Борг без права стягнення
П’ять перешкод для роботи приватних виконавців в Україні
У великих містах боржники можуть спокійно їздити на автомобілях, не побоюючись уваги поліцейських.
Анатолій ТЕЛЯВСЬКИЙ, приватний виконавець у м.Києві, заступник голови правління ГО «Всеукра-їнське об’єднання приватних виконавців «ФАКТ»У 2017 році в Україні почали працювати перші приватні виконавці. За короткий час частка успішно виконаних судових рішень збільшилася в 3 рази порівняно з 2015-им. Однак на шляху до ефективної роботи в «приватників» усе ще багато перешкод, серед яких можна виділити 5 основних.
Мораторій для іпотечного житла
В Україні все ще діє мораторій на стягнення нерухомого іпотечного майна фізичних осіб. Відповідний закон було ухвалено у 2014 році з метою захисту прав людей, які виявилися не в змозі виплатити іпотеку через різкий стрибок курсу валюти й могли позбутися житла. У даному випадку закон прагнув досягти благої мети. Проте практика показує, що недобросовісні боржники часто зловживають таким правовим інструментом: фактично не проживають у тих квартирах/будинках, здають їх в оренду, використовують із комерційною метою, змінюють тип таких об’єктів.
Станом на січень 2019 року мораторій на стягнення іпотечної нерухомості фізосіб діє в тому випадку, якщо:
• майно перебуває в заставі за кредитами у валюті;
• майно є постійним місцем проживання для фізособи;
• загальна площа квартири становить не більше ніж 140 м2 (250 м2 — для житлового будинку).
На практиці бачимо, що боржники зловживають мораторієм, а виконавець при цьому юридично не може стягнути таке майно. Детальна правова регламентація поняття мораторію, поліпшення інструментів контролю за виконанням його умов, уведення відповідальності за невиконання умов мораторію, а також чітко визначені юридичні інструменти для приватних виконавців разом з позитивною судовою практикою привели б до значного збільшення кількості виконаних рішень судів. До того ж це дозволило б мінімізувати спроби боржників зловживати дією мораторію й ухилятися від виконання рішень.
Відсутність уніфікованого реєстру рахунків
Дотепер в Україні відсутній уніфікований реєстр банківських рахунків, який дозволив би автоматично накладати арешт і забороняти боржникам відкривати рахунки в будь-якій фінансовій установі. Необхідно використовувати досвід європейських країн, в яких приватні виконавці зарекомендували себе як дійсно важливий та ефективний інститут виконання рішень судів.
У Німеччині, Франції, Нідерландах, щоб накласти арешт на рахунки боржника, необхідно знати тільки його ідентифікаційний номер. Уніфіковані системи автоматично відправляють інформацію про такий арешт у всі фінустанови країни. Якщо в період арешту рахунку боржник спробує відкрити новий, на нього автоматично буде накладено арешт — у межах суми стягнення.
В Україні приватним виконавцям доводиться відправляти окремими листами постанови про арешт рахунків у всі банки країни (нині їх 78). Це тривала та трудомістка процедура, адже йдеться про пересилання поштою. А у справі виконання чинник часу відіграє вкрай важливу роль: боржники, знаючи про судове рішення, часто намагаються вивести свої гроші якнайшвидше. Також банки не надають інформації про залишки коштів на рахунках боржників, для цього необхідно оформляти спеціальну вимогу. Проте в більшості випадків, навіть отримавши такий документ, фінустанови все одно відмовляються розголошувати інформацію про рахунки боржника, пояснюючи це принципом збереження банківської таємниці.
Не рідкісними є випадки, коли банк, отримавши постанову про арешт, ігнорує її та повертає приватному виконавцеві внаслідок того, що станом на дату отримання документа такий боржник не мав там відкритих рахунків. При цьому часто траплялося, що вже наступного дня боржник відкривав рахунок у тому ж банку й міг ним користуватися з метою ухилення від виконання рішень судів та інших органів.
Технологічна й уніфікована система арешту рахунків боржників, а також посилення відповідальності фінустанов значно знизили б тимчасові витрати на арешти рахунків і збільшили відсоток виконаних рішень.
Розшук транспортних засобів
В Україні дуже важко виявити транспортні засоби, оголошені в розшук приватним виконавцем. Для цього виконавець відправляє постанову про розшук в інформаційно-аналітичний відділ поліції, який у свою чергу вносить дані про такий транспорт у систему «Відеоконтроль-рубіж».
На жаль, така система все ще не працює ефективно. Поліція не поспішає зупиняти й вилучати автомобілі боржників, оскільки це дуже трудомісткий і бюрократично складний процес, а в неї немає достатньої мотивації. Часто така система розміщена стаціонарно на в’їздах і виїздах із міст і на великих КПП поліції на трасах. Це призводить до того, що розшукуваний транспортний засіб може вільно переміщатися в межах міста, не виїжджаючи з нього. Не рідкісними є випадки, коли поліцейські просто не вмикають такої системи, щоб не мати зайвого головного болю з оформленням документів.
Доступ до системи, в якій збирається вся інформація, мають тільки працівники правоохоронних органів, а вони вкрай рідко прагнуть здійснювати пошук, зупинку й затримання таких авто. Сприяння з боку поліції, особливо у великих містах, урегульований законодавчий механізм співпраці між суб’єктами різних міністерств, неухильне виконання правоохоронцями своїх обов’язків і контроль над ними значно поліпшили б показники виконання судових рішень. Також це допомогло б реалізувати на практиці одне з основних завдань поліції — превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання правопорушенням.
Дитина як щит
Як і раніше, існує проблема з роботою відділів реєстрації місця проживання. Держава охороняє права й інтереси дітей при здійсненні операцій щодо нерухомого майна. Для їх здійснення (зокрема примусової реалізації в рамках виконавчого провадження), якщо право власності на нього або право користування ним мають діти, потрібний попередній дозвіл органів опіки та піклування.
На практиці ці органи ніколи не дають такого дозволу, чим користуються недобросовісні боржники. Щоб зберегти за собою іпотечне нерухоме майно, вони часто використовують такий прийом: умисно реєструють місце проживання неповнолітніх у таких квартирах або будинках, хоча це прямо порушує положення підписаних ними ж іпотечних договорів. Такі факти не дають виконавцеві змоги здійснити арешт і стягнення, оскільки законодавство забороняє стягнення нерухомості, якщо там зареєстрована дитина.
Поширені також випадки, коли в заставлених квартирах реєструють неповнолітніх, які навіть не є дітьми боржника. Очевидно, проблема криється і в тому, що у відділах реєстрації немає доступу до реєстру прав на нерухоме майно, і вони фактично не можуть перевірити інформацію про людину. Така ситуація в багатьох випадках дає можливість боржникам не платити за кредитними договорами десятиліттями.
Поза сумнівом, права дітей держава повинна захищати, і в рамках виконавчого провадження виконавці навряд чи проводитимуть стягнення того житла, де фактично проживають діти боржника, і це їх єдине місце проживання. Проте архаїчна нормативна база й такі ж рішення органів опіки та піклування дають недобросовісним боржникам змогу ухилятися від виконання рішень.
Доступ до приватної власності
За наявності рішення суду про примусове проникнення в житло або інше володіння фізичної особи виконавець має право безперешкодно заходити на земельні ділянки, у житлові та інші приміщення боржника — фізичної особи.
На практиці суди рідко задовольняють подання виконавця, мотивуючи відмову конституційною нормою про недоторканність житла. Часто недобросовісні боржники користуються цим, щоб не дати можливості провести виконавчі дії.
***
Як бачимо, Україна дотепер є «зручною» країною для недобросовісних боржників: у системі державного управління й законодавства залишається багато прогалин. Неспроможні механізми примушування до законності, технологічна відсталість, а також недосконалість законодавства дають боржникам змогу неправомірно отримувати вигоду, ігноруючи домовленості й вимоги кредиторів. Національний банк навів невтішну статистику заборгованості українців перед банками: станом на кінець 2018 року в національній валюті вона сягнула майже 130 млрд і понад 70 млрд грн. — в іноземній.
Тому пріоритетними завданнями повинні стати запозичення досвіду європейських країн у законодавчому регулюванні, яке не дозволяло б боржникам ухилятися від виконання рішень судів та інших органів влади, а також побудова ефективної системи державної влади, яка допомагатиме роботі виконавців, а не перешкоджатиме їй.
Попри всі перераховані перешкоди в роботі приватних виконавців, статистика Міністерства юстиції свідчить про зростання довіри до них. Частка виконаних рішень судів після старту реформи зросла втричі — з 6 до 18% станом на кінець 2018 року. Якщо представники законодавчої та виконавчої гілок влади приділять належну увагу розв’язанню перерахованих проблем, Україна може досягти європейського рівня виконання судових рішень, а це вкрай необхідно для побудови правової держави.
ДОВІДКА «З&Б»
Анатолій ТЕЛЯВСЬКИЙ — приватний виконавець, заступник голови правління ГО «Всеукраїнське об’єднання приватних виконавців «ФАКТ». Метою громадської організації є розвиток інституту приватних виконавців в Україні та підвищення обізнаності суспільства з їх роботою.
Здобув юридичну освіту в Національному університеті Державної податкової служби України та Київському національному університеті ім. Т.Шевченка. Починав кар’єру на посаді державного виконавця, згодом став заступником начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби в Київській області.
Із серпня 2018 р. працює приватним виконавцем у Києві.