Станіслав Борис:

Встановлення слідчим суддею строків для завершення досудового розслідування – неприпустиме втручання?

Як вірно сказано Альбертом Ейнштейном «Коли сидиш поруч з гарненькою дівчиною, година здається хвилиною, а коли сядеш на гарячу сковорідку, то хвилина здається годиною». Приблизно такі ж емоції відчуває клієнт, коли щодо нього розпочате кримінальне провадження. Таким чином час для нас має не аби яке значення, особливо в світі кримінального права, адже пильна увага правоохоронців до Вас чи Вашого бізнесу підпікає немов на гарячій сковорідці.

Для чого це потрібно нашим клієнтам?

Факт існування кримінального провадження в якому висловлено підозру в сторону компанії щодо заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману, ухиленні від сплати податків чи вчинення іншого кримінального караного діяння, створює негативну репутацію. Під час переговорів із бізнес-партнерами клієнти можуть зіштовхнутися із висловленням занепокоєння щодо зацікавленості правоохоронцями компанією бізнес-партнера.

Також клієнт може зіштовхнутись із встановленням ряду процесуальних обмежень, таких як арешт майна, банківських рахунків і чим довше таке обмеження буде мати місце, тим більше шкоди буде нанесено компанії.

А як законодавець оберігає учасників кримінального провадження в питанні щодо тривалості проведення досудового розслідування?

Спершу основи.

Конституцією України, у статтях 3, 8, 55, 64, встановлено засади верховенства права. Зважаючи на те, що норми Конституції України це норми прямої дії, вказане надає можливість безпосередньо, на підставі Конституції, негайно оскаржувати будь-які дії чи бездіяльність посадових осіб до суду, без жодних умов і обмежень. Оскільки забезпечення прав громадян є головним обов'язком держави. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені.

Кримінальний процесуальний кодекс України містить ряд норм, які направлені на стимулювання сторін кримінального провадження дотримуватися розумних строків.

В першу чергу стаття 28 КПК України говорить про розумні строки. Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.

Встановлено і певні критерії за якими можна визначити дотримання сторонами розумних строків кримінального провадження, а саме:

1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;

2) поведінка учасників кримінального провадження;

3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Існує в цій нормі імперативний припис про який неодноразово у своїх рішеннях згадував і Європейський суд з прав людини, а саме кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.

Механізм реагування сторін визначається у формі звернення підозрюваного, обвинувачений, потерпілого, іншої особи, права чи інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК України.

Оскільки ми розпочали із фундаментальних тверджень законодавця, необхідно звернути увагу на висловлювання ЄСПЛ щодо строків.

Пам’ятаємо, що ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні ЄСПЛ «Фридлендер (Frydlender) проти Франції» зазначено, що «розумність» строку провадження по справі повинна оцінюватися в світлі обставин справи і з посиланням на наступні критерії: складність справи, дії заявника і відповідних державних органів, а також значущості спору для заявника.

Важливим є початковий момент перебігу розумного строку та його закінчення. ЄСПЛ у своїх рішення нагадує, що при визначенні тривалості провадження у кримінальній справі належить враховувати строк з моменту пред’явлення даній особі «обвинувачення» в самостійному й істотному значенні цього терміну (справи «Корільяно проти Італії» від 10 грудня 1982 р., «Імбріоша проти Швейцарії» від 24 листопада 1993 р.).

Відповідно до КПК України «обвинувачення» - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим кодексом (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, яке формулюється в обвинувальному акті ― процесуальному рішенні, що прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування (ч. 4 ст. 110 КПК).

Виклад поняття «обвинувачення», що надається в рішеннях ЄСПЛ є відмінним від положень національного законодавства. У своїх рішеннях ЄСПЛ вказав, що у кримінальних справах «розумний строк», про який йдеться у ч. 1 ст. 6, може починати відлік не тільки з моменту висунення офіційного обвинувачення, це може відбутися раніше, ніж справа потрапляє до суду (справа «Deweer v. Belgium» від 27 лютого 1980 р.), з дня арешту, з дати, коли зацікавлену особу було офіційно повідомлено, що проти неї порушено кримінальну справу, або з дати, коли було почато досудове слідство (справи «Wemhoff v. Germany» від 25 квітня 1968 р., «Neumeister v. Austria» від 28 червня 1968 р., «Rіngeisen v. Austria» від 16 липня 1971 р. ), «Меріт проти України» від 30.03.2004 р.

«Обвинувачення» в розумінні цілей ч. 1 ст. 6 ЄСПЛ можна визначити як офіційне повідомлення компетентною владою особи, що є підстави стверджувати про вчинення нею кримінального злочину.

Таким логічним ланцюгом однозначно можемо стверджувати - кримінальне переслідування та відлік розумних строків слід рахувати із дати внесення відомостей в ЄРДР.

Рішучі кроки.

Першим важелем є стаття ст. 308 КПК України. Відтак, підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи законні інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування.

Сучасні реалії дають нам підстави вважати, що у її задоволені буде відмовлено і прокурор вищого рівня не побачить порушень розумних строків.

Однак, таку можливість не слід ігнорувати, адже звернення до слідчого судді без попереднього оскарження прокурору вищого рівня дотримання розумних строків значно зменшить наш шанс на успіх.

Приклавши додаткових зусиль можливо оскаржувати недотримання розумних строків досудового розслідування і Генеральному прокурору України. Звісно така скарга буде скерована в регіональну прокуратуру нижчого рівня, але вимоги статей 308, 303 КПК України дають нам можливість оскаржити бездіяльність прокурора Генеральної прокуратури, що полягає у не належному розгляді скарги.

На цьому етапі можемо трішки маніпулювати підсудністю та подавати скаргу до Печерського районного суду міста Києва, адже Генеральна прокуратура України територіально знаходиться під його юрисдикцією.

В подальшому, при зверненні до слідчого судді ми керуємося ст. 114 КПК України, яка вказує, що для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог дотримання розумних строків слідчий суддя, суд має право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження.

Ця норма має обмовку про граничні строки, передбачені КПК України, однак слідчі судді хвацько застосовують її з метою встановлення строків для проведення вповноваженою особою органу досудового розслідування процесуальних дій, необхідних та достатніх для закінчення досудового розслідування в рамках кримінального провадження, в порядку ст. ст. 283, 284 КПК України.

Найкращим результатом є встановлення таких строків ухвалою слідчого судді, оскільки таке судове рішення не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, що робить неможливим подальше зволікання правоохоронцями.

Для наочності наведу декілька судових рішень, якими встановлені чіткі строки для завершення досудового розслідування: 757/52303/16-к, 757/63184/17-к, 757/48828/18-к і 757/26048/18-к (дані ухвали містять чудове нормативно-правове обґрунтування, яке заслуговує на вашу увагу), 757/35836/15-к, 757/25960/15-к.

Отже таке втручання слідчі судді рахують допустимим і потрібним при наявності об’єктивних підстав вважати, що правоохоронці допускають порушення принципу розумного строку.

Розумний строк для всіх.

Колеги адвокати насправді дивно реагували коли я розповідав про можливість та наголошував на необхідності такого роду втручання слідчого судді, мовляв, суддя не може закривати кримінальне провадження на стадії досудового розслідування чи впливати на прийняття такого рішення, оскільки це виходить за межі його повноважень.

Я з такою позицією не згоден, адже інститут слідчого судді був запроваджений саме з метою судового контролю досудового розслідування, контролю за початком досудового розслідування, його ходом, а відтак і завершенням.

Тим не менше ми можемо звернути увагу на принцип розумного строку і під іншим кутом, де контроль слідчим суддею буде дуже доречним. Прикладом цього є встановлення строку для виконання певної слідчої дії, прийняття рішення.

Кардинальнішими є ухвали слідчого судді про встановлення строку для повідомлення особі про підозру, що вперто не бажають робити правоохоронці, навіть при наявності достатніх підстав для цього.

В свою чергу перспективними є судові рішення, якими обмежується строк дії заходу забезпечення кримінального провадження такого як арешт майна, заборона вчинення реєстраційних дій.

У всіх цих випадках ключову роль грає принцип розумного строку та механізм його встановлення слідчим суддею.

На завершення хочу закликати читачів не нехтувати застосуванням викладених в цій статті процесуальних можливостей та сміливо звертатися до суддів, прохаючи зберегти одну із найбільших наших цінностей – час.

Закон і Бізнес