Закон і Бізнес


Стосується кожного

Нардепи збираються законодавчо лікувати нездорову атмосферу в сім’ї


№6 (1408) 16.02—22.02.2019
Марина ЛІБЕРМАН
3228

Як свідчить судова практика, в Україні щороку збільшується кількість батьків, котрі ставлять власні інтереси та перемогу в сімейних суперечках вище за потреби дитини. Тож судді закликали адвокатів змістити фокус на захист інтересів дитини.


На полі бою

Україна займає одне з перших місць у світі за кількістю розлучень. Тож подружжя, між яким виник конфлікт щодо обсягу батьківських прав, вимушене звертатися до суду кілька разів, аби врегулювати спірні питання. При цьому батьки забувають, що, крім власних амбіцій, існують інтереси дитини.

Як зазначив голова Комітету ВР з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму Артур Палатний, в Україні судова влада відіграє важливу роль у системі охорони дитинства. Проте через проведення судової реформи та неукомплектованість багатьох судів чимало справ, що стосуються захисту прав дитини, розглядаються з порушенням установлених строків. Крім того, в національному законодавстві немає запобіжних механізмів від зловживань батьків до моменту остаточного вирішення справи. Тому дитина опиняється на полі бою між батьками, що аж ніяк не сприяє гармонійному розвитку її як особистості.

Проблеми захисту прав дитини в цивільному процесі були розглянуті під час комітетських слухань. Однак, як виявилося, жодний державний орган не може належним чином захистити права дитини. Тож присутні запропонували детально регламентувати сімейне життя шляхом прийняття змін до законодавства.

Ефективні закони

Проблемам захисту прав дітей приділяється все більше уваги, що зумовлено зростанням кількості рішень проти України в ЄСПЛ, а також шлюбів з іноземцями. Варто зазначити, що кожен десятий позов до місцевого суду стосується справ, що виникають із сімейних правовідносин.

Після позбавлення органів прокуратури функції представництва та нагляду саме судова система має стати реальним механізмом захисту прав та інтересів неповнолітніх. Як стверджує суддя Великої палати Верховного Суду Олена Ситник, нині актуальною є проблема створення системи правосуддя, дружньої до дітей. Вона має гарантувати, що маленькі українці будуть надійно захищені вітчизняним правосуддям. Щоб така система була сформована, необхідне законодавче врегулювання прав дітей у цивільному судочинстві, вважає суддя.

Найбільш яскравим прикладом вдалого законодавчого врегулювання є статистика щодо справ про стягнення аліментів. Ні для кого не секрет, що до 2016 року розгляд цієї категорії спорів був досить проблематичним. По-перше, ці справи надзвичайно довго слухалися, що ускладнювало захист прав неповнолітніх.

Однак з набранням чинності законом від 17.05.2017 №2037-VIII було усунено деякі прогалини та колізії, зокрема змінився порядок стягнення аліментів. Тож якщо у І півріччі 2017 року видано 203 судові накази про стягнення аліментів, то за весь 2017-ий — 8033.

Нині  найбільш складними є питання щодо визначення місця проживання дитини, виїзду за кордон з одним з батьків, а також спільного виховання дітей та участі у створенні якнайкращих умов для їхнього економічного благополуччя.

Ліпший батько

Як стверджують правники, проблеми під час розлучення тільки починаються. Найперша з них — установлення місця проживання дитини. Суспільство досі дотримується думки, що дитину неможливо розлучити з матір’ю. Однак Верховний Суд із цього питання дійшов іншого висновку. Так, було визначено, що під забороною розлучення дитини з матір’ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов’язковість їхнього спільного проживання, а право на спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків.

Утім, учасники комітетських слухань скаржилися, що цим рішенням ВС лише підкинув дров у багаття. Адже деякі батьки насамперед думають про задоволення власних амбіцій, зведення рахунків з колишнім чоловіком (дружиною), забуваючи про дитину та загрози для її психіки і здоров’я. Проте найгірше те, що жоден державний орган не може належно захистити дитину.

Так, органи опіки та піклування виконують покладені на них функції вкрай невдало. Тому під час комітетських слухань на них не скаржився лише ледачий. У свою чергу представниця Міністерства соціальної політики наголосила, що служба в справах дітей налічує лише 3600 працівників. Соціальних психологів ще менше — 360. Тож перед тим, як скаржитися на висновки органів опіки та піклування та їхню погану роботу, варто подумати про дітей-сиріт, котрі взагалі нікому не потрібні.

До розгляду законодавчих змін, як водиться, не дійшли, хоча які тільки пропозиції не лунали в залі — від радикальних щодо двотижневого проживання з кожним з батьків до визначення днів, коли дитина проживатиме з батьком.

Адвокати порадили проводити психологічні експертизи для встановлення прихильності дитини до одного з батьків. А ГО «Матері України» запропонували піддавати психологічному дослідженню батьків, щоб дитина жила з тим, хто не має неврозу.

Втім, один із суддів закликав адвокатів працювати з клієнтами для досягнення примирення та вирішення питання проживання дитини.

Остаточне рішення

Попри зміни в законодавстві, актуальними залишаються справи щодо надання дозволу на виїзд дитини за кордон. Причому в таких спорах батьки не задоволені будь-яким з прийнятих рішень. Ці справи переглядаються як в апеляційній, так і в касаційній інстанції. Водночас правники стверджують, що ці конфлікти зумовлюють і прогалини у законодавстві.

Нині до набрання рішенням суду чинності батьки можуть забирати дитину один в одного, не порушуючи при цьому законодавства. Крім того, навіть отримавши остаточне рішення, наприклад щодо визначення місця проживання дитини, батьки змушені знову звертатися до суду з приводу отримання дозволу на виїзд нащадка за кордон. І так — з приводу кожного складного питання, яке батьки не можуть мирно розв’язати.

У ВС вважають, що концепція законодавства повинна змінитися і слід визначати не права батьків щодо дітей, а їхню відповідальність. Позиція Суду полягає в тому, що при розгляді справ, які стосуються дітей, головна увага повинна приділятися якнайкращому забезпеченню їхніх прав. Судді ВС переконані, що чинний Сімейний кодекс не регулює суспільних відносин, а його норми є застарілими, тож потребують змін. Навіть якісне законодавче забезпечення не є достатньою гарантією належного захисту прав неповнолітніх.

Спробуй не виконати

Навіть отримавши всі можливі та неможливі рішення суду, батьки і діти все одно не мають спокою. Адже маємо чимало законодавчого спаму. Так, ідея щодо змушування батьків виконувати рішення суду виглядала цілком пристойно, однак і її вдалося спотворити.

Зокрема, той з батьків, хто має встановлений графік побачень із нащадком, може щоразу скаржитися на перешкоджання іншим з батьків. Подекуди ситуація доходить до абсурду: дотримання графіка стає важливішим за здоров’я дитини. Навіть якщо вона захворіла, то все одно має вдягатися, брати пігулки та йти на зустріч.

Не рятує система штрафів за невиконання рішення суду і в справах щодо викрадення дитини. Як свідчить статистика, розгляд таких справ може так затягуватися, що дитина встигає адаптуватися до життя з одним з батьків.

Намагаючись детально регламентувати сімейні відносини, вітчизняні законодавці щоразу зазнають фіаско. І якщо якийсь державний орган матиме над дитиною владу більшу, ніж її рідні, чи не стануть батьки просто обслуговуючим персоналом? Напевне, золоту середину слід шукати в тому, аби батьки за допомогою адвокатів домовлялися про деталі спільного виховання дитини, а суд лише виконував функцію затвердження таких домовленостей.