Заколот в університеті

Утручання поліції в проведення акції протесту не завжди порушує конвенційні гарантії

Професори-контрреформатори, які хотіли скинути ректора державного вищого навчального закладу, маючи на меті лише протест проти освітніх трансформацій, не передбачали, що їх прирівняють до хуліганів. Тому, озброївшись чотирма статтями конвенції, вирушили у Страсбург.

Іменем науки

9 викладачів Тбіліського державного університету об’єдналися з метою протидіяти не тільки реформі вищої освіти, яку запровадила в країні нова влада, а й адміністрації, яка, на їхню думку, просто хотіла знищити виш. У зв’язку із цим вони проводили зібрання й навіть звернулися з позовом до суду. Проте зміни лише набирали обертів.

Президент Грузії Михаїл Саакашвілі, освоївшись на посаді, вирішив скасувати статут університету й водночас розпустити велику вчену раду, що існувала у виші майже 100 років. Вона теж звернулася по захист до суду, але вже конституційної юрисдикції.

Крім цього, глава держави призначив виконувачем обов’язків ректора Русудан Лордкіпанідзе, яка до того працювала в Міністерстві закордонних справ і, як подейкують, була близька до сім’ї президента. Реформа ТДУ передбачала скорочення кількості факультетів із 22 до 6 і, як наслідок, звільнення майже 700 викладачів без учених ступенів.

Уся вузівська родина зустрілася з новопризначеною очільницею, але вона, певно, не відповіла на багато запитань. Тому після того, як Р.Лордкіпанідзе покинула лекційну залу, зібрання продовжилося, поки його не перервали представники поліції, котрі змусили професорів покинути приміщення.

Наступне зібрання, що пройшло в липні 2006 року, закінчилося ще цікавіше. На ньому ректором обрали професора фізики Джемала Мебонію. Про прийняте рішення повідомили президентську призначеницю. Тут версії того, як розгорталися події, розходяться.

Іменем поліції

Заявники стверджували, що мирно попросили колегу покинути кабінет, але та відмовилася. Потім знову з’явилися старі знайомі з правоохоронних структур, які всіх 400 осіб повернули до лекційної зали й зачинили там до ранку.

Представники уряду стверджували, що заявники разом з колегами увірвалися до в.о. ректора, скандуючи гасла на кшталт «Ректора геть!», і навіть служба безпеки вузу не могла нічого вдіяти. Мовляв, саме тому на допомогу приїхали поліцейські.

Це стало підставою для відкриття кримінального провадження у зв’язку з порушенням громадського порядку й образами на адресу призначеного в.о. ректора. Та й сама акція непокори заблокувала роботу адміністрації ВНЗ аж на 1,5 год., що не могло залишитися без покарання для бунтівних професорів.

У відповідь протестанти надіслали листа генеральному прокуророві Грузії, в усіх барвах описавши ніч, проведену в університеті.

Після цього кримінальну справу щодо них було закрито й питання передано на розгляд до адмін’юстиції. Урешті-решт заявники дістали «урок» вартістю 100 ларі (€45) з кожного за дрібне хуліганство.

Такий новий статус аж ніяк не личив докторам наук, тому вони поскаржилися до Європейського суду з прав людини.

Іменем конвенції

Отже, у Страсбург професори-порушники приїхали з аргументацією про перешкоджання їхнім мирним зібранням. У заяві вони послались одразу на 4 статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: 3, 5, 10 й 11-у. Тому Суд окремо вивчав ситуацію щодо кожної норми. 

Грузинська Феміда в порядку адміністративного провадження оцінювала як порушення громадського порядку, так і питання щодо утисків свободи слова. А от питання щодо замкнених заявників система правосуддя не вивчала.

Помилкою професорів стала відсутність оскарження цього моменту. Через те що справа не дійшла до останньої інстанції, вони не вичерпали всіх національних засобів захисту.

Тому ЄСПЛ у справі «Тuskia and others v. Georgia» (рішення від 11.10.2018) досліджував лише ймовірне порушення стст.10, 11 конвенції. Взято до уваги те, що заявники посилалися на можливість зібрань у будівлі університету, адже вони мали до нього безпосереднє відношення. Утім, не забули й про те, що метою було змусити до відставки в.о. ректора. Проте головна заковика полягала в тому, що університет — державний, тому протести на його території набувають особливого відтінку.

Суд вирішив, що заявники мають право на гарантії ст.11 конвенції. При першому спілкуванні з поліцейськими професорів з будівлі «попросили», а при наступному події розгорнулися з точністю до навпаки. Разом з тим у Страсбурзі не поставили під сумнів того факту, що заявникам у першому випадку дозволили залишитися на території університету та продовжити свій протест.

Адмінвідповідальність професорів також мала би підпадати під захист ст.11 конвенції. Проте ЄСПЛ вирішив, що закрита кримінальна справа та накладення штрафу є повністю виправданою мірою покарання. Адже заявників не арештовували й не затримували.

А от покарання за констатоване вторгнення до кабінету очільника вишу та прояв непокори після вимог правоохоронців було визнано таким, що пропорційне законній меті. Тобто в демократичній країні, виявляється, таки можна застосовувати помірну силу для приборкання невдоволених, ким би вони не були — поважними професорами чи громадськими активістами.

Однак самі вчені не полишають надії ще раз звернутися в Страсбург, якщо національні суди не погодяться, що безсонна ніч в університеті може розцінюватися як прояв нелюдського поводження, від якого захищає ст.3 конвенції. Утім, новий вердикт вони отримають хіба що ще років через десять.

Закон і Бізнес