Про спірну квартиру

Якщо договір укладений відповідно до вимог законодавства, мотиви та особисті домовленості не відіграють жодної ролі. Про таке йдеться в постанові Верховного Суду від 29.11.2018.

Громадяни позичили гроші в банку. Для забезпечення виконання зобов’язань вони уклали договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку була надана квартира, що належала позичальникам. Оскільки вони своєчасно не повернули кредиту, фінансова установа подала позов про звернення стягнення на житло.

Перша інстанція вимоги задовольнила. Апеляційний суд залишив вердикт у силі.

Згодом з’ясувалося, що договір про купівлю квартири був формальністю. Фактично ж у ній постійно проживала інша особа, не причетна до справи. Оскільки рішення судів безпосередньо стосувалися його інтересів, пожилець спробував оскаржити їх в апеляційному порядку. Проте суд зазначив, що скаржник не надав доказів порушення власних інтересів й у відкритті провадження відмовив.

Такий вердикт пожилець оскаржив до касаційної інстанції.

У постанові №2-1240/2009 ВС зазначив таке. Власність уважається набутою правомірно, якщо іншого прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що договір купівлі-продажу є чинним, нерозірваним і не визнаним судами недійсним. Тому в задоволенні касаційної скарги було відмовлено. Водночас суд зауважив, що скаржник не позбавлений права звернутися до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.