Закон і Бізнес


Відкритість, яка лякає

Що слід зробити суддям, аби суспільство було на їхньому боці?


№3 (1405) 26.01—01.02.2019
Аліна ПРИШЛЮК
1809

Серця людей залишаються недоступними для української Феміди. Підтримка громадськості — це рожева мрія, а постійна боротьба із журналістськими розслідуваннями, плітками та «Фейсбуком» — необхідна складова життя сучасного законника. Проте може бути й інакше.


Кроки назустріч громадськості

«Ми організували в суді зустріч із журналістами, спілкування за чаєм, але ніхто не прийшов. Нам здалося, що журналісти ставляться до нас трохи легковажно і їм цікаві якісь скандали, гострі теми, але спілкування із суддями їм не потрібне», — поскаржилась одна з присутніх законниць на тренінгу «Виклики для комунікації судової влади в сучасному суспільства». Його організували двоє польських юристів, котрі в минулому працювали суддями, — Лукаш Боярський і Ярослав Гвіздак.

Українській служительці Феміди було неприємно, що її зусиль не оцінили. Скидається на те, що суддям просто хочеться, аби про них писали, коли вони гарні й готові давати коментарі. Їм хотілося б, аби журналісти обговорювали з ними законодавство, знали юридичні терміни, процедуру та менше цікавилися скандалами.

Однак Л.Боярський зауважив, що професія судового журналіста померла. Це реальність, із якою треба змиритися. Медіа сьогодні такі, які є, і потрібно розраховувати саме на це. А отже, давати журналістам ту інформацію, яка їх цікавить.

Гість уважає, що оскільки ЗМІ часто критикують роботу українських законників, то ті у свою чергу бояться спілкуватися з медіа. Проте потрібно подолати цей страх. Критика буде завжди, але завдання судді — донести свою думку до громадськості. Треба пояснювати, чому прийнято те чи інше рішення.

Якщо закон не дозволяє судді винести той вирок, який суспільство вважає справедливим, через недоліки законодавства, про це також необхідно говорити. Значить, потрібно, щоб законодавчий орган ухвалив більш справедливий акт. Адже журналісти все одно критикуватимуть роботу суддів.

Крім того, Л.Боярський не розуміє, чому суди не ведуть своїх сайтів, на яких могли б інформувати громадськість та мати зворотний зв’язок. Адже сьогодні це дуже просто.

Серед ідей, як піти назустріч громадськості, присутні назвали такі: читати лекції для студентів, запрошувати дітей на екскурсії до суду, створювати конкурси для школярів. Тобто з дитинства долучати громадян до творення справедливості.

4 ознаки ідеалу

Кожному присутньому дали можливість висловити свою думку про суд мрії. Першою його ознакою назвали справедливість. Крім того, серед перелічених рис була законність, зручність, незалежність, своєчасність, безпечність і толерантність.

Л.Боярський для себе визначив 4 риси ідеального суду: незалежність, компетентність, ефективність і підзвітність (вона ж відповідальність). Присутнім запропонували розповісти про те, як вони бачать ці 4 ознаки суду мрії.

Служителі Феміди наголосили на незалежності від двох інших гілок влади, які дозволяють собі принижувати суд, і це позначається негативно на всій владі. Ознакою ефективності насамперед уважають своєчасність правосуддя. А от із підзвітністю (відповідальністю) виникли проблеми. Присутні вели мову про дисциплінарні покарання, однак Л.Боярський зауважив, що суддя насамперед підзвітний громаді. Не президентові, не керівнику. Важливо, наскільки суди приймають рішення, в яких зацікавлена громада, і наскільки добре роботу судді оцінюють прості люди.

Одна із законниць сказала, що до усвідомлення того, що суд — це сервіс для людей, більшість установ ще не дійшли. Багато хто не розуміє, навіщо взаємодіяти з громадськими організаціями та спілкуватися з людьми, але це необхідно. Адже саме ставлення громадськості до суду надає йому справжньої легітимності. Головне — показати суспільству, що в суддів і простих громадян є спільні інтереси та цінності, що незалежний суд — це користь для всього суспільства.

Гострі моменти

Одна з учасниць тренінгу вважає, що уявлення про корумпованість судової системи потрібно знищити й забути про те, що таке взагалі можливо. Утім, останнім часом громадськість цікавлять корупційні історії, до яких у той чи інший спосіб судді були залучені. І коли, наприклад, суддю звинувачують у продажності або виник конфлікт у колективі, який вийшов за межі установи, добитись якогось коментарю ні від прес-секретаря, ні від винуватця подій неможливо.

Однак замовчування проблеми призвело лише до того, що середньостатистичні громадяни та журналісти вважають працівників Феміди корумпованими й нефаховими.

Між іншим, були випадки, коли суддю хотіли покарати за відкритість. Дисциплінарна палата одного разу за коментарі для журналістів запропонувала відсторонити суддю, але ВРП послабила покарання на попередження. Тому не дивно, що на одному з продемонстрованих на тренінгу слайдів, на якому Феміду зобразили у вигляді оголеної дівчини з терезами та мечем у руках, хтось із присутніх правників побачив… загрозу. А хтось із залу вигукнув, що це значить не взяти для себе нічого. І тільки Л.Боярський побачив у цьому символ відкритості.

 

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Оксана СВІТЛИК,
суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області:

— Те, що судді уникають коментувати якісь гарячі теми, — неправда. По-перше, усе залежить від людини, а по-друге — від обставин. Закон забороняє коментувати обставини справи та висловлювати своє ставлення до сторін процесу. Але, коли йдеться про звинувачення судді в хабарництві, він може дати коментар. Дехто хоче йти на контакт і висловлювати власну думку, декому це важко зробити й хочеться закритись у собі.

Судді часто бояться спілкуватись із журналістами, адже не завжди отримують матеріали на погодження. Іноді журналісти можуть просто витягнути з контексту якісь фрази, і виходить зовсім не те, про що хотів сказати суддя. Хоча є судді, які люблять та вміють спілкуватись із медіа.