Закон і Бізнес


Не користі заради…


№3 (1405) 26.01—01.02.2019
8941

Показань свідків про фінансові труднощі засудженого недостатньо для доведення факту заволодіння ним коштами потерпілої. Такий висновок зробив ВС в постанові №131/370/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

27 листопада 2018 року                                м.Київ                               №131/370/17

Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — БУЩЕНКА А.П.,
суддів: ГРИГОРЄВОЇ І.В., ШЕВЧЕНКО Т.В. —

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги засудженого та захисника на вирок Оратівського районного суду Вінницької області від 3.05.2017 та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 2.10.2017 щодо Особи 5, Інформація 1, уродженця та жителя Адреса 1, засудженого за скоєння злочинів, передбачених ч.4 ст.187 та п.6 ч.2 ст.115 Кримінального кодексу.

Обставини справи

1. Оратівський районний суд Вінницької області визнав Особу 5 винним у розбої, вчиненому особою, яка раніше вчинила розбій, поєднаному з проникненням у житло та заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, а також в умисному вбивстві з корисливих мотивів.

2. Суд першої інстанції визнав доведеним обвинувачення у тому, що 12.11.2016, близько 17:00, у с.Бабин Іллінецького району Вінницької області засуджений у стані алкогольного сп’яніння вчинив розбійний напад на потерпілу Особу 8 з метою заволодіння її коштами. Для цього засуджений проник до будинку через двері, які відчинила потерпіла, та сокирою, що взяв при вході до будинку, умисно завдав їй кількох ударів в голову та інші частини тіла, від яких потерпіла померла на місці, після чого обшукав будинок та заволодів належними їй 30000 грн.

3. Суд першої інстанції засудив Особу 5: за ч.4 ст.187 КК — до покарання у вигляді позбавлення волі на 12 років із конфіскацією належного йому майна, за п.6 ч.2 ст.115 КК — до покарання у вигляді позбавлення волі на 14 років із конфіскацією належного йому майна. На підставі ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим суд призначив засудженому покарання у вигляді позбавлення волі на 14 років із конфіскацією належного йому майна; на підставі ч.4 ст.70 КК шляхом часткового складання призначеного покарання та покарання за вироком Іллінецького райсуду Вінницької області від 16.11.2016 суд призначив засудженому остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на 15 років із конфіскацією належного йому майна.

4. АСВО ухвалою від 2.10.2017 залишив без змін вирок суду першої інстанції.

Вимоги і доводи касаційних скарг

5. У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на пп.1 та 2 ч.1 ст.438 Кримінального процесуального кодексу, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Не оспорюючи своєї винуватості у вчиненні умисного вбивства, він стверджує, що стороною обвинувачення не доведено його винуватості у вчиненні розбійного нападу, корисливого мотиву умисного вбивства, а також факту заволодіння коштами потерпілої. Він уважає, що рішення судів у цій частині ґрунтуються на суперечливих доказах та припущеннях.

6. Захисник з тих же підстав просить змінити вирок та ухвалу апеляційного суду в частині правової кваліфікації та призначеного покарання, вважаючи, що дії засудженого необхідно кваліфікувати як умисне вбивство та закінчений замах на крадіжку, у зв’язку з чим призначити покарання в межах санкцій ч.3 ст.185 КК та ч.1 ст.115 КК.

7. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник наводить доводи, аналогічні доводам касаційної скарги засудженого. Зокрема, вказує на те, що суди не взяли до уваги протоколу про результати здійснення негласної слідчої дії від 26.12.2016, що свідчить на користь версії сторони захисту про те, що мотивом убивства були неприязні відносини між ним і потерпілою, а не корисливий мотив.

8. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Оцінка Суду

9. Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого та його захисника на підтримання доводів касаційних скарг, представника державного обвинувачення, яка заперечувала проти задоволення скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги сторони захисту слід задовольнити частково з таких підстав.

10. Відповідно до ст.91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягають серед іншого винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

11. У ч.2 ст.17 КПК передбачено, що сторона обвинувачення має довести ці обставини поза розумним сумнівом. Щодо стандарту переконання поза розумним сумнівом Суд висловлювався у своїх постановах від 12.06.2018 (провадження №51-1604км18), 4.07.2018 (провадження №51-597км17), 20.11.2018 (провадження №51-682км18), 6.12.2018 (провадження №51-4558 км18).

12. Відповідно до ст.94 КПК оцінка суду має ґрунтуватися на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у тому числі на оцінці кожного доказу, наданого сторонами кримінального провадження. Суд не може ігнорувати надані суду докази лише з тієї причини, що вони ставлять під сумнів версію, запропоновану стороною обвинувачення.

13. Матеріали справи свідчать про те, що засуджений не заперечував своєї винуватості в убивстві, однак стверджував, що вчинив його виключно через довготривалі неприязні відносини з потерпілою та постійні образи з її боку. За таких обставин судам належало з’ясувати, чи довело обвинувачення поза розумним сумнівом, що саме корисливий мотив зумовив дії засудженого, спрямовані на вбивство потерпілої, і чи спростовують докази, надані обвинуваченням, версію засудженого про подію.

14. Суд вважає, що підстави, з яких суд першої інстанції визнав обвинувачення у цій частині доведеним, є непереконливими.

15. Висновок місцевого суду про наявність у засудженого корисливого мотиву, який спонукав до вбивства потерпілої, ґрунтуються на тому, що засуджений заволодів належними їй 30000 грн. Проте суд не навів переконливих мотивів, чому він вважав цю обставину доведеною поза обґрунтованим сумнівом.

16. Як свідчать матеріали справи, під час обшуку в домоволодінні засудженого гроші не були знайдені. Обвинувачення не надало жодних пояснень цій важливій обставині та доказів тому, що засуджений сховав чи іншим чином розпорядився цими коштами або, виходячи з обставин справи, принаймні мав можливість це зробити.

17. Висновок місцевого суду щодо суми викрадених коштів ґрунтується лише на показаннях доньки потерпілої, яка свідчила, що за два роки перед подією давала матері гроші, але не знає, скільки грошей зберігала потерпіла на момент події, та показаннях сусідів, які припускали, що потерпіла зберігала в себе значні кошти, оскільки вони позичали в неї гроші. Однак такі показання не можуть обґрунтувати безсумнівний висновок про наявність у потерпілої грошей та їх суму.

18. Непереконливим є й висновок суду про заволодіння засудженим коштами, який ґрунтується на показаннях свідка Особи 9. Остання повідомила суду, що 12.11.2016 засуджений просив продати йому пляшку пива в борг, а вже 13.11.2016 розраховувався готівкою за 100 гр. горілки та банан. Засуджений надав беззаперечні докази того, що 11 листопада він зняв 150 грн. зі свого банківського рахунку. Висновок суду про те, що оскільки 12 листопада він просив пляшку пива в борг, то це виключає наявність у нього тих грошей, які він зняв з банківського рахунку, є непереконливим. Обвинувачення не надало доказів того, що отримані ним 11 листопада 150 грн. були витрачені того ж дня.

19. Показання інших свідків про фінансові труднощі засудженого не можна визнати достатніми для доведення факту заволодіння коштами потерпілої.

20. Таким чином, суд обґрунтував свої висновки виключно припущенням, що потерпіла могла зберігати вдома 30000 грн., що не може бути покладене в основу обвинувального вироку.

21. В обставинах цієї справи та за відсутності переконливих доказів заволодіння коштами потерпілої особливе значення мала оцінка судом результатів прослуховування розмов засудженого в камері.

22. Як випливає зі змісту ч.2 ст.246 КПК, отримуючи дозвіл на проведення цієї негласної слідчої дії, сторона обвинувачення тим самим визнала, що здобутих нею доказів для доведення наявності в засудженого корисливого мотиву вбивства недостатньо і в інший спосіб отримати такі докази неможливо.

23. Однак, незважаючи на виняткове значення цього доказу, суд результатам проведеної негласної слідчої дії не надав жодної оцінки. Це суперечить обов’язку щодо всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, передбаченого ст.94 КПК.

24. Крім того, суд, на спростування версії захисту про відсутність корисливого мотиву в його діях, послався на його попередні судимості, попри чітку заборону у ст.88 КПК використовувати такі дані для доведення винуватості у скоєнні злочину, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону.

25. Виходячи із системного аналізу положень глгл.4 та 31 КПК, суд апеляційної інстанції за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду і на яких ґрунтується судове рішення, має здійснити їх перевірку шляхом дослідження матеріалів провадження, допиту свідків, понятих, залучення спеціалістів, експертів тощо. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

26. Під час апеляційного оскарження сторона захисту вказувала на порушення, допущені судом першої інстанції, зокрема на відсутність будь-якої оцінки протоколу за результатами негласної слідчої дії. Однак в ухвалі апеляційного суду навіть не згадується про цей аргумент сторони захисту. Крім того, апеляційний суд, на обґрунтування своїх висновків про правильність рішення суду першої інстанції, також послався на докази, недопустимі відповідно до вимог ст.88 КПК (див. п.24 вище).

27. Таким чином, апеляційний суд, залишивши в силі вирок місцевого суду, не оцінив належним чином доводів апеляційної скарги щодо неповноти судового розгляду та недостатності доказів для доведення корисливого мотиву в засудженого, а також факту заволодіння коштами, і не спростував цих доводів, посилаючись на конкретні обставини справи, а обмежився лише загальними фразами, чим порушив вимоги ст.419 КПК.

28. Зазначені вище порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними в розумінні ст.412 КПК, що дає підстави для часткового задоволення касаційних скарг сторони захисту, скасування судового рішення на підставі, передбаченій п.1 ч.1 ст.438 КПК, та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

29. Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене, ретельно перевірити доводи, наведені в апеляційній скарзі сторони захисту, а також перевірити інші доводи, зазначені в касаційних скаргах засудженого та захисника, дати на все вичерпну відповідь і ухвалити справедливе рішення, яке відповідатиме положенням ст.370 КПК з урахуванням приписів ст.439 цього кодексу.

На підставі викладеного, керуючись стст.433, 436, 441, 442 КПК, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги засудженого Особи 5 та захисника задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 2.10.2017 щодо Особи 5 скасувати й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.