Інфляція одноразової допомоги

Грошовим є будь-яке зобов’язання, в якому праву кредитора вимагати кошти кореспондує обов’язок боржника щодо їх сплати. Такий висновок зробив ВС в постанові №750/5104/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

21 листопада 2018 року                               м.Київ                                №750/5104/17

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЧЕРВИНСЬКОЇ М.Є.,
суддів: АНТОНЕНКО Н.О., ЖУРАВЕЛЬ В.І., КОРОТУНА В.М. (суддя-доповідач), КУРИЛО В.П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Особи 2 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 30.08.2017 та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 23.10.2017,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Особа 2 звернувся до суду з позовом до Чернігівського обласного військового комісаріату та Міністерства оборони, третя особа — головне управління Державної казначейської служби у м.Києві, про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що відповідачі порушили його право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв’язку із встановленням позивачу ІІ замість ІІІ групи інвалідності, яка настала внаслідок травми, пов’язаної із проходженням військової служби. Так, унаслідок протиправних дій відповідачів позивачу несвоєчасно виплатили одноразову грошову допомогу у зв’язку із встановленням інвалідності, що настала внаслідок травми, пов’язаної із проходженням військової служби, із часу встановлення групи інвалідності, а саме — 12.05.2011, до дати фактичної виплати допомоги у повному обсязі — 17.06.2014. Вважав, що на правовідносини, які виникли між сторонами, поширюються вимоги ч.2 ст.625 ЦК.

Посилаючись на вказане, позивач просив суд стягнути з відповідачів інфляційні витрати, нараховані на суму своєчасно не виплаченої одноразової грошової допомоги, та 3% річних відповідно до положень ст.625 ЦК у розмірі 80171,69 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 30.08.2017, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 23.10.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірні правовідносини, пов’язані з відшкодуванням шкоди, що виникла у зв’язку із проходженням військової служби, не є грошовим зобов’язанням. Крім того, виплата недоплаченої грошової допомоги відбувалась на виконання судових рішень, а тому дія ч.2 ст.625 ЦК не поширюється на спірні правовідносини.

У листопаді 2017 року Особа 2 подав до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове — про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

<…> У січні 2018 року Чернігівський обласний військовий комісаріат подав до ВС заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими.

У серпні 2018 року заявник надав до ВС клопотання про врахування висновків, викладених у постанові Великої палати ВС від 16.05.2018 в справі №686/21962/15-ц, до спірних правовідносин.

15.05.2018 справа передана до ВС.

Згідно із ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до чч.1, 2 та 5 ст.263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно із ч.1 ст.402 ЦПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.400 цього кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, ВС у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Звертаючись до суду з позовом, Особа 2 посилався на те, що йому, на виконання судових рішень, несвоєчасно була виплачена одноразова грошова допомога у зв’язку із встановленням інвалідності внаслідок травми, пов’язаної із проходженням військової служби, із часу встановлення групи інвалідності, а саме — 12.05.2011, до дати фактичної виплати допомоги у повному обсязі — 17.06.2014, у зв’язку із чим на спірні правовідносини поширюються вимоги ч.2 ст.625 ЦК.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, висловлену в постанові від 20.01.2016 в справі №6-2759цс15, виходили з того, що вимоги ст.625 ЦК не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством, а правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, урегульовані законом «Про виконавче провадження» і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов’язання.

Разом з тим ВП ВС вирішила відступити від висновку, викладеного Верховним Судом України в постанові від 20.01.2016 в справі №6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, урегульовані законом «Про виконавче провадження» і до них не можуть застосовуватися вимоги ст.625 ЦК; а також висновку в постанові від 2.03.2016 в справі №6-2491цс15, який полягав у тому, що дія ст.625 ЦК поширюється на порушення грошового зобов’язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а ч.5 ст.11 ЦК не дає підстав для застосування положень ст.625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов’язальних правовідносин, виходячи з такого.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно із ч.2 ст.509 ЦК зобов’язання виникають з підстав, установлених у ст.11 цього кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов’язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов’язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом стст.524, 533—535 і 625 ЦК, грошовим є зобов’язання, виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов’язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов’язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов’язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов’язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов’язок боржника щодо такої сплати.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК розміщена в розд.І «Загальні положення про зобов’язання» кн.5 ЦК. Отже, приписи розд.І кн.5 ЦК поширюються як на договірні зобов’язання (підрозд.1 розд.III кн.5 ЦК), так і на недоговірні (деліктні) зобов’язання (підрозд.2 розд.III кн.5 ЦК).

Таким чином, у ст.625 ЦК визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов’язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов’язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов’язань.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що грошове зобов’язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав, зокрема з факту виплати одноразової грошової допомоги.

З огляду на вказані висновки колегія суддів погоджується з доводами Особи 2, який вважав, що на спірні правовідносини поширюються вимоги ст.625 ЦК.

Отже, враховуючи те, що ВП ВС вирішила відступити від висновку, викладеного ВСУ у постанові від 20.01.2016 в справі №6-2759цс15, рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для встановлення фактичних обставин справи та застосування вищевикладених норм права до спірних правовідносин.

Оскільки фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суди повністю не встановили, то судове рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості, що в силу ст.411 ЦПК є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись стст.389, 411, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 2 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 23.10.2017 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення суду апеляційної інстанції втрачає законну силу та в подальшому виконанню не підлягає.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.