Арешт на все майно

Переконливість наведеного обґрунтування не може бути предметом перевірки суду на стадії прийняття заяви про забезпечення позову. Такий висновок зробив ВС в постанові №474/475/18, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

5 грудня 2018 року                             м.Київ                               №474/475/18

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ВИСОЦЬКОЇ В.С.,
суддів: МАРТЄВА С.Ю., ЛЕСЬКО А.О., ПРОРОКА В.В., СІМОНЕНКО В.М. (суддя-доповідач) —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» на ухвалу Врадіївського районного суду Миколаївської області від 5.07.2018 та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 30.08.2018,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ПП «ВКП «Каро» звернулося з позовом до Особи 1, Особи 2 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної знищенням майбутнього врожаю.

5.07.2018 в ході розгляду цієї цивільної справи позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на все належне відповідачам нерухоме та рухоме майно, а також кошти, що їм належать або підлягають передачі чи сплаті ними, і є в них або в інших осіб.

Заява мотивована тим, що ПП «ВКП «Каро» виконало сільськогосподарські роботи на орендованих у відповідачів земельних ділянках. Особа 1 та Особа 2 знищили на них посіви пшениці, чим завдали позивачу шкоду на суму 323852,07 грн. Згідно з електронною декларацією сукупна сума доходів відповідачів за 2017 рік становила 152830 грн. Також у власності Особи 2 перебуває транспортний засіб ВАЗ 2110 2007 року випуску. Більш детальну інформацію щодо майнового стану відповідачів позивач не надав, посилаючись на те, що не має до неї доступу за законом. ПП «ВКП «Каро» вважає, що відповідачі будуть ухилятися від виконання рішення суду та створювати перешкоди для його виконання, у тому числі шляхом відчуження належного їм майна, зважаючи на те, що позов ними не визнано та не вчинено дій щодо відшкодування спричиненої шкоди. Оскільки сума, яка підлягає стягненню, є істотною, вважає, що накладення арешту на все належне відповідачам майно є сумірним із заявленими позовними вимогами.

Ухвалою Врадіївського районного суду від 5.07.2018 заяву про забезпечення позову повернуто заявнику на підставі ч.9 ст.153 ЦПК.

Постановою АСМО від 30.08.2018 ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

ПП «ВКП «Каро» подало до ВС касаційну скаргу, в якій просило скасувати ухвалу Врадіївського райсуду від 5.07.2018 та постанову АСМО від 30.08.2018 й задовольнити його заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідачів.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам ст.153 ЦПК, оскільки відомості, які вимагають суди попередніх інстанцій, становлять інформацію з обмеженим доступом, тому позивач позбавлений можливості їх надати.

2.11.2018 на адресу ВС надійшов відзив Особи 1.

Відзив аргументовано тим, що позовна заява є необґрунтованою, заява про забезпечення позову не відповідає вимогам закону, підстави для його застосування відсутні, а вид є явно несумірним із заявленими вимогами. Просила відхилити касаційну скаргу.

14.11.2018 на адресу ВС надійшли додаткові пояснення представника ПП «ВКП «Каро». У вказаних поясненнях представник посилався на правомірність користування ПП «ВКП «Каро» орендованою у відповідачів земельною ділянкою.

<…> Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що в ході розгляду цивільної справи про стягнення шкоди позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на все належне відповідачам нерухоме та рухоме майно, а також кошти, що їм належать або підлягають передачі чи сплаті ними та є в них або в інших осіб.

Повертаючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що заява не містить переліку рухомого та нерухомого майна, на яке потрібно накласти арешт, його ідентифікуючі ознаки, вартість та посилання на докази, що підтверджують право власності певної особи на це майно.

Суд апеляційної інстанції при цьому вказав, що відсутність такої інформації позбавляє суд можливості визначити сумірність заявлених вимог обраному позивачем способу забезпечення позову.

ВС не може повністю погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно з ч.9 ст.153 ЦПК суд, установивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог ст.151 цього кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Відповідно до чч.1 та 2 ст.149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом п.1 ч.1 ст.150 цього кодексу одним із заходів забезпечення позову є накладення арешту на майно та (або) кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві та є в нього чи в інших осіб.

Згідно зі ст.151 ЦПК заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити в тому числі захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, предмет і ціну позову, інші відомості, необхідні для вирішення питання про забезпечення позову.

За системним аналізом наведених норм права можна зробити висновок, що від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений у ст.15 ЦПК та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову.

При цьому відповідно до чч.3, 4 ст.153 ЦПК суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з’ясування питань, пов’язаних із зустрічним забезпеченням.

У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Таким чином, достатність наданих доказів та переконливість наведеного обґрунтування не можуть бути предметом перевірки суду на стадії прийняття заяви про забезпечення позову і підлягають дослідженню під час вирішення її по суті.

У справі, яка переглядається, позивач, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, просив накласти арешт на все належне відповідачам нерухоме та рухоме майно, а також кошти, що їм належать або підлягають передачі чи сплаті ними і знаходяться в них або в інших осіб, як визначено ст.150 ЦПК.

При цьому він конкретизував у заяві, що згідно з електронною декларацією сукупна сума доходів відповідачів за 2017 рік становила 152830 грн. й у власності Особи 2 перебуває транспортний засіб ВАЗ 2110 2007 року випуску.

Таким чином, заява містила достатню інформацію щодо предмета забезпечення, як того вимагає ст.151 ЦПК, а тому питання щодо недостатності інформації могло бути вирішене судом шляхом виклику заявника для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.

За таких обставин вказана заява про забезпечення позову підлягала вирішенню по суті без застосування наслідків, передбачених у ч.9 ст.153 ЦПК, оскільки заява не містить недоліків, при яких суд повинен її повернути заявнику.

Апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, якою було повернуто заяву про забезпечення позову, на зазначене уваги не звернув, порушень норм процесуального права, які допустив суд першої інстанції, не усунув.

За таких обставин та з огляду на допущені порушення судами норм процесуального права оскаржувані судові рішення не можуть уважатися законними та обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню.

Що стосується вимоги позивача про забезпечення позову на стадії касаційного перегляду, то вона не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ч.1 ст.400 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права й не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа — направленню до суду першої інстанції для розгляду заяви про забезпечення позову.

Відповідно до пп.1, 2 ч.3 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд: не дослідив зібраних у справі доказів; необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись стст.400, 409, 411, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПП «ВКП «Каро» задовольнити частково.

Ухвалу Врадіївського районного суду Миколаївської області від 5.07.2018 та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 30.08.2018 скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.