Закон і Бізнес


Голова підкомітету із захисту прав людини ААУ О.Льошенко:

«Для більшості нардепів рішення ЄСПЛ — це terra incognita, а ті, хто знає про такі прецеденти, свідомо ними нехтують»


Олена Льошенко: «Для більшості нардепів рішення ЄСПЛ — це terra incognita, а ті, хто знає про такі прецеденти, свідомо ними нехтують»

№42 (1392) 20.10—26.10.2018
КАТЕРИНА БЄЛЯЄВА
7079

4 роки тому набув чинності закон «Про очищення влади», що спричинив, зокрема, масові звільнення суддів. Не добившись справедливості в національних інстанціях, вони, звісно, звертаються у Страсбург. Які перспективи таких скарг, а також чи варто розраховувати на жорсткий вердикт Конституційного Суду щодо люстраційного акта? Про це й не тільки «ЗіБ» запитав у голови підкомітету із захисту прав людини Асоціації адвокатів України, адвоката Олени ЛЬОШЕНКО.


«У жодному з висновків ТСК не було встановлено фактів злочинного наміру чи грубої недбалості суддів»

— Як відомо, першу люстраційну хвилю запустив закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». І ті судді, котрі потрапили в його лещата, вже оскаржили своє звільнення до Європейського суду з прав людини. На що звернув увагу ЄСПЛ, розглядаючи ці звернення?

— Так, починаючи з 2014 року на фоні відомих подій у країні Верховна Рада ухвалила багато, м’яко кажучи, суперечливих із точки зору права законів і постанов. Але першим, якщо бути точною, став закон «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань…» від 21.02.2014 №743-VII. Він власне й заклав підвалини для подальшої масштабної люстрації.

За 3 дні ВР ухвалила постанову «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді». Нею були припинені повноваження 5 суддів КС, обраних за квотою парламенту, які приймали рішення від 30.09.2010 №20-рп/2010, та рекомендовано іншим суб’єктам звільнити їхніх призначенців. Також Генеральній прокуратурі доручили порушити кримінальне провадження за фактом ухвалення цього рішення КС і притягнути всіх винних до відповідальності.

Закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 8.04.2014 №1188-VII увів у правове поле ще один орган, крім Вищої ради юстиції, який міг би впливати на зміну суддівського корпусу. Тимчасову спеціальну комісію уповноважили перевірити тих, хто виносив рішення щодо учасників масових акцій протесту в 2013—2014 роках, та дати висновки про порушення суддями присяги. Більше того, цей орган мав установлювати факти, що свідчили про порушення суддею присяги, виходячи з переліку прописаних у законі конкретних рішень, тобто давати оцінку останнім, перевіряти їх законність.

Абсурдність цієї ситуації полягає в тому, що оцінювати законність рішення може лише суд вищої інстанції. Про це прямо сказано в абз.2 п.10 постанови Пленуму ВСУ «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 №8. Отже, ТСК перебирала на себе повноваження суду, всупереч ст.124 Конституції.

— Уже тоді більшість експертів стверджувала, що цей орган не має нічого спільного з європейськими стандартами справедливого судового розгляду. Як ставляться до таких комісій у Страсбурзі? Чи є це судом у розумінні ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод?

— ЄСПЛ трактує поняття «суд» більш широко й зазначає, що виконавцем судової функції може бути не тільки суд, а й інші державні органи влади, виходячи з їх матеріально-правового значення (рішення у справах «Савіно та інші проти Італії», «Олександр Волков проти України»). Тому ТСК в розумінні ст.6 конвенції теж може вважатися судом. Відтак постає питання, чи був такий «суд» утворений відповідно до закону, як того вимагає конвенція та практика ЄСПЛ.

Спецкомісія складалась із 15 членів, 5 з яких обирав Пленум ВСУ з-поміж суддів у відставці, які не могли бути членами жодної політичної партії. Проте голова ТСК Володимир Мойсик перебував у складі політичної партії «За Україну!» й навіть обіймав там посаду першого заступника голови. Отже, ми вже не можемо говорити про законність складу такої комісії та, відповідно, про суд, утворений згідно із законом у контексті ст.6 конвенції.

Крім того, у п.66 рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки» зазначено: «Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості». У жодному з висновків ТСК не було встановлено фактів злочинного наміру чи грубої недбалості суддів, не наведено ніяких аргументів, у чому саме полягало порушення присяги суддями, не встановлено індивідуальної провини.

Є ще чимало порушень, які випливають з ухвалення та застосування закону №1188-VII. Наразі справи суддів, які були звільнені в ході перевірки за цим актом, перебувають на розгляді в ЄСПЛ і очікують відповіді Уряду України.

— Отже, у люстрованих суддів таки є шанс поновитися на посадах, у чому їм відмовили в Україні?

— Взагалі-то, до ЄСПЛ неможливо оскаржити рішення національного суду. Він не є таким собі судом четвертої інстанції та не скасовує рішень національного суду. Тут розглядаються скарги лише на порушення прав, закріплених у конвенції.

У разі встановлення такого порушення присуджується відповідна компенсація за матеріальну/моральну шкоду. Також Суд може зобов’язати державу відновити порушене право заявника (наприклад, поновити на посаді, як було у «справі О.Волкова»). Проте загалом індивідуальні заходи, крім виплати присудженої компенсації, полягають у можливості заявника звернутися до ВС із вимогою про перегляд рішення в його справі.

Задля унеможливлення чи зменшення кількості майбутніх звернень ЄСПЛ може вказати на необхідність змінити національне законодавство або адміністративну практику, що стали підставою для констатації порушень конвенції.

«ВП ВС визначила нову, невідому раніше диспозицію політичної відповідальності судді»

— Свого часу були сподівання, що ситуацію з люстраційними процесами може повернути в правове поле найвищий судовий орган. Утім, як засвідчило рішення ВС, яким підтверджено законність звільнення суддів КС постановою ВР, у такий питаннях політика інколи бере гору над верховенством права.

— Вочевидь, ухвалюючи ту постанову, парламент вийшов за межі повноважень і втрутився в здійснення правосуддя. Зокрема, було порушено порядок звільнення, установлений регламентом КС. Адже питання про порушення присяги не розглядалося ні постійною комісією з питань регламенту та етики, ні власне Судом.

Крім того, ВР, усупереч ч.2 ст.61 Конституції, застосувала принцип колективної відповідальності без визначення індивідуальної вини кожного із суддів. У законі про КС прямо передбачено, що судді не несуть юридичної відповідальності за прийняті ними рішення. Не кажу вже про те, що ВР не має конституційних повноважень доручати ГПУ порушувати кримінальне провадження.

Здавалося б, така вочевидь незаконна постанова ВР мала бути скасована ВС. Ні для кого не є новиною, що наш парламент не є зборами інтелектуальної еліти, зважаючи на недолугі законодавчі ініціативи та рівень їх обговорення. Не виникає жодних сумнівів у правовій безграмотності нардепів та голосуванні ними виключно за принципом політичної доцільності. Однак Велика палата ВС, на мою думку, пішла ще далі за постанову ВР №775-VII за рівнем правового нігілізму.

Із посиланням на ст.148 Конституції, в якій визначено кількісний склад КС і суб’єктів призначення суддів, ВП ВС дійшла висновків про: «політичний характер органу конституційної юрисдикції»; те, що «КС є більшою мірою політичним, ніж судовим» і взагалі «не є судом у розумінні ст.6 конвенції». Із цього зроблено висновок, що суб’єкт призначення має право «застосувати заходи політичної відповідальності в разі встановлення ознак невідповідності поведінки високим вимогам, які пред’являються суспільством до судді КС». І всі ці твердження про політичний статус ґрунтуються виключно на тому, хто формує склад КС (Президент, ВР і з’їзд суддів)!

Проте це явно суперечить положенням ч.3 ст.124 Основного Закону (у редакції до 30.09.2016). Адже КС належав до системи органів правосуддя разом із судами загальної юрисдикції. Жодна норма Конституції як тоді, так і сьогодні не визначає статусу КС як політичного чи напівполітичного органу. Навпаки, конституційні положення прямо забороняють суддям КС (як і всім іншим володарям мантій) належати до політичних партій, брати участь у будь-якій політичній діяльності та мати представницький мандат. І недотримання цих обмежень матиме наслідком звільнення з посади.

Таким чином, ВП ВС фактично визначила нову, невідому раніше Конституції та законодавству України диспозицію політичної відповідальності судді. При цьому не зазначила, які саме заходи такої відповідальності можуть бути застосовані до судді КС.

— Але ж це відкриває можливості для того, що в разі зміни більшості у ВР чи прізвища глави держави ці суб’єкти зможуть на власний розсуд звільняти суддів КС, яких призначали попередники.

— Так, імовірно, згадані вами органи зрозуміють таким чином позицію ВП ВС. Хоча Основний Закон не передбачає можливості притягнення до політичної відповідальності ні судді КС, ні представника суду загальної юрисдикції.

До речі, такі прецеденти вже мали місце в історії — рішення ЄСПЛ у справі «Сокуренко і Стригун проти України». Тоді ВСУ також вийшов за межі своїх повноважень, у зв’язку із чим і було констатовано порушення конвенції.

Більше того, таким рішенням ВС створив небезпечний прецедент, у тому числі й для самого себе. Адже логіку ВП ВС можна застосувати і до суддів судів загальної юрисдикції, оскільки суд утворюється, реорганізовується та ліквідовується законом, проект якого вносить до парламенту глава держави після консультацій з Вищою радою правосуддя, а призначення на посаду судді здійснюється Президентом за поданням ВРП. Тобто суди в державі формуються за участю політичного органу, а значить, мають нести політичну відповідальність.

Щоправда, не всі судді ВП ВС погодилися з такими висновками. У справі є дві окремі думки.

«Останнім часом законодавчі ініціативи як за своєю суттю, так і за правилами юридичної техніки не є адекватними»

— Україна вже згадувалась у Страсбурзі в контексті незаконних звільнень суддів. Чому парламент не взяв до уваги позиції ЄСПЛ, а почав удаватися до чергових порушень?

— Так, у рішеннях у справах «Олександр Волков проти України» та «Куліков та інші проти України» Суд констатував порушення конвенції та зобов’язав нашу державу вжити всіх необхідних заходів щодо унеможливлення таких ситуацій у подальшому. Попри ці рекомендації, з 2014 року в країні розпочалися масові незаконні звільнення суддів.

Більше того, у нинішніх справах, що перебувають на розгляді у Страсбурзі, допущено набагато більше порушень, ніж у згаданих прецедентах. Чого варте тільки голосування в парламенті 29.09.2016, під час якого народні обранці на всю країну ображали суддів і звинувачували їх у злочинах, порушуючи принцип презумпції невинуватості, а потім по 15 разів голосували за звільнення!

Чому не було враховано позиції Євросуду? Для більшості нардепів рішення ЄСПЛ — це terra incognita, а ті, хто знає про такі прецеденти, свідомо ними нехтують.

— Напевне, за таким саме принципом відбувається процес законотворення взагалі. Адже чимало експертів нарікають на якість законів, ухвалених за останні 4,5 року.

— Можу погодитися з тим, що за цей період законодавчі ініціативи як за своєю суттю, так і за правилами юридичної техніки не є адекватними. В абсолютній більшості вони порушують принцип правової визначеності, дотримання якого вимагає від держав той-таки ЄСПЛ. Адже закон має бути чітким, зрозумілим і передбачуваним, особливо якщо йдеться про обмеження прав чи свобод.

Принцип ретроактивності, який також досить широко застосовується завдяки вже згаданим законам, теж ніяк не співвідноситься з принципом правової визначеності за міжнародно-правовими стандартами та порушує ст.58 Конституції. Тому в нас попереду ще багато рішень ЄСПЛ у справах проти України.

— Які наслідки для нашої держави матимуть ці вердикти?

— У разі констатації порушень — такі самі, що й раніше: чималі компенсації з держбюджету та можливість поновлення на посадах для незаконно звільнених.

«Усі порушення конвенції випливають з антиконституційних норм закону та подальшого їх застосування»

— Очевидно, таким витратам мала б запобігти своєчасна оцінка люстраційних актів з боку того ж КС. Натомість подання щодо неконституційності положень закону «Про очищення влади» розглядається аж із квітня 2015 року. Що заважає Єдиному органу конституційної юрисдикції констатувати очевидні речі?

— КС дійсно не квапиться з розглядом багатьох справ, насамперед тих, в яких є політична складова. Найяскравіший приклад — справа щодо неконституційності положень так званого люстраційного акта.

16 жовтня виповнилося 4 роки з дня набуття чинності законом «Про очищення влади», і при цьому вже 3,5 року відповідні подання — від 47 нардепів та Пленуму ВСУ — розглядаються в КС. У практиці ЄСПЛ це називається «відсутністю ефективних засобів національного правового захисту». Адже всі провадження у справах в адміністративних судах зупинені до винесення рішення КС.

З огляду на таку тяганину Євросуд уже розпочав слухання люстраційних справ: 8 з них надіслано Уряду, а загалом в ЄСПЛ на розгляді перебуває понад 100 заяв про незаконне звільнення за люстраційним законом.

— Напевне, ЄСПЛ доведеться прийняти пілотне рішення, як було у випадку зі скаргами на невиконання судових рішень?

— На мою думку, незаконна люстрація є системною проблемою, якою свого часу вже визнано невиконання рішень національних судів. Так, у другому випадку масштаби значно більші, але ще не всі люстровані звернулись у Страсбург, а це — тисячі людей.

Саме тому в справах, які я супроводжую в ЄСПЛ, на це також звертаю увагу Суду. Бо всі порушення конвенції випливають з антиконституційних норм закону та подальшого їх застосування і, відповідно, становлять системну проблему в контексті практики ЄСПЛ.

— Чи є логіка в тому, аби застосовувати закон, який не дістав висновку КС?

— Доки закон не визнаний КС антиконституційним, він уважається таким, що не суперечить Основному Закону. Інше питання, що фахівці у сфері права, насамперед судді, самі повинні розуміти, відповідають чи ні ті або інші норми акта Конституції та практиці ЄСПЛ. Адже судді при вирішенні справ повинні застосовувати конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права й на цій підставі виносити обґрунтовані та справедливі рішення.

— Чи є серед згаданих заяв скарги на примусове переведення суддів до установ нижчих інстанцій?

— Таких звернень ще немає. Наскільки мені відомо, тільки-но розпочався процес оскарження суддями рішень щодо їх переведення. Після ухвалення остаточних рішень або їх тривалого невинесення, як у випадку з люстраційними справами, можна буде звертатись у Страсбург. Адже багатьох суддів вищих судів перевели не просто до нижчих інстанцій, а й до установ, розташованих в інших містах. Тобто багатьом суддям з ліквідованого ВСУ тепер доведеться або покинути свої будинки та перевезти сім’ї до інших регіонів, або відстоювати своє право на працю в Києві в судових процесах.

Звісно, тут ітиме мова про втручання держави в право на повагу до приватного та сімейного життя в контексті ст.8 конвенції. ЄСПЛ досліджуватиме порушення цього права з погляду відповідності законним цілям і дотримання балансу між інтересами особи й суспільства в цілому.

Наріжним каменем спотикання в такого роду справах стане, звичайно, питання законності ліквідації самого ВСУ. Переведення — похідне. Із цього приводу також є відповідне подання, яке розглядається в КС. Напевне, саме його рішення поставить крапку в багатьох спірних питаннях, пов’язаних із ліквідацією ВСУ й узагалі може бути вирішальним для всієї судової влади України.