Закон і Бізнес


Із пісні прав не викинеш

За позбавлення можливості розважатись у тюрмі можна дістати нагінку від ЄСПЛ


У Вільнюській виправній установі можна не лише слухати музику, а й переглядати телепрограми.

№50 (1400) 15.12—21.12.2018
Вероніка ВОЛИК
5363

Суворі в’язничні правила не дозволили передати арештанту MP3-плеєр. І все тому, що таким правом наділені лише родичі. «Нічого страшного!» — говорили представники уряду. «А де повага до особистого життя?» — запитали у Страсбурзі.


Музика не для всіх

У Вільнюсі, щоб дістати право послухати улюблені композиції, заявник у справі «Kazlauskas and Nanartonis v. Lithuania» звернувся до адміністрації виправної установи, в якій мав честь коротати час. Портативний програвач йому хотіла передати особа, яка ніяк не підпадала під категорію близьких йому людей: ні чоловік, ні дружина, ні партнер, ні родич. Саме тому керівництво йому й відмовило. Департамент пенітенціарних установ виправдав таке рішення, адже воно повністю збігалося з нормами закону.

Тоді заявник звернувся до суду, де розповів свою сумну історію про родичів, яким до нього байдуже, і про те, що неможливість долучитися до прекрасного зумовила моральну шкоду, яку чоловік оцінив у €10137.

Перша інстанція продублювала відмову, пославшись на обмеження кола осіб, які вправі передавати щось ув’язненим. Та ще й повідомила, що MP3-плеєр аж ніяк не є предметом першої необхідності. А через доступ до забороненої розваги турбувати суд не варто. Колеги з вищої інстанції додали, що пристрій можна було б і купити, отримавши гроші від... родичів.

Бажання послухати музику виявилося сильнішим за правила й вимоги закону. Заявник вигадав інший спосіб отримати програвач — поштою. Тільки так його мати могла відправити пристрій. І тут знайшлася заборона — законодавство не передбачало можливості доставки в такий спосіб.

Минув рік. Мабуть, за цей час в’язень-меломан обзавівся дамою серця, яка передала йому телевізор і навушники. Оскільки комп’ютер він уже мав, можна було стверджувати, що заявник отримав увесь спектр розваг вільного громадянина.

Вочевидь, навіть добившись свого, сиділець не забув про відсутність права отримувати передачі від сторонніх осіб, а тому спробував відмінити заборону в Європейському суді з прав людини. Можливо, насправді чоловікові не давала спокою моральна шкода, виражена в грошовому еквіваленті.

Сімейні цінності

Надіслана до Страсбурга скарга полягала в невідповідності відмови вимогам ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Неможливість отримати музичний пристрій від особи, яка підпадає під категорію «друг, знайомий, або благодійник», на думку заявника, зумовлює неповагу до особистого життя.

Позиція уряду зводилася до того, що затримання саме собою спричиняє обмеження прав на особисте та сімейне життя, нічого тут не вдієш. Хоча втручання й було, до нього й комар носа не підточить, адже воно мало законну мету. До того ж лиха без добра не буває. Така заборона схиляє до спілкування з близькими, а отже, зміцнює соціальні зв’язки. Крім того, у такий спосіб влада унеможливлює випадки, коли в’язням передають предмети, одержані злочинним шляхом.

Представники уряду також акцентували увагу на тому, що самі собою електронні пристрої у в’язницях дозволені, більше того, придбати їх за власні або передані гроші ніхто не забороняє. Та й засоби, які забезпечують зв’язок із зовнішнім світом — це одна справа, а розваги, такі як МР3-плеєр, — зовсім інша.

Не зраджуючи себе, Суд спершу перевірив законність такого обмеження й те, чи був обізнаний заявник із тим, що, по-перше, вона існує, а по-друге, може спричинити для нього небажані наслідки. Дійсно, така вимога, передбачена кодексом про відбування покарань, але засуджений не говорив про те, що вона стала для нього несподіваною.

Неконвенційна заборона

Наступне питання — сумісність заборони й конвенції. Адже всі винятки, які дозволяють виходити за рамки її ст.8 «Право на повагу до приватного і сімейного життя», давно відомі й навіть перераховані в окремому положенні (п.113 рішення у справі «S.A.S. v. France»). Суд зазначив: хоч уряд у своїх контраргументах і висловлював слушні думки, поваги до особистого життя вони не перекреслювали.

Абсолютна заборона без будь-яких «але», безперечно, визнається правом держави. Утім, у цьому випадку її введення є невиправданим, адже судді поставили законну мету таких дій під сумнів. І хоча заявник був оточений електронними пристроями, фактичний обов’язок мати родичів, щоб отримати додаткове благо, не відповідає ст.8 конвенції.

Щоправда, такий висновок ЄСПЛ уважав за необхідне визнати дорожчим за гроші, тому заявникові довелося забути про жадані €10 тис. І хоч отримати компенсацію за збиткування не вийшло, викоренити норму, неприйнятну для демократичної держави, усе-таки вдалося.