Сім’я через кордони

Обов’язок возз’єднувати батьків і дітей не є абсолютним

Національні органи повинні захищати сімейне життя й уживати для цього заходів. Разом з тим суд не зобов’язаний виконувати роль опікуна та піклувальника. Як і залучати психологів у справах за участю маленьких громадян. Таким чином, у Страсбурзі виправдали розлуку батька з донькою.

Історія однієї родини поширилася на 3 країни та 2 континенти й у результаті опинилась у Європейському суді з прав людини.

Зі столиці Російської Федерації заявник у справі «Khusnutdinov and X v. Russia» разом із дружиною та донькою переїхав до Сполучених Штатів. Коли жінці поставили смертельний діагноз, дитину, щоб не травмувати, відправили до бабусі та дідуся, які жили в Ташкенті. Після смерті матері її батьки продовжили опіку над онукою. Через кілька місяців заявник, повернувшись до Москви, побажав виконувати свої безпосередні обов’язки, але доньки йому не віддали.

Для операції «возз’єднання з дитиною» він залучив і консульство, і посольство РФ, і Міністерство закордонних справ. Утім, компетентні органи на місцях запевнили: дідусь із бабусею створили для онуки чудові умови і їх непокоїть те, що в батька так добре не вийде. До того ж у Ташкенті живуть друзі дитини й похована мати, а заявник чомусь не поспішає перетинати кордони для побачення з донькою.

Конфлікт почали вирішувати органи прокуратури, а потім і суд, до яких ображений батько звернувся, щоб припинити незаконне утримання його чада. Адже жінчині батьки не дозволили йому спілкуватися з дитиною ні телефоном, ні через Інтернет, через що вона, безумовно, страждає. Уповноважені органи за місцем мешкання батька підтверджували, що умови для проживання доньки з ним більш ніж прийнятні, він подбав і про медичне страхування, і про освіту, обравши для неї найкращу в районі школу.

Уся сила-силенна залучених органів із ситуацією, що склалася, нічого вдіяти не могла. А російський суд замість того, щоб вирішити питання за 40 днів, як передбачено в законі, розтягнув задоволення на цілі 2 роки. Були й паралельні позови в Узбекистані. Процес тривав місяці, але результату не дав. Тому в заяві до Європейського суду з прав людини чоловікові було що написати.

Розгляд справи в РФ, на думку скаржника, відбувся з рядом помилок, чим і зумовив порушення ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. По-перше, усі судді забули про головного суб’єкта процесу — доньку заявника. Ніхто не здогадався, що на місці бабуся й дідусь могли неабияк упливати на дитину, вона тривалий час не була позбавлена зв’язку з батьком, тому на засіданні мав бути присутній психолог, який би докопався до істинної думки маленької громадянки.

Питання щодо переваги умов, які міг надати батько, також не озвучувалось, а тому весь розгляд пройшов недбало та поверхово.

ЄСПЛ, як ніхто, стоїть на варті сімейних уз і завжди закликає до цього державні органи. Його підтримка має практичний прояв, Суд зобов’язує вживати заходів, спрямованих на забезпечення поваги до сімейного життя. У контексті ст.8 конвенції батькові дитини дається право на вжиття заходів з метою возз’єднатися зі своєю дитиною.

Разом з тим держава має забезпечити справедливий баланс між інтересами особи й суспільства в цілому. Тому незрозуміло, в який бік її органам спершу потрібно бігти.

Утім, найголовніший аспект у цій справі, який виокремив Суд, — превалювання інтересів дитини. Зазначивши, що він має першорядне значення, у Страсбурзі запевнили, що сила дитячого бажання може навіть переважити волю батьків.

А отже, усі зазначені вище обов’язки держави втрачають своє значення й не вважаються абсолютними. Адже возз’єднання батька з дітьми, які жили протягом деякого часу з іншими особами, не може забезпечуватися за змахом чарівної палички і без заслуховування контраргументів. У таких випадках мають ураховуватися думки всіх зацікавлених сторін. І в державних органів з’являється додатковий обов’язок. А юстиція у свою чергу не повинна підміняти собою органи державної влади під час здійснення ними своїх обов’язків щодо опіки над дітьми. Суди лише мають перевірити, чи проводилося ґрунтовне вивчення ситуації в окремій сім’ї.

Суд дійшов думки, що інтереси дитини враховано цілком і повністю. Адже донька заявника стверджувала, що хоче залишитись у Ташкенті з бабусею та дідусем. Вона була в достатньому віці (13 років) для того, щоб судді не сумнівались у зрілості її рішення. А отже, порушена, на думку батька, ст.8 конвенції у цьому випадку стала на захист найголовнішого учасника процесу.