Закон і Бізнес


Член Вищої ради правосуддя, професор, д.ю.н. Андрій Бойко:

«Не можна вимагати від суддів, аби вони були святішими за папу римського»


Андрій Бойко: «Не можна вимагати від суддів, аби вони були святішими за Папу Римського»

№46 (1396) 17.11—23.11.2018
Павліна КАМЕНСЬКИХ
6205

Толерантність до несправедливості з боку правників та пересічних людей — палиця у колесі правосуддя. Цього не змінить жоден закон. Слід виховати нове покоління освічених, чесних та вимогливих правників, для яких порушення закону чи прояви корупції будуть неприпустимими. Так вважає доктор юридичних наук, професор Львівського національного університету ім.І.Франка, член Вищої ради правосуддя Андрій БОЙКО.


 «Часом сама процедура важливіша за дисциплінарне стягнення»

— Андрію Михайловичу, почнемо зі статистики: як часто Рада скасовує або переглядає дисциплінарні стягнення, що пропонують застосувати до порушників дисциплінарні палати?

— Наведу дані за останні 2 роки, з моменту набуття чинності законом «Про вищу раду правосуддя». Торік дисциплінарні палати ВРП розглянули 7576 справ, а в 2018-му — понад 12000. Це дуже багато.

Якщо аналізувати роботу Ради загалом, то ми розглянули 135 скарг на рішення дисциплінарних палат. 75 — залишили без змін, 23 — скасували повністю і приблизно чверть стягнень пом’якшили. У цьому році дисциплінарні палати ВРП притягнули до дисциплінарної відповідальності 133 судді, у минулому — 96. З цієї статистики чітко видно, що кількість скарг і притягнутих суддів до дисциплінарної відповідальності зростає.

— Чому ВРП змінює рішення дисциплінарних палат? Ви краще бачите факти чи у вас інший підхід до їх оцінки?

— Є кілька чинників. По-перше, дисциплінарні палати часом застосовують дещо відмінні підходи до оцінки поведінки судді, яка може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності. ВРП старається формувати єдність дисциплінарної практики і уніфікує ці підходи, щоб однаково оцінювати характер та тяжкість проступку. По-друге, пленарний склад ВРП звертає увагу і на наслідки, які настали в результаті вчинення проступку, а також на обставини, що характеризують особистість судді. З’ясовуємо: порушення є для нього системою чи випадковістю, яку він має репутацію в колег, чи раніше притягався до дисциплінарної відповідальності тощо. Тому ВРП вирівнює певні відмінності, якщо вони виникають, між дисциплінарними палатами і таким чином формує єдність дисциплінарної практики. Часом впливають і суб’єктивні чинники, наприклад, якщо хтось із членів Ради знає суддю особисто і позитивно його характеризує.

— Чи можна сказати, що одна з палат жорсткіше ставиться до суддів? Можливо, рішення якоїсь з них переглядаються частіше?

— Між палатами є певна відмінність. Це можна побачити за кількістю суддів, притягнутих до дисциплінарної відповідальності. Перша дисциплінарна палата у 2018 році притягнула до відповідальності 25 суддів, друга — 26, а третя — 61. Тобто різниця є. Це можна пояснити, зокрема, і тим, що у складі третьої дисциплінарної палати ВРП із 6 членів — четверо суддів, трьох з яких обрано самими суддями. Судді цієї дисциплінарної палати висувають високі вимоги до колег, об’єктивно оцінюють допущені порушення, формуючи таким чином високі стандарти поведінки судді.

— У судах є люди, яких називають «ходоки». Це автори сотень скарг, і оскаржують вони абсолютно все. Нещодавно на засіданні ВРП були присутні такий скаржник і суддя. Спершу здавалося, що ви не схвалюєте дій законниці, але в результаті її виправдали. Чому? Чи є спосіб установити обмеження для таких скаржників?

— На пленарному засіданні ВРП ми детально проаналізували порушення, які допустила суддя. Втім, в її діях не побачили очевидної недбалості чи умислу. Суддя проявила неуважність і припустилася помилки, не побачивши у матеріалах, які були додані до заяви, підтвердження поважності пропущеного особою строку на оскарження постанови слідчого. Суддя пояснила, що не побачила, що внизу одного з аркушів, доданих до заяви, міститься запис про дату вручення йому постанови. Ця помилка, ймовірно, була допущена через надмірне суддівське навантаження. Формально вона допустила порушення норми процесуального права, і апеляційний суд скасував її ухвалу, але не кожне порушення, яке допускає суддя, неодмінно має тягнути за собою дисциплінарну відповідальність. Адже помилка може бути неістотною.

Суспільство має бути готовим до того, що не кожна помилка судді має каратися стягненням. Немає ідеальних людей та ідеальних обставин. Коли члени ДП розглядали цю справу, то взяли до уваги, що законниця протягом року вже мала стягнення. Пленарний склад ВРП вирішив, що порушення не містить ознак істотності.

Що стосується скаржників, котрі часто звертаються до слідчих суддів з питань, які не мають процесуальної перспективи, то їх не можна обмежити у таких зверненнях. Попри те що вони завантажують суд, слідчий суддя має сумлінно та безсторонньо розглядати кожну заяву. Принаймні у кожному конкретному випадку суддя має розуміти як стан суспільства, в якому живемо, так і самих заявників. Суддя завжди повинен залишатися безстороннім, у цьому проявляється його зрілість та професіоналізм. Ми у ВРП стараємось диференціювати заявників, що звертаються зі скаргою задля впливу на ухвалення бажаного рішення, тому відмовляємо у прийнятті таких скарг, керуючись положеннями закону «Про судоустрій і статус суддів».

— Що більше зміцнює авторитет судової системи: кількість суддів, до яких ВРП застосувала дисциплінарні санкції, чи кількість тих, для кого ці стягнення пом’якшили або скасували?

— Сьогодні, на жаль, спостерігається така тенденція, що громадськість бачить притягнутих до дисциплінарної відповідальності суддів. Але не це є головним завданням ВРП. Ми усвідомлюємо, що інститут дисциплінарної відповідальності суддів має працювати для підвищення якості та ефективності правосуддя, для формування високих стандартів доброчесності. Кожен із суддів повинен усвідомлювати: якщо він так учинить, то його притягнуть до відповідальності. Накладаючи на суддю дисциплінарне стягнення, сподіваємося, що він такого більше не робитиме, а для інших суддів це стане пересторогою.

Іноді, коли у процесі розгляду дисциплінарної справи бачимо, що суддя допустив порушення норм процесуального права за складних обставин, обставин, пов’язаних з різною судовою практикою, і ці порушення були усунуті апеляційною інстанцією, ми відмовляємо у притягненні до дисциплінарної відповідальності. Але вже сам факт розгляду дисциплінарної справи для окремих суддів є психологічним переживанням. Суддя розуміє, що розгляд дисциплінарної справи привертає увагу рідних, колег, знайомих.

Не варто думати, що абсолютно кожного суддю треба притягувати до дисциплінарної відповідальності. Часом сама процедура має більший вплив на суддю, ніж стягнення. За очевидні чи грубі процесуальні порушення, коли за поведінкою судді простежується його причетність до певних «схем», треба беззастережно притягувати до дисциплінарної відповідальності, щоб судді розуміли: так здійснювати правосуддя не можна.

«Відкритість дисциплінарних справ є моментом підзвітності судової влади і суддів суспільству»

— Де частіше сперечаються: на засіданнях Ради чи палати, до складу якої ви входите? Якби ви приймали рішення одноособово, яких «вироків» було б більше — обвинувальних чи виправдувальних?

— Ми часто сперечаємось, адже у нас є певні відмінності у підходах до стандартів правосуддя. Я часом навіть можу передбачити реакцію колег на мою пропозицію відкрити чи відмовити у відкритті дисциплінарної справи. Ми також бачимо, що ВРП часто пом’якшує відповідальність суддів. Імовірно, колеги-судді займають таку позицію для того, щоб судді не сприймали Раду як каральний орган.

Попри те що часто оцінюю проступки суддів суворіше за інших, принаймні у своїй дисциплінарній палаті, був би радий, якби ми не притягували суддів до відповідальності взагалі або робили це набагато рідше. Це свідчило б про високий рівень якості роботи суддів. Але сьогодні ми повинні сформувати для них належні стандарти здійснення правосуддя.

Суспільство має право очікувати від судової влади незалежності, ефективності та безсторонності. Але водночас ця незалежність має бути збалансована, у тому числі інститутом дисциплінарної відповідальності суддів.

— У багатьох країнах світу дисциплінарні провадження проти суддів розглядають у закритому режимі. Вважається, що це захищає репутацію суддів та підтримує рівень довіри суспільства. У нас доступ до інформації про засідання дисциплінарних органів має кожен охочий. Це не знижує авторитету суддів?

— Насправді скрізь по-різному. Відповідно до міжнародних стандартів конфіденційність має дотримуватись до моменту відкриття дисциплінарної справи. Що стосується самого розгляду, то в багатьох країнах він відкритий. Можливо, певною мірою це й впливає на репутацію суддів, іноді їм це закидають навіть під час розгляду конкретних судових справ. Часом цим зловживають, і наявність дисциплінарного провадження окремі адвокати намагаються використати як підставу для відводу судді. Це свідчить про професійну незрілість, а іноді й про зловживання процесуальними правами.

Але є й інший бік медалі. Відкритість дисциплінарних справ є моментом підзвітності судової влади і суддів суспільству. І саме в період відновлення належної довіри до правосуддя важливо, щоб громадськість бачила, як розглядаються дисциплінарні справи стосовно суддів, які обставини і за яких умов ми беремо до уваги.

«Якщо ми почнемо оцінювати рішення, судді боятимуться їх приймати»

— Велика палата Верховного Суду в одному з рішень зауважила, що ВРП не повинна перебирати на себе функцію судового органу та давати оцінку обставинам справи, відмінну від тієї, що дав суддя. Де пролягає межа, за якою Рада може втручатися у правосуддя?

— Це складне питання, яке є предметом обговорення і дискусії у багатьох країнах. Ця межа у правосудді існує, однак у процесі дисциплінарного провадження її іноді порушують.

Дисциплінарний орган не може давати оцінку рішенням судді, фактичним обставинам, установленим у справі, доказам, які підтверджують ці обставини, а також правовій позиції. Але він може дати оцінку діям чи бездіяльності у процесі здійснення правосуддя. Дисциплінарний орган констатує, що суддя істотно порушив норми процесуального права. Або може вказати, що у рішенні не відображено мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

Ми не оцінюємо і не можемо оцінювати рішення, а лише констатуємо невиконання вимог, передбачених процесуальним законом, або вимог щодо дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і, відповідно, прецедентної практики Європейського суду з прав людини.

Рішення ВРП не ідеальні, але усвідомлення, де проходить межа невтручання у незалежність судді, в нас є. Адже, якщо ми почнемо оцінювати рішення суду, судді боятимуться виявляти незалежність в межах суддівського розсуду. Але коли суддя грубо порушує процесуальні права учасників процесу і безпідставно посилається на те, що діє у межах суддівського розсуду, то вибачте… Такі дії судді повинні отримати належну оцінку.

— Судді стверджують, що проти них відкривають дисциплінарні та кримінальні провадження з метою тиску. Чи можуть проти судді, який діяв у межах суддівського розсуду, відкрити дисциплінарне або кримінальне провадження?

— Що стосується внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення за ознаками ст.375 Кримінального кодексу («Постановлення суддею завідомо неправосудного вироку»), то їх дійсно невиправдано багато. Дуже часто ВРП вбачає в цьому несумлінне ставлення прокурорів. Трапляються випадки, коли ні апеляційна, ні касаційна інстанція не дали оцінки рішенню, а відомості вже внесено до ЄРДР. Це часто дає підстави для висновку, що це роблять для того, щоб показати незадоволення таким рішенням або вплинути на позицію суду вищої інстанції. Іноді за цим простежується певний психологічний вплив, аби суддя був більш поступливим.

ВРП пропонувала певний механізм, який допоміг би зменшити кількість таких випадків. Зокрема, щоб відомості до ЄРДР за ст.375 КК мав право вносити тільки Генеральний прокурор або його заступник. Це допомогло б впорядкувати цю ситуацію. Адже сьогодні людина в мантії почувається беззахисною. Особливо слідчі судді.

Що стосується тиску за допомогою дисциплінарних проваджень, то я не зустрічав таких випадків у діяльності ВРП. Рада — це колегіальний орган, і складно комусь вплинути на всіх членів, щоб домогтися певного рішення за відсутності правових підстав. Не виключаю, що окремі члени ВРП можуть робити спроби схилити колег до ухвалення бажаного рішення, але за очевидних обставин це не спрацьовує.

Іноді складається враження, що Рада за схожі порушення застосовує різні види дисциплінарних стягнень щодо різних суддів. Втім, якщо зануритися глибше у матеріали дисциплінарної справи, то за характером і наслідками вони часом суттєво відрізняються. Крім того, дисциплінарні органи ВРП беруть до уваги особу судді.

Дуже важливо розуміти, що інститут дисциплінарної відповідальності не спрямований на задоволення приватного інтересу скаржника. Це інтерес суспільства у тому, аби судова система була якісною, а судді — чесними і компетентними. Заявник для себе цією скаргою нічого не вирішує з правової точки зору, він діє в інтересах суспільства.

«Наше суспільство ще не має усвідомлення того, що, крім церкви, суд — це святая святих»

— Наскільки сьогодні судді залежні від громадської думки? Адже люди роблять висновки з того, що читають у соцмережах. Чи немає в судді спокуси поступитися суспільству й прийняти не зовсім правосудне рішення, але громадяни вважатимуть його справедливим?

— Зрілість судді полягає в тому, щоб ухвалити рішення, яке, можливо, не сподобається суспільству, однак буде відповідати принципу верховенства права. Хоча кожну справу суддя розглядає в певному суспільному контексті, який він не може ігнорувати.

Дехто із суддів надмірно реагує на те, що відбувається в суспільстві, інші, навпаки, не роблять того, чого очікує громадськість, і, мабуть, мають на це підстави. Але що стосується ВРП, то іноді ми приймаємо рішення, цілком усвідомлюючи, що воно не буде популярним. Адже не можемо працювати на догоду громадськості й увесь час прагнути її схвалення. Тим більше що думка громадськості може змінюватися. Наше завдання — забезпечити справедливий (у розумінні ст.6 конвенції) розгляд дисциплінарної справи й ухвалити рішення з дотриманням принципів пропорційності та юридичної визначеності. Інша справа, що суспільству необхідно пояснювати, чому було прийнято саме таке рішення. І це пояснення повинне міститися в самому рішенні, та треба доносити його до суспільства через відповідні засоби комунікації.

— Чи можна не зовсім правосудне рішення виправдати суспільною доцільністю? Наприклад, суддя, яка викрила корупціонера, отримала догану за порушення дисципліни на суддівських зборах. Чи припустимо не накладати на неї стягнення, хоча вона дійсно порушила дисципліну, щоб у майбутньому судді не боялися викривати корупцію та не думали, що за це їх покарають?

— Суддя має бути моральним авторитетом у громаді, де він працює і проживає. Ви самі сказали, що підстави (саме в тому випадку) для притягнення судді до відповідальності були. Але також була позитивна обставина, пов’язана з поведінкою судді як викривача. Чи мали б дисциплінарні органи взяти до уваги цю обставину й не притягувати суддю до дисциплінарної відповідальності?

Конфлікт, який виник між головою суду й суддею, супроводжувався порушеннями норм суддівської етики як з боку голови суду, так і з боку судді. Результатом розгляду дисциплінарних справ за скаргами судді та голови установи стало притягнення їх обох до відповідальності. Стягнення, застосоване до голови, було суворішим, ніж за судді, саме тому, що ДП взяла до уваги ту обставину, що суддя зазнала певного психологічного стресу в процесі цього конфлікту. Але навіть у складній ситуації суддя повинна поводитися гідно, відповідно до етичних норм.

Звичайно, те, що вона викрила спробу корупційного впливу, — рідкісний випадок серед суддів, важливий для громадськості. Дуже хочеться підтримати таку поведінку, щоб це відбувалося кожного разу, коли є такі прояви.

— Сьогодні судді часто скаржаться на громадських активістів, які зривають судові засідання, погрожують суддям. Навіть був випадок, коли невідома особа зайняла місце судді, але ні охоронці, ні поліція не вивели її із зали. Що це? Свавілля через безкарність? Критична точка, коли люди абсолютно не довіряють правосуддю? Елемент політичної боротьби?

— Думаю, всі ці чинники мають місце. На превеликий жаль, наше суспільство ще не має усвідомлення, що, крім церкви, суд — це святая святих. Інституційно немає іншого органу в державі, рішення якого було б кінцевим для формування суспільного порядку, який ґрунтується на праві. Незалежність суду — це привілей для суспільства.

Суспільство має бути готовим відстоювати незалежність суду. Якщо цього не буде, суддя не зможе об’єктивно й неупереджено розглядати справи. Треба розуміти: коли зривають судові засідання, погрожують, порушують громадський порядок, належно виконувати обов’язки важко.

Є процесуальні форми реагування, коли хтось не погоджується з рішенням суду. Є можливість апеляційного оскарження, є ВРП, якщо особа вважає, що суддя порушує її процесуальні права. Тому вираження незгоди в неправовий спосіб є неприйнятним. На превеликий жаль, сьогодні належного реагування від правоохоронних органів ми не маємо. Дуже мало випадків, коли особи, які зривали судові засідання, понесли за це юридичну відповідальність.

Частково це відбувається ще й тому, що є проблеми з охороною установ. Судді залишаються абсолютно незахищеними, навіть від проявів дрібного хуліганства.

Зараз процес створення служби судової охорони активно запускається. Ми усвідомлюємо, що обов’язок судді — забезпечити якісне та ефективне правосуддя. Умови його незалежності й недоторканності мають забезпечити державні органи. Служба судової охорони стане органом, який не лише забезпечуватиме охорону приміщень, а й порядок у залі засідань, безпеку суддів тощо. Це має бути ефективна система в межах усієї судової системи. Думаю, з наступного року вона почне працювати.

— Яка ваша оцінка вітчизняної Феміди? Ви довіряєте їй?

— У цивілізованій державі суд є тим місцем, де вирішується спір, якщо сторони самостійно не можуть дійти згоди. Я позитивно ставлюся до процесів реформування правосуддя, які відбуваються сьогодні, але розумію, що ці зміни мають певну етапність і за короткий період їх реалізувати неможливо. Сьогодні ще мають місце випадки, коли судді виявляють толерантність до певних правопорушень, у тому числі й серед колег. Це стосується корупційних правопорушень, порушень ПДР тощо. Суддівська помилка в процесі правосуддя має бути виправлена апеляційним чи касаційним судом, а на поведінку судді, яка підриває довіру до суду й дискредитує, мають відреагувати органи суддівського врядування.

Якщо суддя усвідомить відповідальність за свої дії, то тоді з упевненістю можна буде констатувати, що відбулися докорінні зміни в системі правосуддя. Це може статися років за п’ять-сім, не раніше.

Треба розуміти, що зміни в системі правосуддя залежать від змін у тих органах (у першу чергу кримінальної юстиції), від діяльності яких залежить якість правосуддя.

Але й у всьому суспільстві мають відбуватися позитивні зміни. Не можна вимагати від суддів, щоб вони були святішими за папу римського, а інші, хто також повинен сумлінно служити суспільству, дозволяли собі багато більше. Високі професійні стандарти стосуються також прокурорів, адвокатів, нотаріусів і великої плеяди державних службовців. Толерування культури незалежності суду має стосуватися представників усіх цих професій та суспільства загалом. Ми всі повинні змінюватись, якщо прагнемо якісного та ефективного правосуддя.