Член правового комітету ВР Валерій Писаренко:

«Адвокатура матиме такий закон, який вона спроможна вибороти й захистити»

Донедавна адвокатура залишалася чи не єдиним інститутом у правовій царині, якого не торкнулася рука реформатора. Місяць тому настала і її черга: глава держави вніс до парламенту як невідкладну нову редакцію профільного закону, яку адвокатська спільнота зустріла неоднозначно. Згодом з’явилося два альтернативні проекти. «ЗіБ» звернувся до автора першого з них, члена Комітету ВР з питань правової політики та правосуддя Валерія ПИСАРЕНКА, аби дізнатися про відмінності його ініціативи від президентської та перспективи прийняття нового закону.

«Появу цього документа обумовило в першу чергу бажання завершити перетрушування усієї правової системи»

— Валерію Володимировичу, насамперед поясність: чи дійсно визріла необхідність прийняти новий закон, адже і чинний доволі свіжий?

— Ініціатива ухвалення нового закону про адвокатуру виходила, на жаль, не від адвокатської спільноти. Текст проекту №9055 розроблявся Адміністрацією Президента без його широкого обговорення і несподівано для багатьох був зареєстрований у парламенті й визначений як невідкладний. Це не могло не викликати певної стурбованості всередині професійного середовища.

На мій погляд, появу цього документа обумовило в першу чергу бажання завершити перетрушування усієї правової системи. Суди і правоохоронні органи вже відчули наслідки реформ та їх недолугої імплементації. На черзі адвокатура.

— Отже, жодної нагальної потреби, крім ротації керівного складу, для цієї ініціативи ви не вбачаєте?

— Виходячи з логіки, що простежується у проекті, а також прогнозованих  наслідків його прийняття в чинній редакції, можу сказати, що йдеться в першу чергу про тотальне перезавантаження адвокатури. Напевне, у такий спосіб автори планують отримати віддалений контроль за всіма процесами, що відбуваються в цій царині.

Але при цьому не можна не відзначити, що є і позитивні моменти, які заслуговують на увагу. Це стосується насамперед посилення деяких прав адвокатів та збільшення їх можливостей. На жаль, це компенсується і посиленням можливостей тиску на адвокатів під час виконання ними своїх функцій.

— Тоді яку мету має альтернативний проект (№9055-1), який ви зареєстрували?

— Законодавча ініціатива нашої команди стала наслідком реакції на стурбованість адвокатів через окремі положення пропонованого законопроекту. Текст альтернативного проекту розроблявся у взаємодії з представниками Національної асоціації адвокатів України.

Проект №9055-1 містить як певні елементи реформування, так і додаткові преференції, яких потребує професійний захисник для ефективного виконання свого конституційного обов’язку. Адже сьогодні захист прав і свобод людини набуває особливої актуальності в різних сферах відносин між державою та громадянином. Особливо після остаточного закріплення виключного права адвоката на представництво в судах.

Нам довелося працювати у прискореному режимі, оскільки Регламент ВР відводить лише два тижні для внесення альтернативних проектів. Напевно, ми не змогли закласти в нього все, що хотілось, але навіть за таких обставин він є найкращим з усіх представлених в парламенті.

— У НААУ нарікали, що президентський варіант розроблявся за їхніми спинами. Як адвокатська спільнота сприйняла ваш проект?

— За місяць, що минув після його реєстрації, я читав багато позитивних відгуків на наш законопроект та критики в бік основного. Думаю: що ближче парламент підходитиме до розгляду цих законопроектів у профільному комітеті, то більше ми побачимо рецензій про переваги одних та недоліки інших.

Хоча всі три проекти є дуже схожими, але різняться концептуально в окремих моментах. Насамперед щодо структури адвокатського самоврядування: централізована чи розгалужена регіональна. Ця дискусія не нова, я її пам’ятаю ще зі студентської лави. Проте цього разу ці спори мають не лише теоретичне, а й принципове практичне значення.

Другий принциповий момент — це баланс прав та відповідальності адвоката. Ми вважаємо, що зараз слід посилювати права адвоката та приділяти більше уваги його захисту. Натомість автори основного законопроекту додають до меду власну ложку дьогтю у вигляді посилення відповідальності.

— Попри визначену Президентом невідкладність, жоден з документів дотепер не розглянутий профільним комітетом. Чому так відбувається: не вистачає часу чи команди згори?

— Можу запевнити, що наш комітет відповідально ставиться до покладених на нього функцій. Зокрема, ми щойно завершили розгляд пропозицій стосовно внесення змін до Конституції, а це доволі значний обсяг роботи. Паралельно робоча група працює над Виборчим кодексом.

Оскільки проект №9055 визначений Президентом як невідкладний, впевнений, що він буде розглянутий на найближчому засіданні після підготовки секретаріатом комітету та отримання висновків Науково-експертного управління ВР. Враховуючи те, що фактично всі три законопроекти є законом в новій редакції, навіть організаційні моменти потребують часу. Тож навряд чи є підстави підозрювати комітет в навмисному затягуванні. Припускаю, що певне зволікання відбувається через те, що автори шукають найбільш безболісний шлях для бліцкригу при проведенні своєї ініціативи через парламент.

«Навіть якщо ВК висловиться тільки з приводу одного з проектів, це вже буде вельми корисним»

— Заступник голови НААУ Валентин Гвоздій уважає, що всі три проекти мають пройти експертизу у Венеціанській комісії. Чинний закон, як відомо, повністю відповідає рекомендаціям «венеціанки». Чи не здивує експертів, що ми переробляємо те, що і так добре працює?

— 6 років тому чимало списів було зламано у дискусіях довкола чинного закону. Зокрема, і у Венеціанській комісії, де його оцінили як вельми прогресивний. Як, до речі, і проект Кримінального процесуального кодексу, що був прийнятий того ж року, але трохи раніше. Але все тече, все змінюється. Думаю, ніхто з адвокатів не відмовиться від додаткових прав і гарантій своєї діяльності, котрі передбачені нашим проектом.

Щойно проект був зареєстрований, я офіційно звернувся до Голови ВР з пропозицією відправити всі законопроекти на аналіз до Венеціанської комісії. Адже експертизу проводять на прохання або спікера, або Президента. Однак не секрет, що експерти можуть тривалий час аналізувати запропоновані документи. Але на наше прохання в екстрених випадках ВК може дати висновок і впродовж одного-двох місяців. Утім, поки що така наша ініціатива не підтримана, через те що проект невідкладний і його треба розглянути якомога швидше.

— Але ж ходять чутки, що Адміністрація Президента таки направить до комісії свій проект.

— Так, я бачив у ЗМІ, що нещодавно мій колега Сергій Власенко розповів, що це питання він порушив під час розмови із головою ВК Джанні Букіккіо. Й зауважив, що буде неправильно давати оцінку виключно президентському баченню реформи адвокатури. Я повністю погоджуюсь з необхідністю експертизи як основного проекту, так і альтернативного.

При цьому, навіть якщо комісія висловиться тільки з приводу одного з проектів, це вже буде вельми корисним. Адже ми дізнаємося думку європейських експертів, зокрема щодо тих негативів, на які сьогодні звертає увагу адвокатська спільнота. І висновок ВК, сподіваюсь, стане вагомим аргументом для всіх авторів та депутатського корпусу під час доопрацювання законопроекту.

— Останнім часом застосовується й інший варіант: спочатку закон приймається, а потім направляється до ВК. Чи має право на життя така практика?

— На мій погляд, підхід, що склався останнім часом, є хибним. Так само як тотальне ігнорування рекомендацій комісії, що майже стало звичайною практикою.

Раніше Україна регулярно залучала експертів ВК до аналізу майже всіх законопроектів, що стосувалися механізмів захисту прав людини, а також основних реформаторських законів. Після отримання експертних зауважень доопрацьовували з урахуванням висновків, і лише після цього документ потрапляв до сесійної зали. Це давало нам можливість закладати певні європейські стандарти в національне законодавство. Сьогодні, коли питання євроінтеграції закладається в Конституцію, висновки європейських експертів ігноруються або до них навіть не звертаються.

«Сьогодні стало буденністю те, що раніше важко було уявити в жахливому маренні»

— У пояснювальній записці ви зазначили, що останніми роками спостерігається тенденція до посилення тиску на адвокатів, що веде до серйозних негативних наслідків. Хто саме є джерелом підвищеної небезпеки для них?

— Сьогодні стало буденністю те, що раніше важко було уявити в жахливому маренні. Це й безпідставні обшуки в офісах адвокатів, і намагання притягнути адвокатів до кримінальної відповідальності як співучасників у справах їхніх клієнтів… Я вже не кажу про фізичні посягання на життя адвокатів, тиск на органи адвокатського самоврядування з боку так званих активістів.

Усі ці чинники дають змогу стверджувати, що сьогодні професія адвоката стала небезпечною, а сам адвокат — незахищеним. Адже, з одного боку, він не зможе ефективно відстоювати права свого клієнта, якщо не вдаватиметься до активного захисту. З другого — така позиція не влаштовує правоохоронну систему, яка намагається всіляко протидіяти адвокатові, нерідко вдаючись до позапроцесуальних методів. У результаті на захисника навішують різноманітні ярлики, він стає об’єктом посиленої уваги з боку «активістів», без яких сьогодні не проходить жоден резонансний процес. І, ототожнюючи адвоката з особою його клієнта, радикали спрямовують на нього свій негатив. Усе це відбувається на тлі повної бездіяльності, а іноді й сприяння правоохоронців.

— У вашому проекті закладені якісь механізми посилення захисту адвокатів від такого тиску?

— Сьогодні достатньо механізмів захисту за чинним законом. Відповідальність за фізичний захист учасників процесу покладена законом на правоохоронну систему, яка, на жаль, не виконує свого завдання.

— Тобто, по суті, правоохоронні органи повинні оберігати адвокатів від тиску як з боку активістів, так і самих себе. Чи не виглядає це так, що вовків зобов’язують стерегти овець?

— У світі не винайшли іншого механізму, як наділення правоохоронних органів функцією захисту, будь то адвокати, судді чи пересічні громадяни. Правоохоронна система рано чи пізно повинна запрацювати таким чином, як це передбачено законом. А це означатиме, що стануть дієвими й ті норми, що стосуються забезпечення прав адвокатів.

— Чого не вистачає, аби ці норми працювали вже зараз? Адже в Конституції названо органи, які повинні стежити за дотриманням законності в державі. Може, проблема не в законодавстві, а в тих, хто займає певні посади, не маючи навіть фахової освіти?

— Це питання вже не правове, а політичне. Роль особистості на тій чи інший посаді, безумовно, важлива. Проте не можна покладатися на те, що одна людина щось змінить у системі. До цього має докласти зусиль кожен — від простого поліцейського до високих чинів, виконуючи закон у тій частині, що стосується його посадових обов’язків.

Сьогодні у нас прийнято чимало хороших законів, але бракує бажання їх дотримуватися. Крім того, є багато непрофесіоналів, які сидять не на своїх місцях. На жаль, за один день чи одним законом цієї проблеми не вирішити.

Показовою в цьому сенсі є судова реформа, коли всю систему спробували перебудувати з одного маху. В результаті маємо десятки судів, які вже не працюють, а в багатьох залишилися один-два судді з повноваженнями. І сьогодні ніхто вже не знає, як швидко виправити таку ситуацію.

У реформах судової чи правоохоронної систем ми маємо рухатися  еволюційним шляхом. Так, він потребує часу, продуманої стратегії, передбачення наслідків кожного етапу. А нашвидкуруч можна досягти хіба що паралічу всієї правової системи.

«За нинішнього стану правової системи посилювати тиск на адвокатів буде небезпечно»

— Які головні відмінності в частині розширення прав адвокатів та гарантій їхньої професійної діяльності між вашим і президентським проектом?

— Та частина проекту №9055, що присвячена розширенню прав адвокатів, передбачає й посилення їхньої дисциплінарної відповідальності за зловживання процесуальними правами. Зокрема, йдеться про зловживання правами на адвокатський запит, подання клопотань, заявлення відводів тощо. Цей механізм допускає можливість тиску на адвокатів.

Якби цей закон діяв уже сьогодні, чимало захисників, які беруть участь у резонансних процесах, напевне, не так активно відстоювали б інтереси клієнтів, озираючись на реальну загрозу застосування до них дисциплінарних стягнень як методу позапроцесуального тиску.

— Чимало нарікань самоврядних органів адвокатури стосувалося президентських нововведень у частині санкцій за зловживання захисниками своїми процесуальними правами. Чи можуть розглядатися як зловживання дії адвоката в інтересах клієнта?

— Коли свого часу обговорювалася реформа судової системи, ми виходили з необхідності закріпити основоположну роль судді в процесі. Тобто він має забезпечити порядок у залі засідань, не допускати зловживань з боку сторін. Для цього суддя має бути наділений необхідними правами, аби мати інструменти впливу на учасників процесу.

За нинішнього стану правової системи посилювати тиск на адвокатів буде небезпечно.

— Недавно Європейський суд з прав людини вчергове наголосив на неприпустимості вилучення інформації, що стосується відносин «адвокат — клієнт». Чи передбачає ваш проект якісь додаткові запобіжні механізми від втручання в адвокатську таємницю?

— Так, проект №9055-1 містить положення, які передбачають посилення гарантій захисту робочого місця адвоката, інформації, що стосується надання правової допомоги клієнтам. Сподіваюся, такий щит унеможливить ситуації, коли візити представників правоохоронних органів мають на меті виключно нагадування адвокатові про його місце.

— Цей щит забезпечується додатковими санкціями чи автоматичним визнанням неприпустимості доказів, отриманих з порушенням адвокатської таємниці, на чому наголошував ЄСПЛ?

— Згадана вами концепція «плодів гнилого дерева» також є тим механізмом, що має стримувати від необґрунтованих слідчих дій стосовно адвокатів. Щоправда, його ефективність залежатиме від готовності суддів застосовувати це правило. Коли представники правоохоронних органів усвідомлюватимуть, що незаконні дії зведуть нанівець усі результати попередньої роботи, вони самі відмовляться від тиску на адвокатів.

А санкції за незаконні дії передбачені й чинним Кримінальним кодексом, їх немає сенсу посилювати. Інша річ, що ми не чуємо про вироки з такою кваліфікацією, як втручання в діяльність адвоката, загроза його життю, порушення права особи на захист.

«Сьогодні питання структури не є головним для адвокатури»

— Ще один блок нововведень, який викликав бурхливе обговорення в адвокатських колах, стосується реформування структури адвокатського самоврядування. Ваш проект передбачає якусь перебудову, переобрання цих органів?

— Ні, ми зберігаємо чинну систему, яка забезпечує децентралізацію адвокатського самоврядування. На нашу думку, сьогодні питання реформування структури не є головним для адвокатури. Так, у системи є свої слабкі місця, але вона ефективно працює, відстоює права адвокатів.

Наша позиція полягає в неприпустимості зовнішнього втручання. Якщо адвокати мають бажання змінити керівництво органів самоврядування, вони можуть це зробити і в рамках чинного закону. Це й буде виявом їхньої професійної незалежності.

При цьому керівництву органів адвокатського самоврядування потрібно зробити висновки: чому, навіть усвідомлюючи ризики прийняття окремих драконівських норм проекту №9055, частина адвокатів готова його підтримувати. Напевне, є поточні проблемні питання в роботі чинних органів адвокатури, які потрібно вирішувати. В тому числі і питання боротьби з корупцією, колективного захисту, ефективного просування інтересів адвокатів.

— Деякі адвокати вважають, що президентський проект спрямований на подолання конфлікту, що виник в адвокатурі Києва. Нібито він дозволить легалізувати ті органи, які Рада адвокатів України вважає нелегітимними. Чи є підстави для таких припущень?

— Коли ми розробляли як чинний закон, так і цей проект, то не називали чиїсь прізвища. Головне — дати адвокатам можливість самостійно визначатись із розвитком своєї організації і так само самостійно долати внутрішні розбіжності, що можуть виникати. Якщо для розв’язання внутрішніх конфліктів їм потрібен арбітр, вони його повинні вибрати самі.

Ті адвокати, які намагаються сьогодні зробити ставку на руйнування чинної системи, аби отримати якийсь зиск, через короткий час самі від цього постраждають. Це ілюзія, нібито можна дістати підтримку в якомусь конфлікті, а потім залишатися незалежним від сторонніх вказівок.

— Тобто, за класикою: хто до нас з проектом прийде, від нього й загине. До речі, чи поділяєте ви думку, яку, зокрема, висловив член Вищої ради правосуддя Павло Гречківський, що закладені в проекті №9055 новели призведуть до паралічу самоврядування і безправ’я адвоката в процесі?

— Президентський проект слід розглядати у комплексі. В ньому чимало позитивних новел, які, на жаль, прикривають закладену стержневу ідею контролю за системою та тиску на адвокатів.

Крім того, не слід забувати, що глава держави має в парламенті підтримку, яка забезпечує його проектам необхідні 226 голосів. Також у Президента є право вето, яке може бути застосоване до закону, який його не влаштує. Тож, якщо команда, яка готувала цей проект, виявить наполегливість, він стане законом у теперішньому вигляді, скільки критики та обурення не висловлювали б опоненти проекту №9055.

«Не думаю, що глава держави та його команда зацікавлені в повному паралічі адвокатури»

— Чи можна переконати членів комітету, до якого входите і ви, аби вони відклали президентську ініціативу й віддали перевагу іншому проекту?

— Якщо адвокатура активно просуватиме своє бачення майбутнього закону, це допоможе вийти на певний компроміс і об’єднати в одному проекті розумні норми з різних ініціатив. Це буде конструктивний підхід.

Не думаю, що глава держави та його команда зацікавлені в повному паралічі адвокатури. Впевнений, всі розуміють важливість існування сильного адвоката із дієвими гарантіями та правами, а не безмовного захисника, який лише формально виконуватиме свої функції.

Урешті-решт адвокатура матиме такий закон, який вона спроможна вибороти і захистити.

— Тобто краще долучитися до процесу вдосконалення, ніж вимагати залишити все без змін?

— Свого часу, коли я починав свою адвокатську діяльність, ми могли лише мріяти про монополію на представництво в судах, про єдину організацію, яка представлятиме й захищатиме наші інтереси. Сьогодні це вже реалії, і потрібно думати, як далі розвивати інститут адвокатури. Зокрема, як удосконалити доступ до професії, як забезпечити професійне зростання адвокатів, дотримання їхніх прав тощо.

Поточною метою має стати досягнення такого рівня авторитету, коли суспільство сприйматиме адвоката як людину високих моральних та професійних якостей. Ми повинні остаточно залишити в минулому часи, коли адвокатські свідоцтва купувалися чи дарувалися. Тільки тоді кожен адвокат сприйматиметься як шанований представник правової спільноти.

— Ваш прогноз: коли можна очікувати розгляду проектів у сесійній залі?

— Дискусія, яка розгорнулася довкола проекту №9055 з першого ж дня його реєстрації, вже вплинула на часові рамки його розгляду в парламенті. Переконаний, що сьогодні можна говорити про удосконалення позицій всіх авторів під час обговорення в комітеті та на професійних майданчиках.

Я не виключаю, що цей закон може бути прийнятий ще на цій сесії. Тим більше що глава держави визначив його як невідкладний.

При цьому вважаю, що активність адвокатської спільноти матиме суттєвий вплив як на часові рамки, так і на фінальну редакцію закону. В парламенті перебуває достатня кількість представників адвокатської професії, які можуть забезпечити професійне доопрацювання документа.

— Чи може так статися, що, натрапивши на опір при спробі прийняти цей закон у режимі бліцкригу, його розробники не наважаться посилювати негативне ставлення адвокатської спільноти до чинної влади?

— Треба розуміти, що внесенням проекту №9055 його автори поставили на порядок денний обговорення реформи адвокатури, і це вже є фактом. Буде ухвалений закон чи ні, ми можемо скористатися шансом розпочати дискусію стосовно того, що дійсно потрібно сьогодні для забезпечення діяльності адвокатури і розвитку цього інституту. Я дуже хотів би, аби ця дискусія відбувалася не тільки всередині парламенту, але і в адвокатському середовищі, а також із залученням експертів Венеціанської комісії.

Якщо конструктивна дискусія з адвокатською спільнотою допоможе прибрати з документа спірні моменти, це може стати об’єднавчим фактором та спростити прийняття єдиного закону. Це і стане бажаним компромісом для всіх.