз чітко розумію їхню важливість. Мені спочатку здавалося, що оскільки я працював прокурором, то все знаю, але виявилося, що нічого не знаю. Інакше кажучи, я по крупинках збирав себе наново в професійному сенсі, щоб приступити до роботи в новому амплуа. І саме в цей момент я почав іншими очима дивитися на роботу прокурорів, слідчих, суддів.

— І як вам побачене під іншим кутом?

— Скажу відверто, багато що в їхній роботі мене стало обурювати. Насамперед я став висловлювати незадоволеність кричущими порушеннями закону, прав і законних інтересів громадян. Я волав до совісті своїх прокурорських товаришів: «Хлопці, зверніть увагу. Ось є такі порушення» — але у відповідь бачив лише нерозуміння. А в мене, навпаки, зміцнювалося розуміння того, що в системі координат «прокурор — адвокат — суд» все далеко не так однозначно, як здавалося раніше.

Наприклад, принциповим став випадок, коли викладача одного з харківських вузів звинуватили в отриманні хабара. Я як адвокат виконав дуже великий обсяг роботи. Але що мене здивувало: перемога була зумовлена непереборним потягом до справедливості й особливим жіночим характером моєї підзахисної. Ця красива і розумна жінка виявила неймовірну стійкість, що межує з героїзмом, у тому числі в спілкуванні з прокурорами, і лише завдяки цим її якостям ми здобули перемогу. Ми довели в суді, що це була провокація хабара. І в апеляційному суді підтвердили правоту наших доказів. Я пишався тим, що це була чесна перемога.

Мабуть, тільки з того моменту я став чітко розуміти, що адвокатська робота необхідна людям, тим більше сьогодні. Відтоді я активно цікавлюся історією адвокатури, бачу і розумію, що значення і статус адвоката завжди були вагомими, а значить, я займаюся дійсно чимось знаковим і гідним.

— Тобто змінилося й ваше переконання в «генетичній» схильності до прокурорської діяльності?

— Так, звичайно. І, знаєте, для мене було дещо несподіваним побачити, що дії одних і тих же людей можна оцінювати мало не з діаметрально протилежних позицій, залежно від того статусу, в якому ти працюєш. У мене були знайомі підприємці, бізнесмени, яких я знав ще по роботі в органах прокуратури, але потім вони стали моїми клієнтами вже як адвоката. І я жахнувся, наскільки непрофесійною, а іноді відверто злочинною може бути діяльність фіскальних органів щодо представників бізнес-середовища. Робота правоохоронних органів часто теж, м’яко кажучи, є некоректною.

Стикнувшись із цими явищами, я не тільки не опустив рук, але й почав ставитися до роботи з іще більшим інтересом, використовував усі свої навички, здобуті на попередній роботі, і зумів досягти успіхів на терені захисту прав і інтересів громадян. Що це за навички? Передусім — організація роботи. Доки прокурор або адвокат не змусить себе бути організованим, результату йому не здобути.

Я зараз говорю про такі, здавалося б, елементарні речі, як недопущення запізнень, дотримання дрес-коду, обов’язкова систематична підготовка до судових засідань, які у своїй сукупності формують сучасне обличчя адвоката. При цьому професія адвоката унікальна тим, що постійна робота над собою, вивчення судової практики, підвищення кваліфікації роблять її представників сильнішими та успішнішими. Тому закликаю молодших колег не соромитися вчитися.

— Яку з настанов своїх учителів ви не розуміли максимально довго, а яку тільки недавно повною мірою усвідомили як правильну?

— Була дуже цікава настанова: ніколи не працювати безкоштовно, поважати свою роботу. Мені говорили: що частіше я безкоштовно роздаватиму поради, то більше принижуватиму професію, нівелюватиму ремесло адвоката. І в цих словах прихований глибокий сенс.

Вся ця робота «за спасибі» — це не надання юридичної допомоги «pro bono», коли ви свідомо допомагаєте незаможним або окремим особам, коли ви робите це в певний час, виконуючи свій громадянський обов’язок. Зовсім ні, мова йде про іншу ситуацію, коли не можеш відмовити знайомому або комусь із друзів. Ти начебто йдеш назустріч, але робота виходить неякісною, тобі не вистачає часу на підготовку і глибоке вивчення питання.

У таких випадках згадую вислів: «Безкоштовний голодний раб мінімально продуктивний». Виходячи із цього напуття, я сформував для себе й інше правило: не працювати з родичами і друзями як адвокат. Завжди є вірогідність, що щось не сподобається і ти будеш винен.

«Для прокурора необхідний певний період адаптації в статусі адвоката»

— У сумнозвісному законопроекті №9055 до прокурорів у аспекті доступу до професії ставляться лояльніші вимоги, ніж до представників інших юридичних професій? Як ви це прокоментуєте?

— Тут, на мій погляд, є кілька моментів. Практика показує: успішнішими адвокатами стають люди, які вже працювали в правоохоронних органах, а не ті, хто прийшов у професію відразу з університетської лави. Як на мене, прокурорський або, скажімо, слідчий досвід неоціненний, адже він допомагає бачити перспективу справи відразу, всі підводні камені обвинувального акта, розуміти філософію питання в цілому.

Але що принципово важливе — і я це відчув повною мірою — для прокурора необхідний певний період адаптації в статусі адвоката, і тут без належного стажування, допомоги досвідчених наставників не обійтися. Це неможливо, а проект №9055 якраз це і передбачає.

Мені здається, що автори так званої реформи адвокатури просто провели підміну понять: переплутали значущість і важливість досвіду в юридичній сфері загалом і досвіду конкретно в адвокатській діяльності, а це, як кажуть, дві великі різниці. Тому, на мою думку, дискусія щодо цього питання недоречна.

— Які ризики приховує спрощений доступ до адвокатської професії?

— Всі ці новели, закладені в проекті №9055 щодо доступу до професії, руйнують принципи справедливості та розумності. Скажу більше: таке розділення на вищу і нижчу касти в юридичній професії банально принижує гідність людей. Не говорячи вже про те, що такі зміни в законодавстві, така реформа адвокатури принижують нашу професію.

Ми знаємо, який тернистий шлях отримання статусу нотаріуса, як нелегко стати суддею. Для них немає жодних пільг. Чому ми маємо себе так недооцінювати, заявляючи, що стати адвокатом узагалі не проблема, що для будь-якого прокурора чи судді — це простіше від простого? Адже це не так.

Більше того, не варто ставитися до отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю як до ліцензії на бізнес, це — своєрідна путівка в життя, як би пафосно це не звучало. Загалом у мене багато претензій до цього проекту. Вважаю його багато в чому руйнівним, таким, що вносить хаос і деструктів у нашу професію.

— Тоді, виходячи з давнього латинського вислову, кому вигідний цей хаос?

— На мою думку, хтось злякався тієї могутності, якої досягла сучасна адвокатура. Пригадайте: 15—20 років тому адвокат часто асоціювався з якимось непоказним мужиком, який сидів десь у кімнаті і щось друкував для судді або слідчого. Зараз же адвокатура — це реальна сила, корпорація правозахисників, співтовариство сильних професіоналів, що відстоюють і свої інтереси, і, звичайно ж, інтереси клієнтів. Напевно, буде правильним сказати, що адвокатура в цілому має статус міністерства, якщо розуміти це поняття в сенсі не підлеглості в структурі держорганів, а важливості для розвитку країни.

«ВРКА перестали сприймати як якусь подобу КРУ»

— З’їздом адвокатів ви були повторно обрані членом Вищої ревізійної комісії адвокатури. Чим для вас є ця робота?

— Передусім це велика честь, для мене це обрання має важливе практичне значення. Вперше я був обраний рядовим членом ВРКА в 2015 році, потім став заступником голови комісії.

За час роботи в органі я побував у багатьох регіонах нашої країни. Проводив перевірки, але бачив не тільки цифри та фінансову звітність, а й ставлення адвокатів як один до одного, так і до представників інших професій. Спілкувався не тільки з бухгалтерами, а й очільниками регіональних рад адвокатури, головами КДКА, простими адвокатами. Бачив атмосферу і дух адвокатури в кожному куточку країни. Для мене це дуже унікальний досвід у розумінні того, як живе адвокатура.

Так, деяким областям з керівництвом поталанило дещо більше, іншим — менше. А деяким регіонам я навіть по-хорошому заздрю. Можу сміливо сказати, що такі люди, як голова Ради адвокатів Закарпатської області Олексій Фазекош, — це душа колективу, стрижень і основа діяльності всіх адвокатів у регіоні. Мені іноді здається, що він навіть коли спить, думає про те, що і як зробити для адвокатів і професії. Образно кажучи, цінність О.Фазекоша як одного з лідерів адвокатури полягає в тому, що його діяльність базується на трьох китах: поліпшити, поглибити, розширити.

Я переконаний, що О.Фазекош — це творець адвокатури з великої літери. І при цьому ми не бачимо зарозумілості чи зневаги. Кожен адвокат у будь-який час дня і ночі може зайти до нього в кабінет з якимось проханням або по пораду.

До речі, схожу атмосферу серед адвокатів я спостерігав і у Львівській області, де адвокатуру очолює Богдан Павлишин. Мені імпонує їхня заощадливість у витрачанні адвокатських грошей.

Не можу не пригадати й Полтавську область, де голова РА Володимир Скукіс нагадує мені вихователя в дитячому садку, який дбає про своїх дітей. Я зараз не про безпорадність адвокатів, не варто мене хибно розуміти, а про силу турботи про адвокатів з боку керівника. Саме в Полтаві захисники відчули себе окриленими, коли після кількох років економії коштів придбали сучасну будівлю в центрі міста. І про цей позитивний досвід ми розповіли у своєму листі іншим регіонам.

Такі керівники — це патріоти, авторитети професії, люди, з яких треба брати приклад. Не тільки як з очільників регіональних рад, але і як з адвокатів, які несуть персональну відповідальність за стан справ у області.

— Це якось вплинуло на ваше бачення завдань ВРКА?

— Так, останнім часом ми дещо змінили підхід до роботи при проведенні перевірок, і в цьому є моя невелика заслуга. Не так давно запропонував змінити доктрину роботи ВРКА: не карати за кожне порушення, навіть дріб’язкове, з максимально можливими санкціями, а намагатися оперативно й ефективно знайти вихід із ситуації, виправити помилку, не допустити повторення проблеми в майбутньому.

Таку пропозицію, скажу чесно, спочатку зустріли вельми обережно. Але робота в цьому напрямі показала, що це правильний вектор розвитку, голови регіонів стали дякувати за те, що ми «відкрили очі» на деякі складні питання, допомогли попередити певні помилки.

У результаті нас перестали сприймати як подобу фінансового прокурора для адвокатів, репресивної машини або навіть внутрішнього КРУ, ми перетворилися на помічників для адвокатів, уважних аудиторів. Тобто разом стали працювати для посилення адвокатури як правозахисного інституту.

І нашу роботу оцінила лідер адвокатури Лідія Ізовітова. Хоча вона й досі просить деякі формулювання за підсумками перевірок писати м’якше. Звичайно, працювати під керівництвом Лідії Павлівни — це одне задоволення. Її такту, мудрості та культурі поведінки можна повчитися багатьом адвокатам. Вона може вилаяти очима так, що потім і спати не будеш, а може усмішкою підбадьорити, налаштувати на продуктивну та ефективну роботу.

Підсумовуючи, відзначу, що сьогодні і в НААУ загалом, і у ВРКА зокрема сформувався такий колектив і панує така атмосфера, що, здається, ми подолаємо будь-які перепони і виконаємо будь-яке завдання на благо адвокатури.