«Якщо ви не відгукнетесь — ми напишемо в КС!»
Чиновників змусили шукати інші підстави, аби ігнорувати звернення недієздатних осіб
Словами заголовку тепер можна осучаснити відоме віршоване звернення пацієнтів одного спецзакладу до «шановної передачі». Адже Конституційний Суд став на захист їхніх прав на звернення. Якщо точніше — прав тих, кого в судовому порядку визнано недієздатними.
«Розум весь розклав на частки…»
Для того щоб довести дискримінаційний характер обмежень, установлених ч.2 ст.8 та ч.4 ст.16 закону «Про звернення громадян», КС розклав по полицях різні конституційні норми. І, звісно, згадав про практику Європейського суду з прав людини.
Насамперед у рішенні від 11.10.2018 №8-р/2018 відзначено, що право на звернення забезпечує громадянам можливість для участі в управлінні державними і громадськими справами. Також у такий спосіб забезпечується вплив на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. І, нарешті, це один зі шляхів відстоювання прав і законних інтересів, тобто боротьби за справедливість.
Водночас визнання особи недієздатною «не означає автоматичного позбавлення її правоздатності». Це випливає з рішення Суду від 1.06.2016 №2-рп/2016.
Далі КС нагадав про неприпустимість дискримінації, зокрема за станом здоров’я. Адже відмінності у привілеях чи обмеженнях щодо різних категорій індивідів, визначені законом, не можуть бути пов’язані з ознаками, передбаченими ч.2 ст.24 Конституції. Та й обмеження конституційних прав повинні встановлюватися виключно на підставі приписів Основного Закону, мати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними та обґрунтованими.
«Справжніх буйних мало…»
Як відомо, психічним захворюванням властиві періоди загострення та ремісії, тобто, як зауважено в рішенні Суду, «вони можуть динамічно змінюватися». Тож у моменти просвітління особа цілком здатна усвідомити реальний стан речей і, відповідно, почати шукати справедливість. Тому повинна мати право самостійно, а не через опікунів, звертатися до чиновників зі скаргами та пропозиціями.
Тим більше що особа, яка направляє листа на адресу чиновника, не повинна зазначати про свою обмежену дієздатність. Перевіряти цей факт необхідно тільки тоді, коли цього потребують певні правовідносини.
Щоб не відповідати на кожну маячню на кшталт згаданого вірша, чиновникам достатньо керуватися загальним правилом. І, як фактично радить КС, відмовляти, якщо «буде виявлено нездатність заявника усвідомлено викладати суть порушених питань і дотримуватися інших вимог до звернень».
Утім, з першою ознакою можуть виникнути проблеми, оскільки для такого висновку потрібно мати фахову підготовку. Адже, як кажуть філософи, «не кожен індивідуум, який критично метафоризує абстракції, здатен спростувати тенденції парадоксальних емоцій». Що, власне, і демонструють промови деяких вітчизняних політиків, суть яких важко зрозуміти не тільки з погляду банальної ерудиції. Хоча суд не визнавав їх недієздатними, що й дало їм змогу досягти високих посад.
«Може краще про реактор?»
Хто виграє від цього рішення, так це «Укрпошта», оскільки особи, чиї права на звернення щойно захистив КС, примножать її прибутки. Щоправда, колишні обмеження навряд чи заважали такому листуванню. Але, ознайомившись із прогресивним вердиктом Суду, ця категорія громадян, напевне, стане ще активніше шукати правди.
Утім, висловлені позиції єдиного органу конституційної юрисдикції можна спробувати використати для спростування інших обмежень чи додаткових умов реалізації, наприклад прав на соціальний захист для переселенців, отримання субсидій, пільг та соціальних гарантій тощо.
Зрештою, чи не є дискримінацією «люстраційний» закон, що запровадив обмеження для певної групи осіб лише за ознакою періоду їхнього перебування на державній службі, тобто фактично за їхніми політичними переконаннями? Хоча жоден суд не встановив для них будь-яких обмежень на заняття певною діяльністю. Та й зі станом здоров’я держслужбовців люстрація не зовсім пов’язана. Проте відкриті КС провадження щодо таких подань вже четвертий рік не рухаються далі обговорення у закритій частині.
Натомість для того, щоб дати відповідь на подання омбудсмена, Суду знадобився менш як рік. Верховенство права таке: поспішає на допомогу тим, хто навіть не усвідомлює цієї турботи, і, навпаки, змушує терпіти свавілля законодавчої влади тих, хто розраховує на захист.