Червоно-чорна мантія

Про що змушує замислитися вбивство судді Трофімова

У цьому році професійне свято стало для українських суддів чорним днем: 15 грудня по-звірячому вбили харківського служителя Феміди Володимира Трофімова і членів його сім’ї. Причому подробиці кривавої бійні не можуть не шокувати: у квартирі виявили 4 обезголовлені трупи. Вражає не тільки цинічність самого злочину, а й реакція на нього суспільства: судячи з коментарів у Інтернеті, частина українців тільки позловтішалась із цього приводу. 18 грудня загальні збори суддів Харківської області звернулися до Голови ВР Володимира Рибака з проханням провести парламентські слухання з приводу відповідальності власників інтернет-сайтів за культивування жорстокості та поширення закликів до вбивств.

Заручники професії

Вбивство В.Трофімова викликало шок, причому подвійний. Непоясненна жорстокість не тільки вбивць, а й середньостатистичних українців. В Інтернеті стали з’являтися коментарі до повідомлень про трагедію, автори яких не тільки смакували криваві подробиці та жартували із цього приводу, а й схвалювали вбивство та навіть закликали злочинців продовжити «почин». «Убити суддю — це правильна й потрібна справа»; «Смерть усім суддям» — це ще досить «безневинні» репліки.

Один з авторів коментарів у відповідь на спробу його присоромити написав: «Ви уявляєте, що та скільки повинні були зробити ці судді, щоб мені й тисячам інших людей несоромно було про це писати?» Риторичне запитання, яке, проте, оголило коріння глибокої проблеми. Дійсно, до якого ступеня повинна дійти ненависть до суддів, щоб вона затьмарила нормальну людську реакцію — жаль, співчуття? І чому в нашому суспільстві сформувалося таке ставлення?

Так, служителів Феміди час від часу ловлять на хабарах. Щоб переконатися в цьому, досить почитати кримінальну хроніку. Можна пригадати «справу Зварича», яка сколихнула суспільство й викликала небувале обурення українців. Зауважимо, на такому колосальному хабарі попався всього один суддя, але резонанс від цієї справи був куди потужнішим, ніж від багатьох інших корупційних скандалів. При цьому куди частіше на отриманні мзди ловлять викладачів вишів і чиновників. То чому ж у головах обивателів укорінявся стереотип про суддю-хабарника?

На жаль, суддя (так само, як, скажімо, народний депутат) для більшості рядових українців — своєрідна персоніфікація зла. Частково це витрати професії. Адже служителям Феміди доводиться вершити долі інших людей та ухвалювати неприємні для однієї зі сторін рішення. Саме суди в багатьох людей асоціюються із сумними моментами життя. Звичайно, серед суддів трапляються хабарники, але, швидше за все, їх не набагато більше, ніж серед представників інших професій. Просто саме судді, як правило, виявляються на прицілі громадськості. Отже, чесні служителі Феміди часто стають заручниками колег-«колядників» і… власної професії.

Найбільш прикро, що В.Трофімов не належав до категорії судді-хабарника, котрий забув про честь і совість. Разом з дружиною, сином і його нареченою жив у старій трикімнатній квартирі, обставленій радянськими меблями. На роботу їздив на громадянському транспорті. «Нехороші» чутки про нього не ходили. Про подружжя всі знайомі відгукуються тільки чудово. Суддя Фрунзенського районного суду Станіслав Іващенко розповів одному з видань: «Володимир Сергійович був дуже начитаним, скромним. Узагалі не пам’ятаю, щоб він колись на когось кричав».

«Він був дуже товариська людина з гарним почуттям гумору. При цьому виключно інтелігентна, до колег і відвідувачів звертався тільки на «ви», — вторять товариші по роботі.

Захистити й озброїти?

Проте для когось чорна мантія — як червона ганчірка для бика. Мова зараз не про вбивць, а про тих, хто глузував і шпигав словами з приводу смерті В.Трофімова. Можна зрозуміти харківських суддів, які звернулися до депутатів з проханням провести парламентські слухання, на яких обговорити відповідальність власників інтернет-сайтів за культивування жорстокості та поширення закликів до вбивств. У документі, підписаному від імені зборів суддів головою Апеляційного суду Харківської області Андрієм Солодковим, відмічено, що коментарі містять «нецензурні вирази, непристойні жарти й огидне смакування подробиць трагедії». На думку суддів, попри те, що зміст цих коментарів залишається на совісті їхніх авторів, власники інформаційних ресурсів повинні відчувати відповідальність за наслідки поширення таких закликів.

Харківські служителі Феміди попросили редакції сайтів «замислитися над цією ситуацією і над тим, що пропагується в нашому суспільстві з їх участю і до яких наслідків це може призвести в майбутньому».

Судді також звернулися до Президента з проханням не допускати розголошування їхньої особистої інформації та посилити охорону сімей. «Просимо вас розглянути питання про можливість ужити стосовно суддів заходів безпеки, які вже існують і ефективно працюють в інших країнах, а саме: посилити охорону приміщень судів, установити турнікети й металошукачі, камери спостереження в будівлі суду й навколо нього, обладнати приміщення суду тривожними кнопками, видати тривожні кнопки працівникам суду, обладнати приміщення суду, кабінети й житло суддів охоронно-пожежною сигналізацією, заборонити будь-яким службам і посадовим особам видавати відомості про місце проживання судді та працівника суду…» — мовиться в листі.

Дійсно, вбивство В.Трофімова порушує не тільки проблеми етичного характеру, а й практичніші питання — скажімо, про фізичну незахищеність українських суддів. На відміну від своїх західних колег гарантія безпеки вітчизняних служителів Феміди декларується поки більше на папері. Тим часом очевидно, що якщо не з фізичним, то з психологічним тиском доводилося стикатися практично кожному судді.

У США, наприклад, діє спеціальна служба, яка гарантує безпеку судочинства. За її даними, кількість погроз на адресу персоналу судів за останні 6 років подвоїлася, на адресу майже 70% суддів надходили ті чи інші погрози. Спеціалізоване управління захисних операцій США відповідає за фізичний захист близько 2000 федеральних суддів і 5000 персоналу судів, а також охорону 400 будівель. Кожна погроза всебічно аналізується й перевіряється, а за наслідками розслідування приймається рішення про те, щоб узяти передбачуваного злочинця під 24-годинне спостереження.

Харківська трагедія вже викликала реакцію політиків. Так, Сергій Ківалов запропонував переглянути законодавство про захист працівників судів: «Я давно виступаю за те, щоб суддям дозволили носити вогнепальну зброю не тимчасово, як зараз, і не за заявою судді про те, що йому загрожує небезпека, а з моменту вступу на посаду й, можливо, довічно. Тому що помститися судді за його принципову позицію можуть і після відставки. Також треба посилити гарантії недоторканності суддів».

Можливо, цей злочин і справді підштовхне парламент до зміни законодавства. Можливо, вбивство змусить суддів замислитися про ризики своєї професії.

Президент на гучне вбивство вже відреагував: виступаючи на церемонії присяги суддів, він назвав розкриття вбивства «справою чести» і повідомив, що взяв його розслідування під свій контроль.

Версії вбивства: помста божевільного чи кавказький слід?

У ЗМІ все нові й нові версії харківського вбивства. Одні досить реалістичні, інші явно неправдоподібні. Але жодна з них не дає вичерпної відповіді на всі запитання, що виникають у зв’язку із цією справою.

Версія, яка, на перший погляд, здавалася найочевиднішою, пов’язана з професійною діяльністю В.Трофімова: мовляв, йому мстили за колись ухвалене рішення. Дійсно, вбивство відбулося в День працівників суду, а характер злочину може свідчити про те, що в злочинців були особисті причини ненавидіти Володимира Сергійовича. Проте останнім часом суддя розглядав досить безневинні справи (про позбавлення прав, виплату аліментів). Правда, фатальне рішення В.Трофімов міг винести багато років тому.

Є також припущення, що суддю вбили через його колекцію. Він багато років збирав фарфорові фігурки, монети й нагороди. За неофіційною інформацією, деякі експонати пропали. Проте, незважаючи на чутки про те, що колекція коштує мільйони, знайомий В.Трофімова повідомив одному з видань, що в ній в основному радянський фарфор, «більшість цих статуеток коштують від 100 до 300 грн., їх у радянські часи на барахолках купували за копійки; можливо, у В.Трофімова були цінніші експонати, але навіть дуже рідкісний коштує максимум 1000 грн.».

До того ж «антикварний» слід навряд чи може пояснити жорстокість убивства.

До речі, психолог Борис Хомуленко заявив, що суддя був убитий з метою проведення якогось ритуалу. А те, що злочинці забрали голови, свідчить про крайній ступінь психопатичного розладу.

У пресі неодноразово натякали на можливий кавказький чи мусульманський слід — дуже вже «неслов’янський» почерк злочину. Дуже схоже на кровну помсту. Правда, виникає відчуття, що ця версія — також «фальшивка», як і решта.

У міліції поки відмовчуються. «ЗіБ» в слідчому управлінні сказали, що прокоментують справу «свого часу», а тепер утримаються, щоб не злякати злочинців. Підозрювані в них є, але називати імена поки що рано.