Закон і Бізнес


Розбій чи грабіж?


№5 (1407) 09.02—15.02.2019
15800

Реальність погрози залежить від суб’єктивного сприйняття її потерпілим з урахуванням конкретних обставин. Такий висновок зробив ВС в постанові №194/1006/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

18 грудня 2018 року                         м.Київ                                №194/1006/17

Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — ЩЕПОТКІНОЇ В.В.,
суддів: ОСТАПУКА В.І., КРАВЧЕНКА С.І. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Сорокіна М.О., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на вирок Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 19.12.2017 та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.03.2018 у кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017040400000558, за обвинуваченням:

Особи 2, Інформація 1, громадянина України, зареєстрованого за Адресою 1, котрий проживає за Адресою 2, раніше не судимого, у скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст.263, ч.3 ст.187 КК;

Особи 3, Інформація 4, громадянина України, котрий зареєстрований та проживає за Адресою 3, раніше неодноразово судимого, останнього разу — 26.11.2014 Тернівським міським судом Дніпропетровської області за ч.1 ст.185, ч.1 ст.71 КК; покарання — позбавлення волі на 3 роки 5 місяців — у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Петропавлівського райсуду від 19.12.2017 Особу 2 засуджено: за ч.1 ст.263 КК — до покарання у вигляді позбавлення волі на 3 роки, за ч.3 ст.186 КК — до покарання у вигляді позбавлення волі на 4 роки. На підставі ч.1 ст.70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим Особі 2 визначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на 4 роки.

Особу 3 засуджено за ч.3 ст.186 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років.

Прийняте рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком Особу 2 визнано винуватим у тому, що він 11.09.2017, приблизно о 6:00, перебуваючи біля будинку №15-б на вул. Перемоги в м.Тернівка Дніпропетровської області, незаконно придбав (знайшов) патрони калібру 7,62 мм в кількості 55 штук, після чого, діючи умисно, не маючи передбаченого законом на те дозволу, почав зберігати й носити вказані бойові припаси до моменту вилучення в нього працівниками поліції цього ж дня о 19:20 на території школи на вул. Маяковського, 14 у м.Тернівка.

13.09.2017, приблизно о 13:00, Особа 2 та Особа 3, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, з метою незаконного заволодіння чужим майном проникли до квартири за Адресою 4, де з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого Особи 4, відкрито викрали його майно на загальну суму 7900 грн.

Ухвалою АСДО від 14.03.2018 вирок місцевого суду щодо Особи 2 та Особи 3 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину й особам засуджених внаслідок м’якості, просить вирок Петропавлівського райсуду від 19.12.2017 та ухвалу АСДО від 14.03.2018 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на неправильну кваліфікацію дій Особи 2 та Особи 3 за ч.3 ст.186 КК, натомість уважає, що їх дії мають ознаки розбою. Вказане порушення, усупереч приписам ст.419 КПК, залишилося без належної перевірки суду апеляційної інстанції, яким вичерпних відповідей на доводи апеляційної скарги не дав, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Кравченко Є.С. підтримала касаційну скаргу прокурора.

Захисник Палько О.М., який діє в інтересах засуджених Особи 3 та Особи 2, заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

За змістом стст.433, 438 КПК, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, установлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Натомість указані обставини належать до предмета перевірки суду апеляційної інстанції в межах вимог апеляційних скарг.

Відповідно до приписів ст.370 КПК судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК. Умотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення. Згідно з приписами ст.419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, з яких скаргу визнано необґрунтованою.

Проте, переглядаючи вирок щодо Особи 2 та Особи 3 в апеляційному порядку, вказаних вимог закону суд не дотримався.

Як убачається з матеріалів справи, в апеляційній скарзі прокурор Сорокін М.О. заперечував проти кваліфікації вчиненого як грабежу. Стверджував, що Особа 3 та Особа 2 вчинили напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства, яке є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого Особи 4, а тому дії засуджених слід кваліфікувати за ч.3 ст.187 КК.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд вказаних доводів скарги належним чином не перевірив, своїх висновків не мотивував, обмежившись тільки перерахуванням доказів, покладених в основу вироку, та загальним формулюванням про доведеність винуватості засуджених у скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.186 КК.

Апеляційний суд не приділив належної уваги тому, що при грабежі, поєднаному із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства, основним об’єктом посягання виступає власність, і незважаючи на те, що в момент вчинення грабежу відбувається вплив на потерпілого, він є незначним. Натомість, за загальним визначенням, розбій, як злочин проти власності, — це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Головним критерієм реальності погрози при розбої є суб’єктивне сприйняття її потерпілим. При розмежуванні грабежу та розбою визначальним є характер застосованого до потерпілого насильства або погрози як способу заволодіння чужим майном, при розбої воно є небезпечним для життя чи здоров’я, а при грабежі така небезпека відсутня.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, Особа 2 і Особа 3 з метою незаконного заволодіння майном потерпілого застосовували до нього психічне насильство, що виразилось у висловленні погроз, чого не заперечували ні самі засуджені, ні потерпілий. При цьому Особа 2 і Особа 3 не погоджувалися лише з тим, що при висловленні погроз вони застосовували ніж.

Отже, установивши за результатами судового розгляду факт погрози та визнавши недоведеним застосування ножа, суд дійшов висновку, що така погроза не була небезпечною для життя та здоров’я потерпілого, а тому перекваліфікував дії Особи 2 і Особи 3 з ч.3 ст.187 на ч.3 ст.186 КК.

Разом з тим, дійшовши відповідного висновку, суд не дав оцінки тому, що реальність погрози в кожному випадку залежить від суб’єктивного сприйняття її потерпілим з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження.

Зважаючи на те, що в даному випадку двоє фізично здорових чоловіків з метою незаконного заволодіння майном, погрожуючи застосуванням насильства, здійснили напад на потерпілого Особу 4, 1934 року народження, який вдома перебував сам і в силу свого похилого віку (83 роки) фізично не здатний був чинити опір нападникам і протистояти насильству, об’єктивних підстав не довіряти йому та вважати, що під час висловлення погроз фізичної розправи потерпілий не сприймав такі погрози реальними та небезпечними для свого життя чи здоров’я, суд у вироку не навів. Як і не зазначив, чому, поклавши в основу вироку показання потерпілого в частині погрози застосування щодо нього фізичного насильства, не врахував його показань у частині суб’єктивного сприйняття потерпілим такої погрози.

Таким чином, за встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, положення ч.3 ст.186 КК стосовно Особи 2 і Особи 3 судом першої інстанції застосовані неправильно, що призвело в тому числі до невідповідності призначеного покарання тяжкості скоєного злочину й особам засуджених унаслідок м’якості.

Указані порушення залишилися без уваги суду апеляційної інстанції, який, усупереч приписам ст.419 КПК, відповідних доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив, вичерпних відповідей на них не дав, у зв’язку із чим дійшов необґрунтованого висновку про залишення вироку суду першої інстанції без зміни.

За таких обставин ухвала апеляційного суду щодо Особи 2 та Особи 3 підлягає скасуванню через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність — незастосування ч.3 ст.187 КК — та м’якість покарання, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, в ході якого слід урахувати наведене та ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.

Якщо при новому розгляді не буде встановлено інших обставин, які можуть уплинути на юридичну оцінку дій Особи 2 та Особи 3, то з урахуванням уже встановлених фактичних обставин кримінального провадження правову кваліфікацію вчиненого за ч.3 ст.186 КК слід уважати неправильною у зв’язку з незастосуванням закону про більш тяжкий злочин, а призначене засудженим покарання — м’яким.

Оскільки в касаційній скарзі прокурор ставив питання про призначення нового розгляду в суді першої інстанції, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись стст.433, 434, 436, 441, 442 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.03.2018 щодо Особи 2 та Особи 3 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.