Закон і Бізнес


Партнер GOLAW Катерина Манойленко:

«Крім почесного звання та незалежності, адвокатська діяльність — це колосальна відповідальність»


Катерина Манойленко: «Крім почесного звання та незалежності, адвокатська діяльність — це колосальна відповідальність»

№51 (1401) 22.12—28.12.2018
КАТЕРИНА БЄЛЯЄВА
3333

Одним із ключових аспектів судової реформи стало прийняття нових процесуальних кодексів. Їхні автори запропонували механізми, що мали б сприяти об’єктивності та неупередженості суду, а також розширити інструментарій доказування, яким володіють процесуальні сторони. Однак оцінка практичного застосування новел неоднозначна: з одного боку, вони дійсно сприятимуть захисту інтересів учасників процесу, а з другого — можуть бути використані для затягування розгляду та навіть тиску на суд. Про те, як не перетнути межі та не перетворити реалізацію процесуальних прав на зловживання ними, розповіла адвокат, партнер, керівник практики вирішення судових спорів юридичної фірми GOLAW Катерина МАНОЙЛЕНКО.


 «Сторони мають відкрити всі карти відразу, не тримаючи їх до останнього»

— Одним з важливих інструментів захисту інтересів у процесі, який забезпечує неупередженість суду, є відвід судді. Раніше механізм реалізації відводу викликав багато нарікань у тих, хто мав підстави про нього клопотати. Чи змінилася ситуація?

— У рамках зміни процесуального законодавства було реформовано процедуру відводу судді. Раніше таке питання розглядав сам суддя, щодо якого було заявлено відвід, при цьому провадження у справі не зупинялося. Таким чином, ніяких суттєвих затримок у розгляді справи відвід не спричиняв.

Нині, якщо суддя доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У такому випадку питання про відвід судді розглядає законник, який не входить до складу суду, що розглядає справу.

Тобто сьогодні сторони, з одного боку, можуть реалізувати своє право на відвід, а з другого — користуються відводами, щоб затягти провадження у справі, зловживаючи при цьому своїми процесуальними правами. Аналізуючи це процесуальне нововведення, можемо впевнено стверджувати, що заявлення відводу вже стало одним з інструментів затягування розгляду справи.

— Раніше багато хто з учасників судового процесу «приберігав» частину доказів, аби підкріплювати ними аргументи в міру руху справи. Нова філософія розгляду вимагає іншого підходу: всі докази мають бути представлені разом з позовною заявою та відзивом на неї. Чи сприяє це пришвидшенню судочинства?

— Нові процесуальні кодекси зобов’язали сторони подавати всі докази у справі разом з першою процесуальною заявою по суті справи: позивачу — разом із позовною заявою, відповідачу — разом із відзивом на неї. Такий порядок дисциплінував сторони, адже головною метою нововведення було скорочення строків розгляду справ. По суті, зараз сторони мають відкрити всі свої «карти» відразу, не тримаючи їх до останнього. На наш погляд, хоча така зміна приносить позитивні результати, однак суди іноді залучають до матеріалів справи докази, подані з порушенням установлених законодавством строків.

— Чи може бути залучення доказів з порушенням строків підставою для оскарження судового рішення?

— Так, може, оскільки підставами для скасування судового рішення як апеляційною, так і касаційною інстанцією є порушення норм процесуального права при постановленні рішення, що оскаржується. Однак порушення строку залучення доказів має підкріплюватися і матеріальною частиною — щодо змісту документа, його важливості та впливу на розгляд справи.

— А що робити, якщо докази з’явилися вже після подання позову?

— Швидше за все, суд прийме такі докази, якщо вони стосуються предмета спору. Процесуальні кодекси для таких випадків установлюють: докази, не подані у визначений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

«Лише на розсуд суду може бути встановлено, чи призводить та чи інша процесуальна дія до затягування справи»

— Ключовим аспектом, який мав би дисциплінувати учасників процесу, є санкції за зловживання правами та невиконання обов’язків. Зокрема, це штраф, який суддя може накласти на порушників. Чи можна говорити про те, що цей механізм є дієвим?

— Звичайно, запровадження штрафів за зловживання процесуальними правами змусило представників бути більш обачними при обранні тактики захисту. Проте, як показує практика, досвідчений та висококваліфікований адвокат завжди може якісно захистити клієнта, використовуючи при цьому законні інструменти.

Деякі підстави встановлення відповідальності за зловживання процесуальними правами сформульовані законодавцем досить неоднозначно. Скажімо, подання завідомо необґрунтованого позову або заявлення відводу, подання позову у спорі, який має очевидно штучний характер, вчинення інших дій, спрямованих на затягування або перешкоджання розгляду справи. Розмиті формулювання та відсутність вичерпного переліку зловживань процесуальними правами не виключають суб’єктивного фактору при оцінці дій представника зі сторони суду.

Наприклад, лише на розсуд суду може бути встановлено, чи призводить та чи інша процесуальна дія до безпідставного затягування справи. Проте існування такого фактору не повинне позначатися на якості послуг. Основна мета представника — захистити клієнта, використавши при цьому всі можливі процесуальні важелі так, щоб це не було сприйнято судом чи іншою стороною як зловживання.

— Чи вплинула реформа на швидкість розгляду справ?

— Однозначно констатувати те, що розгляд справ суттєво пришвидшився, на жаль, ми не можемо. Кодексами було передбачено всі необхідні для цього умови, але є певні об’єктивні причини, через які справи не розглядаються швидше: організаційні моменти щодо ліквідації та створення нових судів, об’єднання їх за округами, кваліфікаційне оцінювання суддів тощо.

За статистикою, основними причинами тривалих строків розгляду справ є: неявка сторін, великі перерви між засіданнями, зупинення проваджень, а також призначення експертизи.

— До речі, про експертизу. Зараз кодекси розширили можливості сторін щодо залучення спеціалістів. Яка особа може виступати у цій ролі? Чи є вимоги щодо стажу роботи, посади, наукових звань тощо?

— Спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками, необхідними для застосування технічних засобів, і призначена судом для надання консультацій та технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій, пов’язаних із застосуванням таких технічних засобів (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо).

— Тобто теоретично ми можемо говорити про те, що Україна поступово йде до моделі провідних країн, в яких експерти залучаються переважно в кримінальних провадженнях, а в інших справах висновки надають провідні фахівці галузі?

— Запевнити в цьому не можемо, але сьогодні суди перевагу віддають саме висновкам експертів, оскільки їхня діяльність є сертифікованою, провадиться відповідно до закону «Про судову експертизу», частіше — при науково-дослідних установах.

«Головною роллю судді все ж має залишитися здійснення правосуддя»

— Однією з провідних ідей нових кодексів стало розвантаження судової системи, в тому числі і шляхом запровадження такого механізму, як примирення за участю судді. Чи є це дієвим способом вирішення спору?

— Всі процесуальні кодекси визначають, що процедура врегулювання спору за участю судді можлива виключно за згодою сторін і до початку розгляду справи по суті. Це є однією з основних її відмінностей від медіації, оскільки остання можлива на будь-якому етапі як досудового врегулювання спору, так і на стадії судового розгляду справи.

В процесі врегулювання спору за участю судді останній виступає в ролі не судді, а медіатора-арбітра.

В такому разі суддя як професійний та висококваліфікований юрист відіграє важливу роль, оскільки його участь може посприяти швидкому досягненню результату, яким обидві сторони будуть задоволені. Наприклад, суддя не має права давати юридичні поради і рекомендації, оцінювати докази, однак при цьому може звертати увагу сторін на судову практику в аналогічних спорах, пропонувати можливі шляхи мирного врегулювання спору.

Ця процедура поки що не використовується масово, навантаження із суддів ці норми не зняли. Однак правники вбачають у цій нормі підстави для затягування розгляду справи, адже якщо сторонам не вдалося досягти компромісу або ж одна зі сторін відмовиться від продовження процедури врегулювання спору за участю судді, то справа передається на розгляд іншому судді.

— Арбітраж і медіація — різні поняття. Арбітр працює із доказами, а медіатор — з інтересами сторін. Арбітр домагається від сторін визнання та виконання обов’язків, тоді як медіатор прагне зберегти відносини, які сприяли б подальшій співпраці. І арбітр, і медіатор мають володіти спеціальними навичками ведення переговорів. Чи готові судді брати на себе таку непросту роль?

— Головною роллю судді все ж має залишитися здійснення правосуддя. Всі інші повноваження повинні вводитися поступово й обережно, не провокуючи створення квазісуду, квазімедіації.

Медіація в судовому процесі в Україні — це експеримент і нововведення, яке вже працює у світі. Використання цього інституту розраховане на сучасних і майбутніх суддів, на оновлення суддівського корпусу, проходження законниками кваліфікаційного оцінювання.

«Питання виконання рішення адвокат має обдумати ще до подання позову»

— Як ви оцінюєте ідею, що виключне право на представництво інтересів осіб у судах надається адвокатам? Чи покращить це якість процесу?

— Безперечно, покращить. До адвоката висувають низку суворих вимог: вища юридична освіта, складення кваліфікаційних іспитів, присяги, за потреби проходження стажування в адвоката-керівника. Адвокат керується законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», правилами адвокатської етики, зобов’язаний постійно підвищувати кваліфікацію на сертифікованих навчаннях тощо. В окремих випадках адвоката можна притягти до дисциплінарної відповідальності, зокрема за зловживання процесуальним правами та порушення правил адвокатської етики. Тобто, крім почесного звання та незалежності, адвокатська діяльність — це колосальна відповідальність.

Хоча процесуальні кодекси виокремлюють категорію справ (наприклад, малозначні), де участь адвокатів необов’язкова, все ж у більшості навіть таких справ адвокати беруть участь.

У судах зменшилася кількість відверто безпідставних позовів, заяв, а також випадків представництва особами, які інколи навіть не мали вищої юридичної освіти. Подібні ситуації часто мали місце в цивільному судочинстві. Небезпечним для довірителів було те, що такі представники, на відміну від адвокатів, не несуть відповідальності за розголошення конфіденційної інформації щодо клієнта, створення конфлікту інтересів.

— Доступ до правосуддя включає в себе і кінцевий результат — виконання судового рішення. Як ви оцінюєте реформу виконавчої сфери?

— Очікуваних зрушень у швидкому та якісному виконанні рішення, навіть після введення інституту приватних виконавців, немає. Питання виконання рішення адвокат має обдумати ще до подання позову для вчинення всіх законних дій, в тому числі забезпечення позову, накладення арештів на майно тощо, — для створення матеріальних умов. Оскільки, наприклад, рішення суду про стягнення заборгованості фактично не має ніякої цінності для стягувача, якщо до моменту виконання рішення опоненти змогли швидко переоформити майно, переказати кошти і офіційно не мати ні майна, ні будь-яких доходів.

— Тобто загалом можна говорити про позитивні зміни у судочинстві?

— Можемо впевнено констатувати, що зміни, запроваджені реформою, вже мають позитивний ефект. Реформа — це завжди тривалий процес, і повною мірою відчути її ефект ми зможемо найближчими роками.