Голова ВККСУ: цар судової системи

На початку жовтня Київський міжнародний інститут соціології оприлюднив дані соціологічного дослідження «Ставлення і погляди населення до судової реформи». Згідно з ними 78,5% українців не довіряють судам, а довіряють тільки 12%. Судова реформа була однією з пріоритетних після Революції гідності, проте дані опитування свідчать про те, що вона провалилася.

Більше від половини українців поклали провину за провал реформи на Президента Порошенка, проте були й ті, хто продемонстрував дивовижну обізнаність, звинувативши чиновників, які безпосередньо відповідали за імплементацію судової реформи, — заступника глави Адміністрації Президента Олексія Філатова і голову Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) Сергія Козьякова. Їх визнали винними в провалі 7,5 і 5,1% опитаних відповідно. В цілому українці негативно сприймають результати судової реформи й однією з причин називають її непрозорість. Про це неодноразово заявляли експерти.

Наприклад, адвокат, який входив до громадської ради доброчесності при ВККСУ, Роман Маселко на своїй сторінці у Facebook прямо звинуватив орган, який очолює Сергій Козьяков в непрозорості. Маселко зауважив, що значна частина співбесід проводиться закрито, досьє суддів не оновлюються, в них відсутні пояснення самих суддів, а багато відомостей приховані. Крім того, не публікуються рішення за результатами оцінки. Він також заявив про те, що у ВККСУ раптом вирішили, що свої рішення можуть надавати тільки суддям, а не на запит про доступ до публічної інформації.

До чого така секретність? Ймовірно, причини криються в історії самої судової реформи і біографіях тих чиновників, які займаються її імплементацією.

З 2016 року в Україні проходить судова реформа. Через два роки соціологічні дослідження показали, що вона провалена. До травня 2018 року доступ населення до правосуддя істотно погіршився навіть порівняно з часами Віктора Януковича. Репутація судової системи майже знищена. Звільнені й звільнилися майже половина суддів. Деякі суди не працюють, інші перевантажені, тому що в них нікому розглядати справи. Все це ніяк не відповідає ідеалам майдану і прагненням України до Європи.

Головний скандал сьогодення — це формування антикорупційного суду. Всупереч анонсам, до нього практично не захотіли йти ні відомі судді, ні прокурори, ні адвокати в кримінальних справах. Конкурс виявився рекордно низьким, і в ньому взяли участь в основному провінційні судді й учені. Головна причина провалу конкурсу — небезпека опинитися між двох вогнів. З одного боку — антикорупціонери всіх мастей і Національне антикорупційне бюро України. Вони вимагають приймати рішення зі всією суворістю революційного часу. З другого — Адміністрація Президента, яка хоче зробити антикорупційний суд палицею у своїх руках, а не в руках посольства США. Яку сторону не вибрав би майбутній суддя, він опиниться під вогнем з іншого боку.

Залишитися повністю незалежним у нього не вийде. На це вказує сумний досвід судової реформи. Головним її досягненням вважається Верховний Суд (без слова «Україна»), який був створений замість колишнього Верховного Суду України. Зробили це за чиновницькою традицією, щоб заразом звільнити кілька десятків довічно призначених суддів і влаштувати свій конкурс, в якому переможуть бажані новій владі люди.

Судячи з численних свідчень суддів, які брали участь у конкурсі, до нового Верховного Суду пройшли люди, спеціально відібрані в Адміністрації Президента України. Кандидати, які пройшли узгодження на найвищому рівні, отримали задовільні бали під час спеціального іспиту, який називається «кваліфікаційне оцінювання». Проводив оцінювання спеціальний орган — Вища кваліфікаційна комісія суддів, або ВККС.

Очолює цей орган Сергій Козьяков. Сьогодні він найяскравіша медіа-зірка судового світу. Інтерв’ю з ним виходять регулярно в найбільших українських ЗМІ, які напередодні виборів не втомлюються хвалити реформи. У цих інтерв’ю голова ВККС розповідає, що реформа просувається успішно, а в судовій сфері досягнуто небувалих успіхів.

Тези Козьякова підтримують судді, які пройшли у ВС. Вони дають прилизані інтерв’ю на кшталт «спасибі партії за щасливий випадок у моєму житті».

Ще її підтримують численні інтернет-боти, які хвалять Президента (так звані «порохоботи»). Таких людей — кілька сотень на кілька тисяч представників суддівського табору. Але критикувати реформу наважуються лише ті судді, які потрапили під жорна кваліфікаційного оцінювання.

Решта суддів, як і у всі часи, вважає за краще офіційно мовчати, тому що ВККС має повноваження для того, щоб будь-якого суддю позбавити посаді протягом двох тижнів. А досвід суддів, які не пройшли відбір в Адміністрації Президента, показав: оскаржувати рішення комісії у Верховному Суді безглуздо. Все просто. Судді, які туди пройшли, відмовляються приймати заяви про оскарження кваліфікаційного оцінювання. По-перше, судді ВС пройшли через цю процедуру і не зацікавлені визнавати її вади. По-друге, вони самі ризикують у будь-який момент потрапити під процедуру дисциплінарної відповідальності, з подальшим звільненням.

От чому складається враження, що судова система вітає судову реформу. Насправді судді розповідають прямо протилежне. Багато хто з них проходить процедуру оцінювання або тільки чекає своєї черги. Вони відверто стривожені ручною процедурою відбору.

Отже, Сергій Козьяков — це зовсім не добрий учений, який совісно виконує букву закону. Він є прямим продовженням Адміністрації Президента. Його функція — нагляд за суддями, а також відсівання неугодних кандидатів.

Джерело влади Сергія Козьякова

Для звичайних людей його персона не означає нічого. Але для суддів Сергій Козьяков — цар, тоді як заступник глави Адміністрації Президента Олексій Філатов — бог. За вказівкою бога цар може назавжди зупинити кар’єру будь-кого з них.

Звідки така влада?

На папері судді в Україні призначаються довічно. Щоб дістати доступ до касти «безсмертних», їм потрібно лише пройти відбірковий конкурс у ВККС, або кваліфікаційне оцінювання. Така обов’язкова вимога судової реформи, підготовка до якої почалася в 2014 році, а реалізація — в 2016-му.

Але суддівське «безсмертя» існує лише на папері. Навіть після того, як суддя складе іспит, ВККС у будь-який момент може його перевірити. Для цього достатньо, щоб комісія отримала скаргу на дії судді від будь-якого громадянина. Після цього, незважаючи на статус довічного, будь-який суддя ризикує вилетіти з посади за кілька тижнів. Візує рішення ВККС інший орган — Вища рада правосуддя (ВРП), тому оскаржити рішення про невідбір судді майже неможливо. Адже позов можна подавати тільки проти ВСП, а ВСП ніяк процедуру оцінювання не порушувала. Виходить цікавий випадок колективної безкарності, який відмовляються розглядати судді нового Верховного Суду.

Отже, звільнити будь-якого суддю, навіть з Верховного Суду, можна лише за два тижні. А ось відновити на посаді судді — майже неможливо. Влада голови ВККС — практично безмежна.

Він відбирав суддів до нового Верховного Суду, а зараз керує відбором суддів до антикорупційного суду і місцевих судів по всій Україні. Пошукайте в Інтернеті — і ви виявите безліч скарг на процедуру, яка зветься «кваліфікаційне оцінювання». Вона є конструктором, в якому поєднані письмовий і усний іспит, еталонне завдання, психологічний тест і співбесіда з членами ВККС. На будь-якому з цих етапів суддю можуть «зрубати», поставивши будь-яку оцінку. Обґрунтовувати свої оцінки ВККС не повинна, оскаржити її оцінку неможливо, результати робіт знищуються. Дуже велику вагу має такий чинник, як «за власним переконанням членів комісії», — ця графа офіційно занесена в положення про оцінку. «Правила гри» при оцінюванні змінюватися в процесі, що теж стало причиною того, що багато неугодних було відсіяно, а ті, хто хотів іти, — не пішли, знаючи про такий ризик.

У перші кілька років після Євромайдану влада ще загравала з громадськістю і тими, хто називає себе активістами. Вона вимушено прислухалася до висновків громадської ради доброчесності, яка прагнула не допустити до влади суддів із сумнівною репутацією. Але в останні місяці загравання припинилися. ВККС оголосила, що не збирається зважати на думку громадськості. У відповідь громадська рада відмовилася візувати рішення, бажані Адміністрації Президента. Із часом вона взагалі вийшла з процесу оцінювання. Тепер громадськість не бере ніякої участі в судовій реформі. Таким чином, АПУ проігнорувала вимоги європейців про те, що реформа повинна бути узгоджена із суспільством.

Але вже було пізно. ВККС вже не потребувала схвалення міжнародного співтовариства. Тепер її влада — безмежна. Єдиний важіль тиску на ВККС — це власний конкурс, на якому голову комісії можуть переобрати. І цей конкурс невблаганно наближається. Вирішувати, чи залишити Сергія Козьякова на посаді, буде той самий Олексій Філатов — головний юрист Адміністрації Президента.

Звідки з’явився Козьяков

До Євромайдану Сергій Козьяков був не дуже успішним адвокатом, а за сумісництвом — викладачем юридичних дисциплін.

У суддівських колах розповідають, що державну посаду він отримав, запропонувавши свої послуги заступникові глави Адміністрації президента Олексію Філатову. Після Революції гідності той керував Радою з питань судової реформи при АП. Ця рада розробляла всі положення судової реформи, а потім вносила їх до парламенту від імені Президента.

Члени цієї ради пізніше ввійшли до складу ВККС, ВРП і Верховного Суду. Серед них був і Козьяков.

Як вже публічно заявила громадська рада доброчесності, ВККС — це частина судової вертикалі президента Порошенка. Отже, розмови про самостійність судової влади — просто розмови. За фактом, як і у всі часи, суди перебувають під контролем Президента.

Для більшості громадян України незалежність судової влади — це просто штамп, що не має ніякого практичного значення для життя. Так і є доти, доки права цього громадянина не порушать. Наприклад, п’яний сусід застрелить його собаку або випадковий проїжджий на литовських номерах влаштує аварію з його машиною. А пізніше з’ясується, що поліція не може і не хоче втручатися. Залишається єдиний спосіб відновити справедливість — піти до суду.

І ось тут громадянин України розуміє, що незалежність судової влади — це не просто мем. Тому що судді можуть подзвонити з місцевої адміністрації й сказати, щоб він ухвалив правильне рішення. І громадянин залишиться наодинці зі своєю проблемою.

В більшому масштабі це означає, що пенсіонери не можуть отримати надбавку до пенсії, тому що в Адміністрації Президента дали вказівку не ухвалювати такі рішення ніде в Україні. Тепер розумієте?

У разі потреби підконтрольні суди оскаржать в потрібний бік будь-які незаконні або сумнівні кроки. Наприклад, зловживання під час виборів, порушення прав журналістів, закриття непотрібних ЗМІ, обшуки і переслідування ворогів режиму. Справа про держзраду Януковича, що повністю зрежисирувана під Юрія Луценка, сама по собі не має перспективи. Але суди продовжують його розглядати, і так буде доти, доки потрібно цій владі.

Козьяков керує комісією, яка покликана оцінювати «обліко морале» суддів. Зокрема, не допускати до нових судів корумпованих суддів. Такою був сенс судової реформи.

Щодо самого Козьякова є кілька епізодів, які доводять, що він сам неодноразово порушував антикорупційне законодавство.

Корупційний епізод №1.

На держслужбу Сергій Козьяков був призначений за квотою Мін’юсту в жовтні 2014 року. А головою ВККС був призначений 9 грудня 2014-го.

На момент призначення, він мав частки в кількох компаніях. Ставши чиновником, він мав вийти з органів управління недержавних структур, а свої частки передати будь-якій компанії з управління активами (КУА). Добре що їх в Україні десятки.

Порушення цих норм вважається прямою корупцією. За недотримання цієї норми згідно із законом про держслужбу — звільнення аж до в’язниці. Зокрема, про це був скандал з екс-міністром фінансів Олександром Данилюком.

Проте Козьяков цього не зробив. Причому кілька разів.

Наприклад, директором адвокатської фірми «Сергій Козьяков і партнери» він перестав бути лише в середині 2015 року. Схожа ситуація з ТОВ «Сергій Козьяков і партнери». Керівник компанії змінився тільки в червні 2015 року.

Коли у Сергія Козьякова питали, чому він раніше не передав у зовнішнє управління частки в цих компаніях, він незмінно відповідав, що не знав, що ці компанії взагалі існують. Це цілком схоже на правду, навіть попри те, що дві компанії з чотирьох носять його ім’я.

Крім часток у цих компаніях, Козьяков був зареєстрований як приватний підприємець. Це звичайна практика в юридичному бізнесі, вона дозволяє економити на податках. Так ось, свідоцтво про реєстрацію приватного підприємця він анулював тільки через рік (!) після призначення на посаду голови ВККС — 16 липня 2015 року. Це не дуже відповідає статусу головного контролера за дотриманням закону в судах, тому що є класичним сумісництвом, що прямо заборонено антикорупційним законодавством.

Про всяк випадок ось офіційні дані:

ФОП Козьяков Сергій Юрійович - Реєстрація 5.12.2000

Призначений членом ВККС - Наказ Мін’юсту від 17.10.2014 року

Припинений ФОП Козьяков Сергій Юрійович - 16.07.2015

Ну й дрібниці. Козьяков був учасником Асоціації випускників Інституту міжнародних відносин Київського університету. У цьому університеті він довгий час викладав. І участь у цій організації він теж не задекларував. Теж не знав, швидше за все.

Реєстрація компаній. Чим заробляв Козьяков до призначення до ВККС

Викладацька діяльність грошей не приносить. Зарплати в Київському університеті мізерні.

Сергій Козьяков, коли був юристом, заробляв абсолютно іншими речами. Він реєстрував для клієнтів компанії «під ключ». Це нормальна діяльність для юристів, і в ній немає нічого поганого. Але все-таки має значення, з яким бізнесом працював майбутній голова ВККС.

Клієнт №1 — компанія «Терра Капітал» (код ЄДРПОУ 32846852), яка веде забудову на Нікольській Слобідці в Києві. З цією компанією пов’язаний гучний скандал довкола землі, який тягнеться ще із часів Леоніда Черновецького.

Сергій Козьяков був співзасновником цієї компанії. Є документи, які показують, що він був підставною особою і надавав послуги з реєстрації юросіб. Сьогодні компанія записана за офшорами, проте веде забудову на березі Дніпра.

Клієнт №2 — «Англоукренерджі» (код ЄДРПОУ 35253264). Останніми роками компанія увійшла до четвірки активних скупників нафтогазових родовищ. Імовірно, до неї мали стосунок бізнесмени Онищенко і Злочевський. Козьяков в цих операціях участі не брав — він зареєстрував компанію і вийшов.

Те саме щодо ще кількох компаній. Сергій Козьяков, швидше за все, створював юридичні схеми для бізнесу. Нічого поганого, але людина очолила відсіювання суддів, і в цьому питанні багато дивних рішень.

Конфлікт інтересів і адмінресурс. Адвокатська компанія

Сьогодні «Сергій Козьяков і партнери» залишається працюючою адвокатською компанією зі статутним фондом 0 (!) гривень. Так, це дозволяється законодавством для адвокатських фірм.

Попри нульовий статут, фірма надає послуги з надання правової допомоги. В одній з таких справ у 2018 році фірма виграла позов на суму 826 тис. грн.

Це те, що у світовій антикорупційній практиці називається «конфлікт інтересів». Одна справа, якби Козьяков торгував цукерками, а потім передав цей бізнес в управління. Але він є найвпливовішою людиною в судовій системі, після заступника глави АП Олексія Філатова! Він контролює призначення і звільнення суддів — те саме кадрове питання, яке вирішує все. І ось уявіть, що фірма «Сергій Козьяков і партнери» подає до суду проти одного зі своїх клієнтів, який з певних причин не заплатив гроші. Як ви думаєте, посміє суддя винести рішення не на користь Козьякова?

Цьому є документальне підтвердження. Ось перший позов, у якому зазначені реквізити договору на юридичне обслуговування від 2017 року.

А ось — виграш справи в суді.

І це лише випадок, який випадково виплив у публічне поле. Скільком ще людям і компаніям надала юридичні послуги компанія «Сергій Козьяков і партнери»? Скільки вони за це заробили? Чим гарантували успіх у роботі? Чи не високою посадою свого співзасновника?

Вчитуємося в декларацію за 2017 рік. Насамперед впадають в око три тендери на загальну суму 370 тис. грн.

Цікаво, як співробітники Козьякова доведуть, що вони працювали без використання адмінресурсу?

Фіктивне розлучення?

Скільки насправді заробляє Сергій Козьяков?

З декларацій чиновника ми цю відповідь точно не отримаємо. Згідно з декларацією Сергій Козьяков увійшов до ВККС, вже маючи і нерухомість, і дорогі машини, і деякі заощадження. З 2017 року в рази зросли його доходи в комісії — з 305 тис. в 2015-му і 414 тис. грн. у 2016-му до 2605 тис. грн. Отже, складається враження, що він може жити на одну зарплату.

Але в деклараціях є вкрай цікавий момент. У 2015 році Козьяков записує кілька об’єктів майна як спільну власність з дружиною. А вже в 2016 і 2017 роках ці об’єкти, зокрема квартири й земельні ділянки в Бучі, належать повністю дружині й дочці. Хоча жодної інформації про продаж, дарчу або продаж майна немає. Це дуже схоже на розлучення. Якщо так, то все, звичайно ж, зрозуміло.

Але можливий і інший варіант. Річ у тому, що в 2016 і 2017 роках дружина Козьякова отримує зарплату в адвокатській компанії імені свого чоловіка. Порівняйте самі. Ось декларація за 2015 рік — там адвокатська діяльність не приносить нічого.

А ось декларація за 2016 рік. Дивіться розділ 11.

Декларація за 2017-ий — теж розділ 11.

У цих же пунктах є відмітки про отримання доходів від продажу нерухомості. Наприклад, в 2017 році продана квартира в Києві. Дохід отримує дружина, а не вони вдвох з Козьяковим.

Виходить цікава ситуація. Зовні все схоже на розлучення, але дружина голови ВККС сидить на символічній зарплаті в його адвокатській фірмі і продає їхнє колись спільне майно. Імовірно, ці дії можна пояснити інакше. А саме — спробою розділити юридично діяльність Сергія Козьякова як голови ВККС і його адвокатської компанії.

Тоді логічно також припустити фіктивне розлучення, що дуже нагадує ситуацію його шефа — заступника глави АП Олексія Філатова. Формально залишаючись чиновником, той явно впливає на успіх юридичної компаніїі AEQUO, яка записана на його цивільну дружину Ганну Бабич. Попри доведений факт порушення антикорупційного законодавства, ніякої відповідальності за це Філатов не поніс.

Чи так це щодо Козьякова? Чи йде мова про фіктивне розлучення, щоб імітувати відсутність його впливу на діяльність власної адвокатської компанії? Інформації недостатньо.

Ключове питання тут те саме: чи використовує голова комісії свій вплив для того, щоб продавлювати потрібні йому рішення?

Як би там не було, список клієнтів компанії Козьякова вражає: General Motors, Samsung Electronics, Bunge, Lenovo Group, Lafarge, Huawei Technologies, їхні дочірні підприємства: Nissan Motor Ukraine, McDonald`s Ukraine, Samsung Electronics Ukraine Company. А також Adam Opel AG, Chevrolet Central and Eastern Europe LLC, DELPHI France SAS, TP-LINK Technologies Co, Ltd, Hyundai Corporation, Euroglas Polska Sp. z.o.o., ECO Eastern Europe Real Estate AG, Korea Electrоnics Assоciation, Korean Textile Association, «Фармак», «Нібулон», Міністерство оборони України і «Укрексімбанк».

Враховуючи, що недавно Козьякова вважали не дуже удачливим адвокатом, який займався реєстрацією компаній, прогрес дивовижний. Тим більше в Україні, де судова система підпорядкована Адміністрації Президента і Козьяков управляє тим самим механізмом, який здатний звільнити будь-якого суддю за кілька тижнів.

Чиста математика

Самі по собі декларації Сергія Козьякова далеко не в порядку. Його офіційно задекларовані витрати набагато перевищують офіційно задекларовані доходи.

У 2017 році дружина Козьякова купила квартиру площею 222,3 м². Її вартість становила 7,9 млн грн., або майже $298 тис. До цього, в 2015 році, голова ВККС платив за житло для доньки, яка вчиться в Англії, — платіж сягав близько $25 тис. Разом витрати перевищили $320 тис. за період з 2015 до 2017 року, і це ще не все. Адже вони мали їсти, їздити на роботу, платити за комуналку і утримання машин. Відпочивати врешті-решт.

А ось що з прибутковою частиною. У 2016 році дружина Козьякова продала квартиру за 1,9 млн грн., або майже $78 тис. У 2017-му — ще одну квартиру за 1,7 млн грн., або $64 тис. Додамо до цього зарплати обох Козьякових на суму $136 тис. за період з 2015 до 2017 року.

Отримуємо сумарний дохід подружжя на рівні $282 тис.

Виходить пристойний як для чиновника розрив між витратами і доходами — близько $40 тис. І заощадженнями він не покривається.

Напрошується висновок про наявність у голови ВККС незадекларованих доходів. Але, звісно, наглядові органи до нього претензій не мають.

Міжнародний аспект

Одна з особливостей влади часів Петра Порошенка — це участь у грантових програмах. З 2014 року зарубіжні партнери тільки через офіційні канали виділили Україні понад $5 млрд. Левова частка цих грошей так і не прийшла до України, осівши в кишенях самих грантодавачів. Скажімо, для чиновників із США допомога далекій Україні — це один з проектів щодо «розпилювання» бездонного держбюджету Штатів.

Та все ж до України приходять мільярди. І знаходяться люди, які вміють їх освоювати. Ці люди безпосередньо пов’язані з Адміністрацією Президента України.

Судова реформа й удосконалення правової системи України — це один з популярних грантових напрямів. На нього виділяються мільйони доларів на рік.

За нашими даними, юристи адвокатського об’єднання «Козьяков і партнери» не тільки перемагають у судах, але й активно беруть участь в грантових програмах. У зв’язку з цим нам назвали таких фахівців: Андрій Карнаухов, Микола Подпалов, Наталія Ісаханова, Микола Бараш, Віталій Вареник, Олена Гладюк, Ігор Кабань, Віктор Компанієць, Олеся Кривецька, Андрій Прилипенко, Іван Подпалов, Олена Шомпол, Олександр Павленко.

Делікатні справи

Зрозуміло, що першому стрічному не довірять управляти кількома тисячами суддів. Але Козьяков і не був випадковою людиною.

Як відомо, головний юрист, відповідальний за впровадження судової реформи, Олексій Філатов і Сергій Козьяков — вихідці з однієї юридичної компанії «Проксен». А значить, ці двоє знайомі давно. У 1990—1994 роках Козьяков був партнером юридичної фірми «Проксен». Там же працював і Філатов.

Також Філатов був асистентом на кафедрі міжнародного права КНУ ім. Т.Шевченко — саме в той час, коли там викладав Козьяков.

До речі, там же викладає Василь Кисіль, співвласник адвокатської компанії «Василь Кисіль і партнери», представники якої — друзі й соратники Філатова — масово отримали посади в новому Верховному Суді. До речі, один з вихідців все тієї же юрфірми Андрій Козлов став підлеглими Козьякова у ВККС. А другий — Вадим Беляневич так само « абсолютно випадково» зайняв посаду заступник голови ВРП.

Таким чином, між Козьяковим і Філатовим вже давно склалися «довірчі партнерські відносини», які виливаються у тому числі і в особливі доручення.

Ось цікавий приклад. Микола Бараш є радником адвокатського об’єднання «Сергій Козьяков і партнери». У нього великий досвід роботи в Антимонопольному комітеті. Він як ніхто інший розуміє, як правильно вести розслідування за фактом монополізму.

Один з епізодів його роботи у складі об’єднання дуже показовий. Це випадок з облогою тютюнового монополіста «Мегаполіс», створеного ще при кривавому режимі. Ця компанія була підконтрольна «сім’ї» і, швидше за все, росіянам, адже батьківська компанія з тією ж назвою «Мегаполіс» працює в Росії. В Україні до неї зігнали всіх оптових торговців сигаретами (крім магазинів «Метро», їхня частка мікроскопічна).

Антимонопольний комітет створення нової монополії благословив. А безпосередній стосунок до ухвалення рішення мав той самий Бараш.

Після майдану реалізували класичну рейдерську схему сучасності. «Сім’ю» витіснили представники нової влади.

У «Мегаполіс» після майдану зашли з обшуками ГПУ і МВС. Бориса Кауфмана, що представляв «сім’ю», звідти, швидше за все, випхали. Зрозуміти точно неможливо — все зареєстровано на офшорах. Бізнес був перереєстрований на компанію «Тедіс», в якій, з чуток, був інтерес Генпрокурора Юрія Луценка. Перевірити чистоту «Тедісу» також неможливо — компанія теж зареєстрована на офшори.

Швидше за все, процес глибоко координований. Після переведення на «Тедіс» АМК у судах виграв справу про штраф на сотні мільйонів — вже порожньому «Мегаполісу». Ця подія супроводжувалася позитивними прес-релізами.

Природно, офіційна версія звучить з точністю до навпаки. Прокуратура бореться за сплату податків і проти виведення грошей через схемні інструменти.

Нагадаємо: в ЗМІ повідомлялося про те, що проти Кесаєва Україна ввела санкції. Також повідомлялося, що через рахунки фірм-транзитерів з 2015 до 2017 року з України було виведено 2,5 млрд грн. Крім того, Луценко повідомив, що на ключові посади підприємства призначені особи, які погоджують свої дії з представниками РФ, що займаються постачанням зброї бойовикам ДНР/ЛНР. «Під впливом Кесаєва на ключові посади в ТОВ «Тедіс» призначені особи, яких всі свої рішення погоджують з членом ради директорів російського ЗАТ «Завод імені Дегтярева», — одного з постачальників зброї терористичним організаціям «ДНР/ЛНР».

Сьогодні Микола Бараш працює в компанії Козьякова, а адвокатське об’єднання «Сергій Козьяков і партнери» є українським лідером в обслуговуванні монопольних спорів. Знайшлося місце в схемі й цивільній дружині Філатова — Ганні Бабич (яка, до слова, є кумою першого заступника голови АМК Марії Ніжник). Юридична компанія Ганни Бабич «ЕКВО», створена на другий день після приходу Філатова до влади, вже встигла здобути славу «надійного рішали» антимонопольних спорів. Зовсім недавно в ЗМІ з’явився скан листа Ганни Бабич, в якому вона гарантує російським замовникам вирішення майже будь-якого питання в АМК.

Як відомо, отримати концентраційні дозволи АМК — справа вкрай дорога. І немає нічого дивного в тому, що зв’язок Філатова з Козьяковим і Бараш настільки міцний.

ПОДРОБНОСТИ