Закон і Бізнес


Як поділити гараж?


№6 (1408) 16.02—22.02.2019
10645

Незавершена будівля, якщо її зводили під час шлюбу, може бути визнана об’єктом права спільної сумісної власності подружжя з визначенням часток. Такий висновок зробив ВС в постанові №755/4591/16-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

19 грудня 2018 року                        м.Київ                                №755/4591/16-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ВИСОЦЬКОЇ В.С.,
суддів: МАРТЄВА С.Ю., СІМОНЕНКО В.М., ФАЛОВСЬКОЇ І.М. (суддя-доповідач), ШТЕЛИК С.П. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 2 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 17.11.2016 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 16.01.2017,

ВСТАНОВИВ:

<…> У березні 2016 року Особа 2 звернулася до суду з позовом до Особи 3, Гаражно-будівельного кооперативу «Лівобережний» про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що Особа 2 і Особа 3 з 3.11.89 перебували в шлюбі, який було розірвано рішенням Дніпровського райсуду від 26.06.2013. Від шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину, Особу 4, Інформація 1.

Рішенням Дніпровського райсуду від 24.11.2011 стягнуто з Особи 3 аліменти на користь позивача Особи 2 на утримання їхньої малолітньої доньки у твердій грошовій сумі в розмірі 1200 грн. щомісячно й до досягнення дитиною повноліття. Вважає, що визначений розмір аліментів є недостатнім для забезпечення фізичного, духовного розвитку малолітньої дитини.

Сторонами за час шлюбу було набуто майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме: автомобіль вартістю 150000 грн.; гаражний бокс за Адресою 1 вартістю 165000 грн.; гаражний бокс за Адресою 2 вартістю 140000 грн.; інше майно загальною вартістю 142000 грн. Однак сторони не дійшли згоди щодо порядку поділу зазначеного майна, у зв’язку із цим Особа 2 звернулась із цим позовом до суду.

На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, Особа 2 просила в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею як співзабудовником право на збудовані нею в шлюбі з Особою 3, але не прийняті в експлуатацію гаражні бокси за Адресою 1 вартістю 165000 грн. у цілому; вартістю 140000 грн. у цілому.

Рішенням Дніпровського райсуду від 17.11.2016 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено та в матеріалах справи відсутні докази належності зазначених об’єктів нерухомого майна — гаражних боксів у ГБК «Лівобережний» на праві власності сторонам спірних правовідносин, як і відсутні докази введення гаражних боксів у експлуатацію та докази їх державної реєстрації, тому відсутні правові підстави для здійснення поділу цього майна.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 16.01.2017 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що чинним законодавством не передбачено визнання права власності на будь-яке будівництво без надання доказів того, що під нього виділялася земельна ділянка, без відповідних дозволів державних органів на будівництво нерухомого майна. Крім цього, зазначив, що позивач належними та допустимими доказами не довела, що, перебуваючи в шлюбі з Особою 3, вносила пайові внески до кооперативу чи що нею придбавалися будівельні матеріали.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Особа 2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що гаражні бокси в ГБК «Лівобережний» збудовані позивачем та Особою 3 за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, які фактично експлуатуються протягом тривалого часу відповідачем за своїм функціональним призначенням, але не приймаються до експлуатації та право власності на них не оформлено Особою 3 з метою уникнення поділу майна.

Суди не врахували, що позивач не є членом гаражно-будівельного кооперативу та позбавлена можливості вчинити вказані дії щодо прийняття в експлуатацію та реєстрації права власності на гаражні бокси, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна. Гаражні бокси є незавершеним будівництвом, і сторони в порядку поділу такого майна набувають рівного права на будівельні матеріали й конструкції.

Суди безпідставно відмовили в задоволенні заявлених клопотань представника позивача про призначення судової будівельно-технічної експертизи, про огляд речових доказів за їх місцезнаходженням, про витребування доказів, про виклик свідка, про допит позивача як свідка, при цьому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позову, посилався саме на відсутність доказів, що підтверджують позовні вимоги Особи 2.

7.05.2018 справу передано до ВС.

<…> Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав *.

Суди встановили, що Особа 2 і Особа 3 з 3.11.89 перебували в шлюбі, який було розірвано рішенням Дніпровського райсуду від 26.06.2013.

Від шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину, Особа 4, Інформація 1.

У п.1 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 №3 роз’яснено, що, за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст.58 Конституції), норми СК застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше ніж 1.01.2004. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов’язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов’язки визначаються на підставах, передбачених у СК.

Відповідно до вимог ст.22 КпШС (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) майно, набуте подружжям у період шлюбу, є їх спільної сумісною власністю, і кожен із подружжя має право володіти, користуватися та розпоряджатися ним.

Аналогічна норма міститься в ст.60 СК, за правилами якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і норма ст.368 ЦК.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування й розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо іншого не встановлено домовленістю між ними (ст.63 СК).

Як убачається з матеріалів справи сторонами за час шлюбу було набуто майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме: автомобіль марки Mazda вартістю 150000 грн.; гаражний бокс за Адресою 1 вартістю 165000 грн.; гаражний бокс у ГБК «Лівобережний» вартістю 140000 грн.; інше майно загальною вартістю 142000 грн. за Адресою 3: музичний центр із колонками, вартість системи в комплексі 10000 грн.; телевізор вартістю 4000 грн.; телевізор вартістю 2000 грн.; супутникова антена вартістю 4000 грн.; меблева стінка вартістю 45000 грн.; м’який куточок зі шкіри вартістю 8000 грн.; журнальний столик вартістю 2000 грн.; холодильник вартістю 6000 грн.; кухонний куточок вартістю 8000 грн.; мікрохвильова піч вартістю 2000 грн.; посудомийна машина вартістю 2000 грн.; пральна машина вартістю 6000 грн.; кухонна електрична плита вартістю 8000 грн.; спальний гарнітур вартістю 12000 грн.; меблевий гарнітур дитячої кімнати вартістю 15000 грн.; кондиціонер вартістю 6000 грн.; МФУ лазерний вартістю 2000 грн.

Положення ст.60 СК свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин для спростування презумпції спільності права власності покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне в подружжя на час розгляду справи, і те, що перебуває в третіх осіб.

Уточнивши позовні вимоги, Особа 2 просила в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею як співзабудовником право на збудовані нею в шлюбі з Особи 3, але не прийняті в експлуатацію гаражні бокси.

За стст.69, 70 СК, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є в спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо іншого не встановлено домовленістю між ними або законом (ч.2 ст.372 ЦК).

Установлено, що Особа 3 у 1996 році під час шлюбу з Особою 2 був прийнятий у члени ГБК «Лівобережний», розташованого за Адресою 1, на території якого є гаражні бокси.

Зроблені подружжям у період шлюбу пайові внески, а після повного внесення паю — наданий в користування гараж є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки гараж є неподільним майном, у разі спору між подружжям питання про залишення гаража одному з них і присудження грошової компенсації за частку в майні іншому розв’язується з урахуванням правил шлюбно-сімейного законодавства.

Відповідно до довідки від 11.05.2016, виданої головою правління ГБК «Лівобережний», Особа 3 є членом кооперативу; пайові внески в кооператив не вносилися; на території кооперативу жодного гаража на праві власності за Особою 3 немає.

Листом від 19.05.2016 Київським міським бюро технічної інвентаризації повідомлено, що гаражні бокси за Адресами 1 і 2 на праві власності не зареєстровані.

У зв’язку зі складнощами в позивача з поданням доказів щодо належності сторонам на праві спільної сумісної власності, а саме — гаражних боксів, у межах судового розгляду представником позивача Особою 5 25.10.2016 подано заяву про забезпечення доказів до Дніпровського райсуду. Просив, зокрема, провести огляд речових доказів за їх місцезнаходженням, а саме — гаражних боксів за Адресою 1; призначити судову будівельно-технічну експертизу щодо ступеня будівельної готовності незавершеного будівництвом гаражних боксів.

Ухвалою Дніпровського райсуду від 17.11.2016 в задоволенні заяви про забезпечення доказів відмовлено. Ухвала мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні будь-які фактичні дані про належність об’єктів предмета спору, гаражних боксів, розташованих у ГБК «Лівобережний», на праві власності відповідачу Особі 3.

Відмовляючи в задоволенні клопотання, суд фактично вирішив спір по суті без з’ясування всіх обставин справи.

Таким чином, суди не встановили, коли та ким були побудовані гаражні бокси в ГБК «Лівобережний». Враховуючи, що згідно з довідкою від 30.06.2016, виданою головою правління ГБК «Лівобережний», Особа 3 є членом кооперативу з 1996 року згідно з поданою заявою.

Не звернули уваги, що в матеріалах справи відсутні докази будівництва гаражних боксів іншими особами, ніж сторони спору.

Суди попередніх інстанцій не навели умотивованих обґрунтувань на спростування цих доводів і за відсутності інших належних та допустимих доказів поклали в основу судового рішення лише інформацію, надану головою правління ГБК «Лівобережний», доводи якого є суперечливими.

Отже, вказуючи на наявність у подружжя спірного майна — гаражних боксів, Особа 2 і заявляла вказані клопотання з метою підтвердження підстав для задоволення позовних вимог. Вказуючи, що такі неправомірні дії голови правління ГБК «Лівобережний» Особи 6 спрямовані на унеможливлення подання позивачем до суду доказів у цій цивільній справі щодо майна, набутого за час шлюбу з Особою 3, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.

Проте суд першої інстанції під час розгляду справи не дав належної оцінки усім доводам позовної заяви, не навів у своєму рішенні мотивів їх відхилення, при цьому залишив поза увагою, що в позивача є складнощі в поданні доказів щодо належності сторонам на праві спільної сумісної власності гаражних боксів у ГБК «Лівобережний» за Адресою 1.

Відповідно до ст.331 ЦК новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його в експлуатацію та з моменту держреєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об’єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю та з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім’ї забудовника, які спільно звели будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об’єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Як убачається з матеріалів справи та зазначалося вище, позивач просила визнати за нею як співзабудовником право на збудовані нею в шлюбі з Особою 3, але не прийняті в експлуатацію гаражні бокси в ГБК «Лівобережний». Тому об’єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя з визначенням часток.

При цьому під час розгляду справи судами зроблено висновок, що позивачем не доведено суду те, що вона, перебуваючи в шлюбі з Особою 3, вносила пайові внески до кооперативу чи доказів того, що нею придбавалися будівельні матеріали.

Разом з тим ст.60 СК свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Тягар доказування обставин для спростування презумпції покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Отже, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не дали належної оцінки усім доводам позовної заяви, не навели у своїх рішеннях мотивів відхилення аргументів про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи. Крім того, протокольною ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 16.01.2017 відмовлено в задоволенні всіх вищезазначених клопотань про забезпечення доказів представника позивача, заявлених з метою доведення обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог та повного й всебічного з’ясування всіх фактичних обставин.

Ухвалюючи оскаржене рішення, місцевий суд у силу своїх повноважень не сприяв всебічному й повному з’ясуванню обставин справи та не встановив повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи предмет і підстави поданого позову, а також характер спірних правовідносин. Не встановив обсягу нажитого спільно майна та джерел і часу його придбання.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не сприяв усебічному та повному дослідженню доказів, не навів обґрунтованих висновків на спростування доводів апеляційної скарги, отже, не встановив усіх обставин справи, тому передчасно залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Нормами цивільного процесуального закону визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Без з’ясування вказаних обставин, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та підстав, на які посилалася позивач на їх обґрунтування, висновок суду про відмову в задоволенні позову не можна вважати обґрунтованим і таким, що відповідає завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішені справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки в усіх справах правосуддя та справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права.

Відповідно до чч.3 та 4 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібраних у справі доказів; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Отже, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог ст.411 ЦПК.

Керуючись стст.400, 402, 409, 411, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 2 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 17.11.2016 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 16.01.2017 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.