Ретроспектива винагороди

Скільки має отримувати суддя після відновлення гарантій його незалежності?

Утвердження верховенства права є проблемою, а не беззаперечною гарантією вимог ст.8 Основного Закону. Для нашої держави вона полягає не тільки в існуванні двох верховних судів, але й у незахищеності людини в мантії на рівні Конституції.

Захист Феміди по-європейськи

Донедавна ця проблема існувала в сусідній Польщі, де законом було передбачено зниження пенсійного віку для суддів Верховного суду з 70 до 65 років. Єврокомісія відразу заявила, що подібне застереження може означати вимушену відставку для 27 із 72 суддів. На пенсію згідно із законом мала піти й голова ВС Польщі.

Єврокомісія подала позов до Суду Європейського Союзу, який 19 жовтня зобов’язав Польщу негайно зупинити судову реформу в країні, а 21 листопада постановив остаточне рішення, яким відновив права суддів на працю. Наступного дня парламент Польщі скасував закони щодо пенсійного віку суддів, і кризу верховенства права протягом 2-х місяців було подолано.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.06.2016 у справі «Baka v. Hungary» на прикладі Угорщини пояснюється, що конституційний статус ВС під час судової реформи залишається незмінним, якщо суд лише перейменовується. Відповідно, положення щодо зміни назви Верховного Суду України на «Верховний Суд» з 30.09.2016 в результаті ухвалення закону «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» №1401-VIII не можуть тлумачитися в Україні як такі, що уможливлюють реорганізацію чи ліквідацію ВСУ.

Тут не йдеться про ВС, передбачений законом «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII, який діє з 15.12.2017, оскільки він є неконституційним органом за визначенням і на нього верховенство права не поширюється. Утім, Конституційний Суд продовжує вивчати за поданням Пленуму ВСУ від 3.10.2016 у закритій частині пленарного засідання невідповідність окремих положень закону №1402-VIII нормам Конституції.

Натомість після 3-х років розгляду іншого подання Пленуму ВСУ єдиний орган конституційної юрисдикції рішенням від 4.12.2018 №11-р/2018 відновив «гарантії незалежності суддів у частині належного матеріального забезпечення державою рівня суддівської винагороди й неможливості зменшення її розміру» (див. «ЗіБ»).

Обґрунтовані сподівання

Закон «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VІ (у редакції закону «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VІІІ) змінив гарантії матеріального і соціально-побутового забезпечення суддів. Зокрема, ним скасовано право судді на відставку за станом здоров’я; зменшено розмір вихідної допомоги; звузився перелік посад, час роботи на яких зараховується до суддівського стажу; змінено порядок соціального страхування та внесено зміни до порядку забезпечення низки інших матеріальних і соціальних гарантій людини в мантії.

Наприклад, згідно із ч.3 ст.43 закону «Про статус суддів» від 15.12.92 судді, який пішов у відставку, виплачувалася вихідна допомога без сплати податку в розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді. Законом №245З-VI розмір такої допомоги було зменшено до 10 місячних зарплат, а також змінено принципові підходи до визначення суддівської винагороди та її розмірів. Зокрема, суддя, маючи стаж не менш як 20 років, однак не досягнувши 65 років, мав змогу обирати: залишатися працювати чи прийняти рішення про відставку.

Передбачене ч.3 ст.129 закону №2453-VI у редакції, що діяла до 1.01.2015, положення щодо поетапного збільшення розміру суддівської винагороди до 15 мінімальних зарплат у 2015 році зумовлювало обґрунтовані сподівання (правомірні, законні очікування) стосовно неможливості її зменшення у майбутньому. Тому чимало суддів відмовилися від відставки за стажем і залишилися працювати, очікуючи збільшення суддівської винагороди з 1.01.2015.

Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ незалежність суду можлива лише за умови належного забезпечення суддів, а отже, гідного рівня суддівської винагороди. Так, у рішенні ЄСПЛ від 26.04.2006 у справі «Зубко та інші проти України» зазначено, що, на думку Суду, «неспроможність держави вчасно виплачувати суддям належні їм виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку» (п.68).

Захищаючи незалежність суду, зокрема гідний рівень суддівської винагороди, який законодавцем було неправомірно знижено, КС рішенням №11-р/2018 положення чч.3, 10 ст.133 закону №2453-VІ (у редакції закону №192-VIII) визнав неконституційними. Оскільки в рішенні йдеться про те, що зазначені положення суперечать чч.1, 2 ст.126 Основного Закону і визнаються неконституційними з дня ухвалення рішення, то в окремих суддів виникло запитання: як же бути з конституційними гарантіями суддівської винагороди до 4.12.2018?

Зарплата у часі

КС у рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 уже визнавав неконституційними окремі статті закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.91 №796-XII, змінені законом «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII, і справедливо відновив права цієї категорії громадян із часу їх скасування, а не з дати проголошення рішення.

У резолютивній частині рішення №11-р/2018 КС також визначив, що це положення підлягає застосуванню в його первинній редакції. Вказаний порядок відновлення конституційних гарантій суддівської незалежності відсилає до рішення КС у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9.02.99 №1-рп/99.

Зокрема, в абз.2 п.2 цього рішення Суд роз’яснив, що, за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції, за якою «дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце».

Отже, відновлення конституційної гарантії права на справедливий суд у частині виплати гідної суддівської винагороди полягає лише у виконанні рішення КС №11-р/2018.

Прикметно, що конституційні гарантії суддів відстояв саме ВСУ, а не той ВС, який за рік свого існування жодного разу не відреагував на більш як 30 звернень місцевих та апеляційних судів до КС щодо неконституційності різних нормативно-правових актів.