Закон і Бізнес


Обіцяного 9 років ждуть

Експерти підрахували, за який час Україна зможе розрахуватись із подавцями заяв до ЄСПЛ


Сергій Сергієнко (другий зліва) наголосив на тому, що механізми для виконання рішень ЄСПЛ дуже обмежені.

№48 (1398) 01.12—07.12.2018
ТАМАРА ВОЛІНА
1133

Невиконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні дуже турбує. Старий світ готовий консультувати нашу владу. Проте заявники й досі залишаються ні з чим то через відсутність коштів у бюджеті, то через неможливість знайти відповідальних за невиконання вердиктів.


Тотальне невиконання

Системне невиконання рішень національних судів у справах, в яких боржником виступає держава, вельми турбує партнерів України. У 2001 р. Комітет міністрів Ради Європи розглянув справу «Кайсин та інші проти України». Тоді національні органи влади взяли на себе зобов’язання вирішити проблему в найкоротші строки. Однак їх бездіяльність призвела до нових заяв до комітету, найбільш знаковою з яких стала «Жовнер проти України». У цілому за період з 2008 до 2017 р. комітет ухвалив 6 резолюцій щодо вказаної категорії справ.

Активну участь у відстоюванні порушених прав українців узяв і Європейський суд з прав людини. Загалом з 1999 р. до установи було подано 29 тис. заяв від громадян, яким так чи інакше заборгувала держава. За підсумками розгляду було прийнято 424 рішення (включно з «груповими», в яких об’єднано по 250 заявників) та затверджено 5 тис. односторонніх декларацій. Утім, відсутність результату призвела до того, що у 2017 р. Велика палата ЄСПЛ винесла вердикт у справі «Бурмич та інші проти України», відповідно до якого 12143 заяви було повернуто для подальшого вирішення національними державними органами під наглядом комітету.

У рішенні ВП сказала, що висновки та зауваження для цієї категорії справ ЄСПЛ уже окреслював у вердикті «Юрій Миколайович Іванов проти України» у 2009 р. Тож, зважаючи на завантаженість Суду, повторювати їх удруге немає сенсу. Як і у «справі Іванова», висловлено сподівання, що скарги вищезазначених осіб будуть розглянуті національними органами влади, а заявники отримають належне відшкодування за порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Проте чому ж і досі цього не відбулося? Коли держава спроможеться розрахуватись із боргами? Експерти подискутували про це під час І щорічного форуму «Виконання рішень національних судів в Україні», організованого Асоціацією правників України за сприяння проектів РЄ «Підтримка виконання Україною рішень ЄСПЛ» та «Підтримка впровадженню судової реформи в Україні».

Виконання з вадами

За словами заступника міністра юстиції — уповноваженого у справах ЄСПЛ Івана Ліщини, Суд сам ускладнив виконання рішення у «справі Бурмич» тим, що не дав чітких формулювань та інформації, необхідної українським посадовцям. У 4 тис. скарг, зауважив І.Ліщина, відсутні прізвища заявників, а у 8 тис. — інформація про їх місцезнаходження. Тож держава не може отримати додаткові відомості, необхідні для виконання вердиктів. До того ж зосереджуватися лише на 12 тис. громадян при тому, що є й ті, хто не звертався до ЄСПЛ, було б несправедливо.

Намагаючись розв’язати проблему глобально, українські посадовці сформували міжвідомчу робочу групу високого рівня при Кабінеті Міністрів, створили підкомітет Верховної Ради з питань виконання рішень ЄСПЛ та запровадили спеціальну бюджетну програму №4040. Однак остання має вади, які заважають її ефективному функціонуванню й, відповідно, виконанню рішень.

Найбільшою вадою, на переконання І.Ліщини, є недофінансування. За підрахунками, викладеними у звіті проекту РЄ «Підтримка виконання Україною рішень ЄСПЛ», виконання за програмою очікують близько 200 тис. рішень на суму 4,5 млрд грн. У державному бюджеті на 2018 р. на ці потреби виділено 500 млн грн. У попередні роки фінансування було ще скромнішим. Якщо так триватиме й надалі, погашення поточної заборгованості відбудеться років через 9. І це якщо не з’являться нові категорії скарг, найпрогнозованішими з яких є звернення учасників АТО щодо виплати пенсій та надання земельних ділянок.

Інша вада — програма охоплює лише рішення, прийняті після 1.01.2013. Заборгованості за іншими рішеннями не можуть погашатися з бюджету програми, а це дискримінація.

Також до вад І.Ліщина відніс проблему виконання рішень, пов’язаних із зобов’язаннями держави. Це можуть бути зобов’язання забезпечити житлом, повернути конфісковане майно тощо. Сьогодні за відсутності можливості виконати зобов’язання держава звертається до Феміди з проханням дозволити виконати його в грошовій формі. Однак у більшості випадків суди не дають дозволу на зміну способу виконання. Із цього приводу, доповів І.Ліщина, Мін’юст веде переговори з Верховним Судом, аби сформувати нову практику в адміністративній юрисдикції.

А ось присутні в залі зауважили, що визначальним фактором невиконання вердиктів є відсутність відповідальності тих, хто має перейматися цією проблемою. І.Ліщина погодився із зауваженням і підкреслив, що визначити суб’єкта, відповідального за невиконання рішення ЄСПЛ щодо соціальних справ в Україні, неможливо.

Конкуренція чи допомога?

Інші експерти висловили впевненість у тому, що поштовхом у захисті прав громадян у спорах із державою має стати створення потужного інституту приватних виконавців. Однак, незважаючи на всі зусилля влади, формування цієї структури явно пробуксовує. Якщо під час перших екзаменів більшість здобувачів отримували позитивний результат, то під час останніх їх кількість скоротилася до кількох відсотків. При цьому ні перелік питань, ні контингент претендентів істотно не змінилися.

Вочевидь, припустили нардепи, присутні на форумі, зміни торкнулися вимог оцінювання. Утім, на їхню думку, логічніше було би спростити доступ до професії, щоби спільноту сформували не міністерські посадовці, а ринок. Адже через невелику кількість «приватники», які сьогодні діють в Україні (всього 130 осіб), не зможуть скласти гідну конкуренцію державному сектору.

До того ж варто було б переглянути повноваження приватних виконавців. Наразі вони не можуть виконувати окремі категорії рішень, у тому числі ті, де боржником виступає держава. Хоча приклади інших країн, зокрема Литви, показують, що там, де «приватники» й «державники» мають однакові повноваження та приблизно рівну кількість, відсоток виконаних рішень починає стрімко зростати.

Утім, переконана виконавчий директор Палати приставів Литви, міжнародний експерт проекту ЄС «Право-Justice» Довіль Саткаускене, справа не лише в цьому. Питома вага успіху виконавців полягає в наданні їм належних механізмів для професійної діяльності.

На сьогодні, зауважив старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Мін’юсту Сергій Сергієнко, такі механізми відсутні. Державний виконавець має досить обмежений арсенал дій у провадженні щодо виконання рішень національних судів і взагалі позбавлений таких механізмів для виконання вердиктів ЄСПЛ, в яких ідеться про зобов’язання.

Саме тому розроблення ефективних механізмів виконання рішень судів має стати пріоритетним завданням для держави в найближчому майбутньому. Крім того, Європа очікує від України й інших заходів:

• визначення стратегії розв’язання проблеми;

• створення єдиної системи обліку судових рішень, що підлягають виконанню;

• установлення чітких строків для розрахунків із громадянами;

• відмови від критики рішень національних судів та ЄСПЛ;

прозорих правових норм, яким неможливо давати подвійне тлумачення.

 

ПРЯМА МОВА

Іван ЛІЩИНА,
заступник міністра юстиції — уповноважений у справах Європейського суду з прав людини:

— Найбільша проблема полягає у відсутності взаємодії між Верховною Радою, яка розширювала соціальні гарантії, та Кабінетом Міністрів, який не пояснював ВР, що на це немає грошей, і відмовлявся виконувати ці рішення. Кого ми будемо визначати винним? ВР кількох каденцій в повному обсязі чи Кабмін? Я розумію, що хочеться знайти винуватих. Однак у цій категорії справ дуже важко це зробити.

Сергій СЕРГІЄНКО,
старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби:

— Державний виконавець виконує рішення національних судів у спосіб, визначений виконавчим документом та законом «Про виконавче провадження». У ст.63 закону встановлені повноваження державного виконавця щодо виконання рішень зобов’язального характеру. Якщо боржник — державна установа не бажає добровільно виконати рішення, на нього може бути накладено штраф. Якщо й далі боржник відмовляється від свого обов’язку, сума штрафу подвоюється. Однак в обох випадках суми є незначними. Далі виконавче провадження закривається відповідно до п.11 ст.39, а справа скеровується до правоохоронних органів. На цьому функції державного виконавця закінчуються.