Секс проти правди

ЄСПЛ визнав владу винною в публічному приниженні журналістки

Коли акула пера випливає у великий океан і підтверджує свій статус низкою міжнародних нагород, це означає, що вона впритул підібралася до небезпечних фактів. І на неї неодмінно розпочнуть полювання ті, кого компромат стосується. Утім, зазвичай безстрашних журналістів позбавляють волі, а от у консервативному Азербайджані застосували моральне знищення.

Президентська гільдія

Заявниця у справі «Khadija Ismayilova v. Azerbaijan» обрала для себе небезпечну спеціалізацію — розслідування діяльності організованої злочинності та обставин виникнення корупції. І не де-небудь, а в родині гаранта. Журналістка довела те, що певні особи, будучи власниками гірничодобувного консорціуму, зовсім невипадково отримали грант від уряду.

Уже з назв її статей: «Допомога багатодітним сім’ям президента від Eurovision Hall» та «Офшорні компанії забезпечують зв’язок між корпоративним магнатом і президентом Азербайджану» — можна було здогадатися, що глава держави зловживав службовим становищем. Не варто було й сумніватися, що їх опублікування допитливій жінці так не минуться.

«Я вам пишу...»

І справді, незабаром Хадія Ісмаїлова отримала листа з Москви, і не простого, а з погрозами й фотографіями. На знімках було закарбовано статевий акт між заявницею та її партнером, що відбувався в її квартирі. А послання містило тільки одне речення: «Повіє, утримуйся від того, що робиш, інакше буде соромно». Сама ж заявниця прилюдно оповістила всіх, що не припинить журналістської діяльності, та звернулася по захист до прокуратури.

Вочевидь, адресанти вирішили не чекати відповіді й направили фото в газети. Щоправда, ті відмовились їх публікувати. Проте дехто з колег перейшов на бік уряду, і в одному з видань з’явилася викривальна стаття. У ній ішлося про аморальну поведінку заявниці, що підтверджувалося відомостями про численні оргії в її офісі.

Тим часом Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу за статтею «Порушення недоторканності приватного життя».

Проте жінка була змушена самотужки шукати приховані камери у власній спальні. Вона безрезультатно запитувала правоохоронні органи про стан розслідування, яке, схоже, у цей час било рекорди інертності.

У пошуках дій

Зрозуміло, що про нехтування повагою до приватного й сімейного життя, недоторканністю житла та кореспонденції, право на які закріплено в ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у випадку заявниці знайти було важко. Утім, Європейський суд з прав людини мав підтвердити, що держава-відповідач не виконала свого зобов’язання захистити ці конвенційні принципи. Адже Х.Ісмаїлова стверджувала, що в її квартиру проникли саме за вказівкою влади.

Тим часом ситуація на корупційному рингу продовжувала набирати обертів. Законодавці дозволили комерційним підприємствам приховувати інформацію про їх реєстрацію, право власності й гарантували всім колишнім президентам і першим леді довічний імунітет.

Таким чином, засоби протидії журналістиці не тільки дискредитували її представницю, а й створили нову корупційну главу в історії держави. Тому у своїй заяві у Страсбург заявниця вказувала й на порушення ст.10 конвенції.

У світлі ж ст.8 конвенції Суд вирішив розглядати лише вторгнення в приватне життя, оминувши проникнення в житло. І повідомив уряду про обов’язок щодо вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного й сімейного життя. Разом з тим ЄСПЛ визнав, що зобов’язання держави відповідно до ст.8 не завжди піддаються точному визначенню.

Ситуацію було вирішено розглядати з точки зору позитивних зобов’язань. Тобто правоохоронні органи неодмінно мусили втрутитися, провівши ефективне розслідування. Останнє означає, що факти мали встановити, а винних — покарати. Натомість у цьому напрямку, на думку Суду, слідчі органи не просунулися.

Підтвердженням цього стала неспроможність навіть забезпечити повні копії кримінальної справи. Та й запитів до Російської Федерації, звідки начебто прийшов обурливий лист, ніхто не направляв.

Здатність приватності

Зачіплені ж особисті аспекти заявниці ЄСПЛ, спираючись на справу «Денисов проти України», висвітлив у широкому ракурсі. Було зазначено, що приватне життя може навіть включати діяльність професійного й ділового характеру. Суд також занепокоїв факт розкриття правоохоронцями адреси Х.Ісмаїлової та низки інших моментів, зокрема фінансового характеру, які підвищили фактор її особистої небезпеки.

Тому все прописане в ст.8 конвенції, на думку Суду, мало першорядне значення в загальному контексті справи. Адже навіть кримінальне провадження влада спрямувала на інформування громадськості про грубе вторгнення в особисте життя жінки, а не на пошук шантажистів. Натомість ситуація вимагала проявляти обережність, щоб у подальшому не поглибити порушень недоторканності приватного життя заявниці.

Повертаючись до витоків

Передусім розкриття інформації інтимного характеру мало на меті приглушити свободу слова. Тому Суд також узяв до уваги ситуацію з безпекою журналістів у Азербайджані, досліджену комісаром з прав людини Ради Європи — напади та переслідування, які призводять до серйозного стримувального ефекту.

Стаття 10 конвенції вимагала від уряду вживати заходів для захисту журналістської свободи, щоб захистити її від утручання в особисте життя. Оскільки ці вимоги дотримані не були, держава винна заявниці €15 тис. як компенсацію за моральну шкоду.

Крім того, уряд дістав наганяй за необґрунтоване публічне розкриття інформації. Щоправда, журналістське розслідування постраждалої навряд чи призведе до імпічменту.