Без легітимної мети

Державні органи не можуть ділитися персональними даними громадян. І це стосується не тільки Мінфіну

Хто володіє інформацією, той, можливо, і володіє світом, але точно не може її поширювати, якщо вона є конфіденційною та стосується інших осіб. Винятки передбачені самою Конституцією та європейськими гарантіями у сфері захисту персональних даних.

Маленький секрет для великої компанії

Конституційний Суд вирішив бути в тренді загальносвітових тенденцій у питаннях поводження з даними про особу. Тож у рішенні від 11.10.2018 №7-р/2018 відштовхувався насамперед від розуміння права на повагу до приватного та сімейного життя, сенс якого розкривається в прецедентах Європейського суду з прав людини.

Йдеться про умови, за яких допускається таке втручання: воно здійснюється «в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, захисту здоров’я чи моралі або захисту прав і свобод інших осіб». Тобто встановлено певні межі для держави під час реалізації повноважень у цій сфері.

Натомість абз.1 п.40 розд.VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу надають Міністерству фінансів безумовний доступ до персональних даних громадян, які отримують пенсії, допомогу, субсидії та інші соціальні виплати. У такий спосіб чиновники контролюють дотримання бюджетного законодавства розпорядниками коштів.

Можна, звісно, дискутувати про те, навіщо Мінфіну така персоналізована інформація і чому йому недостатньо зведених відомостей. Адже для перевірки законності призначення таких виплат існують інші державні органи. Однак КС не став заглиблюватися у питання мети, а обмежився аналізом «якості закону». А вона, як з’ясувалося, залишає бажати кращого.

Основна претензія з погляду верховенства права — відсутність будь-яких меж дискреції, встановленої законом, щодо подальших дій з інформацією, яка містить персональні дані. А це, на думку Суду, унеможливлює навіть мінімальний захист особи та не забезпечує передбачуваності застосування спірного положення. Без установлення цих меж державні органи не можуть ділитися персональними даними громадян навіть тоді, коли це передбачено законом.

Отже, якщо чиновникам усе ж кортить знати всіх отримувачів державної допомоги поіменно, їм слід визначити підстави для такого інтересу. І не забути вказати «легітимну мету» таких повноважень. Одного бажання здійснювати контроль за дотриманням бюджетного законодавства вочевидь буде недостатньо. Адже, як зазначалося, для цих правовідносин передбачені інші наглядачі.

Взяти на озброєння

На перший погляд, це рішення не більше ніж формальність. І громадяни навряд чи відчують, що їхні персональні дані тепер стали більш захищеними. Однак кожен вердикт КС так чи інакше може «вистрелити» в майбутньому.

З’ясуємо ключові тези цього акта. По-перше, Суд нагадав, що юридична визначеність і заборона свавілля з боку держави є елементами верховенства права. Це відкриває шлях для оскарження багатьох законодавчих положень, прийнятих останнім часом, що містять розпливчасті формулювання та необмежені дискреційні повноваження чиновників.

Серед 4-х десятків подань, які вже надійшли на вул.Жилянську, є чимало таких, що містять нарікання саме на брак юридичної визначеності норм. Залишається сподіватися, що КС буде послідовним у відстоюванні принципу верховенства права й у випадках, коли йтиметься про регулювання, яке набагато важливіше для самих громадян.

Ще одне твердження, яке можна взяти на озброєння, — визнання того, що використання інформації про приватне життя особи є втручанням у право на повагу до приватного життя, гарантоване §1 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У поєднанні з необхідністю доводити легітимну мету такого втручання (а не лише встановлення такої можливості в законі) це ставить під сумнів, наприклад, оприлюднення декларацій родинних зв’язків суддів.

Тим більше що ст.32 Конституції містить навіть більш жорсткі умови для винятків, ніж §2 ст.8 конвенції. І мета, що, може, й виправдовує збирання інформації в демократичному суспільстві, автоматично не легітимізує її подальшого поширення. Принаймні цим рішенням КС дав це чітко зрозуміти.

Не кажучи вже про одну сумнозвісну базу з персональними даними осіб, яка в демократичному суспільстві вочевидь мала б бути давно заблокована державою. Адже її функціонування не має жодного законодавчого підґрунтя.

Дискреція кодифікації

КС у цьому рішенні чимало уваги приділив межам дискреції державних органів та якості законодавчих актів. Проте з незрозумілих причин залишив тлумачення свого вердикту на розсуд кодифікаторів.

Звернімо увагу, що неконституційними визнані «окремі положення абз.1 п.40 розд.VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу щодо права Мінфіну отримувати інформацію, що містить персональні дані» (див. «ЗіБ»— Прим. ред.). Саме вони і втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.

А тепер спробуйте визначити, яку саме частину речення слід викреслити зі спірної норми. Тільки слова «персональні дані» чи все положення, наведене в абз.2 п.1 мотивувальної частини? Не додає ясності й резолютивна частина.

За 22 роки діяльності Суду це, напевне, перше рішення з таким неоднозначним висновком. За цей час пригадується хіба що випадок з порядком слів у рішенні про іноземні інвестиції. З тією відмінністю, що цього разу Суд визнав такими, що втратили чинність, якісь абстрактні «окремі положення».

Звісно, немає нічого небезпечного в наслідуванні форми рішень ЄСПЛ, в яких філософський ухил проявляється більш яскраво. Але рішення КС стосуються не окремих заявників, а громадян загалом, тому їхній захист має бути більш конкретним.

 

ДОВІДКА «ЗіБ»

Що є персональними даними?

Згідно з рішенням Конституційного Суду від 20.01.2012 №2-рп/2012 конфіденційною є інформація про особисте та сімейне життя особи, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме:

1) національність;

2) освіта;

3) сімейне становище;

4) релігійні переконання;

5) стан здоров’я;

6) матеріальний стан;

7) адреса;

8) дата і місце народження;

9) місце проживання та перебування тощо;

10) дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім’ї;

11) відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються в побутовій, інтимній, товариській, професійній, діловій та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень, пов’язаних зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування.