Пасажир претензій не має

Думка потерпілого щодо виду та розміру покарання за злочин проти безпеки руху сама по собі не є вирішальною. Такий висновок зробив ВС в постанові №189/1245/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

10 січня 2019 року                              м.Київ                              №189/1245/17

Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — МАРИНИЧА В.К.,
суддів: МАКАРОВЕЦЬ А.М., ОГУРЕЦЬКОГО В.П.—

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області Соскова Романа Миколайовича на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8.02.2018 в кримінальному провадженні №12017040540000473 щодо Особи 1, Інформація 2 народження, уродженця та жителя Адреса 1, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені обставини

За вироком Покровського районного суду Дніпропетровської області від 12.09.2017 Особу 1 визнано винуватим та засуджено за ч.1 ст.286 КК до покарання у вигляді штрафу в розмірі 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4250 грн., без позбавлення права керувати транспортними засобами. Стягнуто з Особи 1 на користь КЗ «Покровська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого Особи 2, в розмірі 1508,49 грн. Також стягнуто з Особи 1 на користь КЗ «Синельниківська центральна районна лікарня» кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого Особи 2, в розмірі 3197,32 грн.

Ухвалою АСДО від 8.02.2018 апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду — без змін.

Як установив суд, Особа 1 4.08.2017, близько 16:00, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, керуючи автомобілем «Volkswagen caddy», державний №1, на порушення вимог пп.2.9 та 21.1 Правил дорожнього руху, рухаючись на ділянці автошляху між населеними пунктами с.Левадне та с.Катеринівка Покровського району в напрямку с.Катеринівка, з’їхав з проїжджої частини на ліве узбіччя дороги, де здійснив наїзд на прив’язану на узбіччі корову, після чого, продовжуючи рух, з’їхав в лівий по ходу руху кювет, де допустив перекидання автомобіля. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля «Volkswagen caddy» Особі 2 спричинено тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить судове рішення скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, оскільки вважає, що призначене Особі 1 покарання є м’яким. При цьому посилається на те, що місцевий суд безпідставно не застосував до засудженого додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами. Також стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст.419 КПК.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників процесу заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Прокурор Гаврилюк С.М. підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити та скасувати ухвалу апеляційного суду.

Мотиви Суду

<…> Правильність встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеність винуватості та юридична кваліфікація дій Особи 1 за ч.1 ст.286 КК у касаційній скарзі прокурора не оскаржуються.

В суді касаційної інстанції прокурор не оспорював правильність призначення основного покарання у вигляді штрафу в розмірі 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4250 грн. Прокурор не погоджується із непризначенням Особі 1 додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Доводи прокурора про безпідставне непризначення місцевим судом Особі 1 додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами є обґрунтованими.

Так, відповідно до вимог ст.65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Так, санкцією ч.1 ст.286 КК передбачено альтернативні види основних покарань та надано можливість суду як призначити додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи.

Призначаючи Особі 1 покарання, місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який характеризується посередньо, вперше притягується до кримінальної відповідальності, але притягувався до адміністративної відповідальності, офіційно ніде не працює, на утриманні не має неповнолітніх дітей, в скоєному повністю розкаявся, відшкодував потерпілому завдані збитки, обставину, що пом’якшує покарання, — щире каяття, обставину, що обтяжує покарання — вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, та обґрунтовано призначив засудженому покарання у межах санкції частини статті, за якою його визнано винним. Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції зробив висновок про можливість не призначати засудженому додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Не погоджуючись з вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу.

Як убачається з матеріалів провадження, у поданій на вирок місцевого суду апеляційній скарзі прокурор, вказуючи на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м’якість та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, що полягала у непризначенні Особі 1 додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, просив апеляційний суд ухвалити новий вирок. При цьому наводив аргументи, майже аналогічні тим, що містяться у касаційній скарзі.

Залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, суд апеляційної інстанції, всупереч ст.419 КПК, не навів в ухваленому рішенні переконливих підстав для його прийняття, не дав вичерпної відповіді на доводи у скарзі щодо несправедливості призначеного покарання, без призначення йому додаткового покарання.

Так, апеляційний суд, не погоджуючись із доводами прокурора, в ухвалі зазначив, що місцевий суд дотримався вимог стст.50, 65 КК і дійшов правильного висновку про можливість виправлення Особи 1 без позбавлення права керувати транспортними засобами. Мотивуючи свою позицію, апеляційний суд взяв до уваги обставини, враховані судом першої інстанції при призначенні Особі 1 покарання, а також послався на те, що у зв’язку із інвалідністю Особа 1 не має можливості повноцінно працювати, тому єдиним джерелом для його існування є лише керування автомобілем, та у разі позбавлення його права керування транспортними засобами за скоєне в цьому провадженні його подальше життя буде вкрай ускладнено. Також вказав про те, що потерпілий будь-яких претензій до Особи 1 не має та просив його суворо не карати.

Разом з тим суд не врахував належним чином те, що Особа 1 характеризується посередньо, вчинив кримінальне правопорушення в стані алкогольного сп’яніння, раніше притягувався до адміністративної відповідальності за стст.124, 130 КпАП та був позбавлений права керувати транспортними засобами на 1 рік.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що призначене засудженому Особі 1 покарання без додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання не є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок м’якості.

Кримінальне правопорушення, передбачене ст.286 КК, законодавцем віднесено до злочинів проти безпеки руху. Тому думка потерпілого щодо виду та розміру покарання сама по собі не є вирішальною в цьому питанні.

Таким чином, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст.419 КПК.

Допущені порушення норм матеріального і процесуального права тягнуть за собою скасування ухвали апеляційного суду щодо Особи 1 з підстав, передбачених ч.1 ст.438 КПК, із призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала суду апеляційної інстанції — скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді суду належить врахувати викладене в постанові та з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону постановити законне та обґрунтоване судове рішення.

Керуючись стст.433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області Соскова Р.М. задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8.02.2018 щодо Особи 1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.