«Вікторіанська» асамблея: з пилу – на-гора!

Янукович зважився на те, що було каменем спотикання навіть для Кучми

Президент усвідомив-таки необхідність створення найближчим часом Конституційної асамблеї. Нова структура, мабуть, займеться вдосконаленням окремих положень Основного Закону. Цей ефективний дорадчий механізм дозволить узгодити позиції фахівців з конституційного права, політичних експертів, політиків, громадськості», — сказав глава держави під час засідання Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права.

У пошуках батьків-засновників

Ідея створення Конституційної асамблеї (Конституційних зборів) не нова. Свого часу (з кінця 1992 року й аж до ухвалення нової «кучмівської» Конституції) цю ідею пропонував тодішній віце-спікер Володимир Гриньов.
То були бурхливі часи. Леонід Кучма спочатку як Прем’єр, а потім і як кандидат у президенти активно ратував за ухвалення нової Конституції. Прокомуніс¬тична більшість у парламенті цьому найактивнішим чином чинила опір. Суспільство залишалось осторонь: криза, ціни за ніч зростали в тисячі (!) разів, природно, було не до розумувань на тему Конституції.
Ось тоді команда Л.Кучми, в якій активно працював і В.Гриньов, висунула ідею: політики зобов’язані виконувати Конституцію, а створювати її (якщо розраховувати не на час перебування при владі того чи іншого лідера, а, як мовиться, на століття) повинні юристи-професіонали разом з новими суспільними інститутами і громадськістю. У Конституції повинні бути конкретні батьки-засновники, котрі є не тільки професі¬оналами у сфері права, а й незаперечними авторитетами в суспільстві. У пострадянську епоху така ідея здавалася досить прогресивною. Але її не сприймали марксисти-ленінці з «групи-239».
Коли Л.Кучма став Президентом, знову повернулися до цієї ідеї. Правда, спробували об’єднати її з іншою — про двопалатний парламент. У боротьбі за це «згоріло» чимало політиків і були зламані сотні списів. Проте рішучості для такого крутого реформування не вистачило (заради об’¬єктивності слід зазначити, що політичні розклади в суспільстві та страшна економічна ситуація на той момент не дозволяли цього зробити). Все закінчилося компромісом: був підписаний нині вже практично забутий закон про владу, що на якийсь час розмежував повноваження різних гілок і відкрив дорогу до «кучмівської» Конституції.
Ставши жертвами по¬літичних компромісів, проекти про створення дво¬палатного парламенту (а отже, федералізації України) і Конституційної асамб¬леї були покладені під сукно. Як здавалося тоді, надовго.
Друга хвиля заяв про необхідність Конституційної асамблеї була куди слабкішою, швидше на рівні дискусій. Було це напередодні 2004 року, коли посилено нав’язувалася медведчуківська реформа. Оскільки не знайшлося таких же активних лобістів асамблеї, як ті, хто свого часу об’єднався навколо В.Гриньова і «Нової України», ідея знову почила в Бозі…

Мета є — кроки будуть

Потім про неї і згадували нечасто (з послідовних прихильників можна назвати хіба що Тараса Стецьківа). Ні влада, ні опозиція на своїх прапорах подібного словосполучення — «Конституційна асамблея» — не писали.
Однак, очевидно, з вул. Банкової ця ідея нікуди не йшла. І хоча в країні знову криза, ціни зростають, а новій президентській команді належить вирішувати переважно економічні проблеми, глава держави, проте, говорить про необхідність створення асамб¬леї, будучи твердо впевнений, що цей крок прогресивний.
Поки що не зрозуміло, як і на основі яких нормативних актів скликатиметься Конституційна асамблея, яка буде її структура, квоти, нарешті, який під¬сумковий документ вона повинна розробити.
Воля парламенту сьогодні практично паралізована. До створення міцного громадянського суспільства досить далеко. Партії та конкретні політики так і не змогли завоювати в суспільстві достатній авторитет, а лідерів, яким люди довіряють, узагалі можна перелічити на пальцях однієї руки. Судова гілка влади переживає період трансформації.
Цікаво, як же в такій ситуації створити асамблею (а для її нормальної роботи, мабуть, знадобиться не менше двох-трьох десятків фахівців та ще й стільки ж тих людей, яких безапеляційно можна назвати моральними авторитетами в суспільстві), змусити її в короткий строк, але при цьому якісно і скрупульозно виписати нові положення Конституції, які зрозумі¬ли б і прийняли не стільки і не тільки юристи, а й різношерсте, розлючене економічними проблемами і катаклізмами суспільство?
Це завдання явно не з легких. З другого боку, нескладно зрозуміти: Президент не став би публічно зачіпати цю тему, не маючи в кишені хоч би приблизного плану створення асамб¬леї та її функціонування, а також не підозрюючи, який буде результат її роботи.
Значить, такий план на вул. Банковій є. І якщо президентській команді до снаги дати нову битву на цьому фронті, то сухий порох уже заштовхали в порохівниці.
Залишається уважно спостерігати за кроками на шляху до створення асамб¬леї.

Володимир КАЦМАН