Закон і Бізнес


Гроші — річ приватна


№42 (1392) 20.10—26.10.2018
4864

Спір щодо стягнення виплаченої допомоги не пов’язаний із захистом прав громадянина від пору-шень з боку суб’єкта владних повноважень. Такий висновок зробив ВС в постанові №394/743/16-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

22 серпня 2018 року                         м.Київ                                №394/743/16-ц

Велика палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача — ЛЯЩЕНКО Н.П.,
суддів: АНТОНЮК Н.О., БАКУЛІНОЇ С.В., БРИТАНЧУКА В.В., ГУДИМИ Д.А., РОГАЧ Л.І.,  ДАНІШЕВСЬКОЇ В.І., ЗОЛОТНІКОВА О.С., КІБЕНКО О.Р., КНЯЗЄВА В.С., ЛОБОЙКА Л.М., ПРОКОПЕНКА О.Б., САПРИКІНОЇ І.В., ТКАЧУКА О.С., УРКЕВИЧА В.Ю., ЯНОВСЬКОЇ О.Г. —

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Новоархангельського районного центру зайнятості на ухвалу Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 17.11.2016 та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 13.12.2016 у цивільній справі за позовом Новоархангельського районного центру зайнятості до Особи 3 про стягнення коштів і

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року Новоархангельський РЦЗ звернувся до суду з позовом до Особи 3 про стягнення коштів у сумі 4806,64 грн.

Позовну заяву мотивовано тим, що відповідач звернувся до Новоархангельського РЦЗ як такий, що шукає роботу, вказавши, що він не є суб’єктом підприємницької діяльності. Згідно із законом «Про зайнятість населення» йому було присвоєно статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю в період із 21.02.2013 до 13.01.2014. У березні 2014 року позивачем було виявлено, що відповідач з 25.01.2008 зареєстрований як фізична особа — підприємець, запис про припинення підприємницької діяльності внесено 25.07.2014. Тобто Особа 3 не вважався безробітним і не мав права на отримання допомоги. У добровільному порядку відповідач коштів не повертає, у зв’язку із чим позивач звернувся до суду.

Ухвалою Новоархангельського районного суду від 17.11.2016, залишеною без змін ухвалою АСКО від 13.12.2016, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.2 ст.122 Цивільного процесуального кодексу (у редакції, чинній до 15.12.2017).

Відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом Новоархангельського РЦЗ, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач звертається до суду як суб’єкт владних повноважень з приводу реалізації ним владних управлінських функцій.

У касаційній скарзі Новоархангельський РЦЗ, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірні правовідносини мають приватноправовий характер, а спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.02.2017 після усунення недоліків касаційної скарги відкрито провадження в зазначеній справі.

<…> Відповідно до ч.6 ст.403 ЦПК (у редакції закону №2147-VIII) справа підлягає передачі на розгляд Великої палати ВС у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції.

ВС у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 30.05.2018 передав справу на розгляд ВП ВС з огляду на те, що Новоархангельський РЦЗ оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Ухвалою ВП ВС від 2.07.2018 справу прийнято до розгляду.

У ч.2 ст.389 ЦПК (у зазначеній редакції) установлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених у ст.389, ч.6 ст.403 ЦПК (у редакції закону №2147-VIII), ВП ВС дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Спірні правовідносини виникли між суб’єктом владних повноважень — Новоархангельським РЦЗ та Особою 3. Предметом спору є кошти, які відповідач отримав як грошову допомогу по безробіттю.

Згідно із ч.1 ст.15 ЦПК (у редакції, чинній на час учинення судами першої та апеляційної інстанцій відповідних процесуальних дій) установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена в ч.1 ст.19 ЦПК (у редакції закону №2147-VIII).

Разом з тим відповідно до ч.1, п.5 ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства (у редакції, чинній на час учинення судами першої та апеляційної інстанцій відповідних процесуальних дій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на публічно-правові спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, установлених Конституцією та законами.

Аналогічна норма закріплена в п.5 ч.1 ст.19 КАС (у редакції закону №2147-VIII).

При цьому ст.2 КАС (у редакції, чинній на час вчинення судами першої та апеляційної інстанцій відповідних процесуальних дій) завданням адмінсудочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адмінсправ.

До адмінсудів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами встановлено інший порядок судового провадження (ч.2 ст.2 КАС у редакції, чинній на час вчинення судами першої та апеляційної інстанцій відповідних процесуальних дій).

З огляду на вказані норми можна зробити висновок, що законодавець установив, що суттю адмінсудочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав і свобод фізичних та юридичних осіб за допомогою процесуального закону.

У п.1 ч.1 ст.3 КАС (у редакції, чинній на час вчинення судами першої та апеляційної інстанцій відповідних процесуальних дій) справу адмін’юрисдикції визначено як публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, участь суб’єкта владних повноважень є обов’язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб’єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Однією з визначальних особливостей адмінсудочинства також є те, що позивачем в адмінсправі може бути як фізична, так і юридична особа, яка вважає порушеними свої права, свободи чи інтереси, а відповідачем, за загальним правилом, — орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові або службові особи (чч.2 та 3 ст.50 КАС у редакції, чинній на час учинення судами першої та апеляційної інстанцій відповідних процесуальних дій).

При цьому в ч.4 цієї статті передбачено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративними позовами суб’єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Аналіз пп.1—4 ч.4 ст.50 КАС свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адмінпозовом суб’єкта владних повноважень, є випадками превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

У цих випадках водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб’єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб’єктів владних повноважень.

Крім того, п.5 ч.4 ст.50 КАС (у редакції, чинній на час вчинення судами першої та апеляційної інстанцій відповідних процесуальних дій), який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю й має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб’єкта владних повноважень на адмінпозов.

У ч.3 ст.36 закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2.03.2000 №1533-III передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов’язків та зловживання ними стягується із цієї особи відповідно до законодавства з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

За змістом ст.177 Цивільного кодексу, гроші є об’єктом цивільних прав.

У справі, яка розглядається, спір виник щодо правомірності набуття відповідачем права власності на виплачену Новоархангельським РЦЗ допомогу по безробіттю — кошти в розмірі 4806,64 грн. — та її стягнення з нього як такої, що набута без достатніх правових підстав, отже, має приватноправовий, а не публічний характер, тому його вирішення не належить до юрисдикції адмінсудів.

Окрім того, спір у цій справі не можна вважати публічно-правовим, оскільки він не пов’язаний із захистом прав громадянина від порушень з боку суб’єкта владних повноважень.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, помилково вважав спір між сторонами публічно-правовим та необґрунтовано відмовив позивачу у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.2 ст.122 ЦПК (у редакції, яка була чинною на час учинення відповідної процесуальної дії).

У ч.4 ст.406 ЦПК (у чинній редакції) передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно із ч.6 ст.411 ЦПК (у чинній редакції) підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій та направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

ВП ВС уважає, що ухвалу Новоархангельського районного суду від 17.11.2016 та ухвалу АСКО від 13.12.2016 постановлено з порушенням норм процесуального права, а тому зазначені рішення відповідно до ч.6 ст.411 ЦПК (у чинній редакції) необхідно скасувати, справу направити до суду першої інстанції.

Керуючись стст.402—404, 406, 409, 411, 416 ЦПК, ВП ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Новоархангельського районного центру зайнятості в Кіровоградській області задовольнити.

Ухвалу Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 17.11.2016 та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 13.12.2016 скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.