Закон і Бізнес


Виклик незатребуваності

Третейським судам довіряють більше, ніж державним, бо про них ніхто не знає


Подальшу долю альтернативного судочинства вирішували в стінах Торгово-промислової палати України.

№51 (1401) 22.12—28.12.2018
Софія КОНДРАТЮК
1500

Упевненість у чесності альтернативних арбітрів, на жаль, зумовлена не високими показниками роботи, а тим, що в українській правовій системі їхнє місце — на задвірках судочинства. Громадяни й гадки не мають, що криється за цією назвою, а більшість судів установ не відволікається від справ через їх відсутність.


Жага популярності

14 років минуло з часу появи третейських судів на вітчизняному правовому полі. Вони переживали різні часи. Нині ж там немає ні стабільності, ні напливу відвідувачів. Вочевидь, причетні до альтернативних судів вирішили, що настав фатальний час змін, і почали розбиратися з проблемами своєї непопулярності серед населення.

На третейському форумі, співорганізатором якого стала Асоціація правників України, озвучили способи подолання цього явища та знайомилися з новими тенденціями.

Розпочали з презентації соціологічного дослідження, щоб зрозуміти справжнє місцезнаходження третейського судочинства на правовій карті. Виявилося, що з 515 зареєстрованих установ насправді працює тільки 39. Така бездіяльність — палиця на два кінці. З одного боку, вимоги до їх утворення не надто суворі, з другого — відсутність реклами приводить до того, що двері деяких відчиняють лише їхні працівники.

Сама ідея альтернативного суду досить актуальна — врегульовувати спори між підприємцями. В ідеалі до «третейців» мають звертатися бізнес-акули, які не хочуть чекати черги в національній юстиції та справді покладаються на застереження, які прописують у своїх контрактах. На практиці ж державні суди прагнуть спихнути колегам непотрібний дріб’язок, від того й матеріальне становище в них не найкраще.

Піаритися «третейців» навчали професіонали. План дій радикальний: розповісти всім про своє існування через ЗМІ, скористатися порадами зарубіжних колег і познайомитися з людьми. Адже персоналізація — двигун комунікації.

Реклама передбачає просування якогось продукту, тому потрібно окреслити плюси третейських судів і їх переваги над державними. Беззаперечно, «фішкою» арбітрів є те, що учасники спору можуть самостійно обирати суд і суддю. Конфіденційність (особливо для бізнесменів) також багато чого варта, тому тут не може бути єдиного реєстру рішень. Отже, повна демократія та анонімність у вирішенні спорів має залучити нових клієнтів, їх тільки потрібно про це повідомити.

Клієнтів необхідно розмежовувати за категоріями: юристи та підприємці. Перших слід закликати до активного застосування третейських застережень, других — заохочувати швидкістю й вартістю розгляду та професіоналізмом арбітрів.

Ситуації колаборації

«Третейці» мають усі шанси зрушити справу з мертвої точки, але чимало чого залежить від бажання державних судів. Передусім від них очікують перенаправлення профільних клієнтів. Адже часто конкуренція переважає братерство, зокрема тоді, коли йдеться про гроші.

Були часи, коли державні суди геть не визнавали рішень про стягнення коштів зі споживачів, прийняті колегами. А все тому, що ціна позову майже збігалася з вартістю судового збору, тому громадяни зверталися до альтернативного органу. Щоправда, після цього звернень до юстиції не побільшало.

Єдності в практиці також бракує. Наприклад, касаційний суд визначив, що третейські суди не мають права розглядати позови про недійсність третейського застереження (постанова Вищого господарського суду від 23.11.2017 у справі №922/184/17). Натомість через 2 місяці новоутворений КЦС надав арбітрам таке право постановою від 6.02.2018 (справа №910/6558/17).

Так чи інакше, але розрізати пуповину між цими судами поки не вдається. Основний прояв їх взаємодії — видання виконавчих документів на рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду. На цю роль законодавець постійно призначає нового виконавця. Раніше таку функцію було покладено на Шевченківський районний суд м.Києва.

І лише з плином часу судді накопичили достатній досвід для розуміння специфіки. Як тільки це сталось, обов’язок переклали на Апеляційний суд м.Києва. Ті, хто належать до ліги МКАС, уважають, що в нього не дуже добре виходить, і просять повернути це право навченому попереднику або принаймні надати його Верховному Суду.

У самому арбітражі також не все гладко: дії учасників часто залежать від волі суддів, тому що сам МКАС прописав це в правилах. Так, висновок експерта у справі можна подати лише з дозволу складу арбітрів. А третейське застереження має відразу включати в себе орган, який розглядатиме потенційний спір. Оскаржити рішення арбітражу також стало важче, адже таке право залишили тільки за сторонами, позбавивши його третіх осіб.

Свою думку щодо співпраці з арбітрами мали за честь висловити представники найвищої інстанції: Василь Крат із Касаційного цивільного суду та Костянтин Пільков із Касаційного господарського суду.

Останній зазначив, що позитивно сприймає схвальну позицію ВС щодо можливості формування складу ТС третьою стороною, та закликав державні суди до проарбітражної політики.

В.Крат зазначив, що така презумпція стосується, зокрема, третейського застереження. Серед іншого він повідомив про рішення КЦС, яке відкрило доступ до підвідомчості третейським судам спорів щодо кредитних договорів у іноземній валюті. Хоча протилежна позиція Верховного Суду України продовжує своє існування, у причетних з’явилась альтернатива.

Взагалі прогнози щодо переходу арбітражних судів на новий рівень досить непогані. План піар-кампанії дозволить їм стати гідними конкурентами державним установам. Адже суть третейської юрисдикції полягає в довірі до людей, які не представляють владу. Головне, щоб альтернатива дійсно відповідала всім вимогам.

 

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Костянтин ПІЛЬКОВ,
суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду:

— Навряд чи після першої та апеляційної інстанцій сторони звертатимуться до арбітражу. Тому в касаційній роботи не поменшає, а от розвантаження судової системи в цілому — можливе.

Третейські суди мають перебрати на себе певну категорію справ, зокрема про стягнення заборгованості, особливо в господарському обігу. Перш за все до їх компетенції мають бути віднесені контрактні спори. Закордонне третейське судочинство скрізь вирішує питання виконання господарських зобов’язань. При цьому потрібно пам’ятати про окремі категорії справ, які не можуть бути передані таким судам у зв’язку з непідвідомчістю.