На вагу попередження

Скасування рішення не є доказом недбалості судді, особливо якщо скарга використовується як засіб тиску на нього

Ніхто не застрахований від помилок, у тому числі дисциплінарні органи, що мають за них карати. Водночас у Вищої ради правосуддя, схоже, зароджується нова тенденція — не перебирати на себе функції найвищої інстанції та захищати людей у мантіях від скаржників, які прагнуть за допомогою звернення до Ради натиснути на Феміду.

Зрушення в практиці

Так збіглося, що на засіданні 17 липня розглядалися дві схожі скарги суддів стосовно накладеного на них стягнення. Єднало справи те, що обидва рішення прийняла третя дисциплінарна палата ВРП та ще й в один день. В обох випадках суддям винесено попередження, але, як згодом з’ясується, необґрунтовано.

Якщо пригадати, що й на попередньому засіданні Рада скасувала аналогічне стягнення для іншого судді (щоправда, накладене другою палатою, див. стор.5), а загалом за останній час це вже 6-ий випадок, то можна говорити про певну зміну в практиці притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Це пов’язано насамперед із тим, що у ВРП бере гору позиція: не кожна помилка спричинена недбалістю, за яку й може бути покараний суддя.

Разом з тим члени колегіального органу стали прискіпливішими, коли вивчається питання, чи не є подання скарги наміром усунути суддю від розгляду справи або схилити його до ухвалення потрібного стороні рішення. Зокрема, чи не є виявом тиску, коли як аргумент до процесуального документа докладаються копії звернень у різні інстанції.

Між іншим, практика демонстрації сили скарги народилася не вчора. Та, на жаль, ВРП не протидіяла поширенню таких методів. У реєстрі є чимало повідомлень про різні інструменти втручання в правосуддя, але, як правило, члени Ради не бачили в них підстав для вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя. Можливо, тепер відбудуться зрушення й у цьому питанні. Принаймні під час розгляду однієї зі скарг 17 липня члени органу суддівського врядування звертали увагу й на цю обставину.

Різночитання в ухвалах

Так, у «справі Ольги Путрі» з Полтавського районного суду Полтавської області ТДП ВРП дійшла висновку: позивач був позбавлений доступу до суду з підстав, не передбачених законом. Суддя двічі повертала позов: спершу — для усунення недоліків, удруге — через небажання заявника це зробити.

Зокрема, позивачеві пропонувалося зазначити обставини, якими він обґрунтовує вимоги про стягнення плати за усним договором доручення щодо надання юридичних послуг стосовно оформлення спадкових прав у сумі майже 4 млн грн., та докази, які підтверджують кожну з них. Крім того, не було вказано дійсне місце проживання відповідача — громадянина РФ, оскільки згідно з довідкою адресного бюро за зазначеною в позові адресою він ніколи не був зареєстрований.

Утім, апеляційна інстанція задовольнила скаргу, вказавши, зокрема, що всі обставини укладення усного договору можуть бути з’ясовані на судовому засіданні. Згодом О.Путря відкрила провадження в цій справі, однак була змушена взяти самовідвід, оскільки позивач поскаржився на неї до Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

Фактично дисциплінарна палата для накладення дисциплінарного стягнення скористалася висновком апеляційного суду. На думку законниці, цього факту було недостатньо. Крім того, як зазначила О.Путря, у рішенні ТДП викривлено зміст її ухвал, оскільки в них не містилося вимог надати саме письмові докази.

Із цим погодився й доповідач у справі Вадим Беляневич. Проте зауважив, що різна оцінка змісту позовної заяви не може бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Крім того, у рішенні палати констатовано, що О.Путря начебто вимагала від позивача доказів спроб досудового врегулювання спору. Хоча, за словами В.Беляневича, такої вимоги в ухвалі насправді не міститься.

Також він звернув увагу на те, що в скарзі на ім’я голови суду заявниця наголошувала, що О.Путря «надала перевагу відповідачеві за ознакою його громадянства» та захищає заможну громадянку іншої держави. Тож очільник установи мав би повідомити СБУ про цей факт, який «загрожує національній безпеці».

На думку В.Беляневича, у справі є ознаки тиску на суддю з метою усунення її від розгляду. Зокрема, про це свідчать скарга до голови установи та додавання до заяви про відвід копії звернення до ВККС.

З огляду на відсутність навмисного порушення закону заступник голови ВРП запропонував скасувати рішення ТДП та закрити провадження. Оскільки ні скаржниця, ні суддя на засідання не прийшли, члени Ради доволі швидко порадились і підтримали таку пропозицію.

Гаманець чи оздоровлення?

Натомість Юрій Зайцев із Господарського суду Одеської області прибув до Києва разом із захисником, аби відстояти свою правоту. І не дарма. У нього якраз сплив строк першого призначення, тож могли виникнути ускладнення в проходженні кваліфікаційного оцінювання.

Законникові випало розглядати заяву про відстрочення виконання рішення про стягнення 300 тис. грн. з комунального дитячого табору. Саму справу слухав його колега, але незабаром вийшов у відставку. Спір стосувався боргу перед фізичною особою — підприємцем і був вирішений на користь останнього з нарахуванням штрафних санкцій та неустойки на загальну суму близько 72 тис.

На початку 2016 р. Ю.Зайцев частково задовольнив заяву, відстрочивши виконання рішення до середини липня того ж року. Був переконаний, що існують непереборні обставини, які унеможливлюють стягнення коштів. Річ у тім, що дитячий табір працює лише влітку, тому не мав можливості розрахуватися з постачальником.

Однак, на думку ТДП ВРП, суддя не навів мотивів відхилення аргументів відповідача та не вказав, які саме «непереборні обставини» маються на увазі. З огляду на очевидну невмотивованість рішення, палата вирішила, що мала місце недбалість, за яку до судді слід застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді попередження.

Як повідомила доповідачка Тетяна Малашенкова, у подальшому апеляційна інстанція залишила в силі цю ухвалу, змінивши тільки мотиви відстрочення. Проте касаційна інстанція констатувала порушення принципів змагальності та рівності сторін.

«Фактично мене притягують до відповідальності за те, що я дав відстрочку для погашення боргу дитячому табору, яких у нас і так залишилось обмаль», — наголосив Ю.Зайцев. Утім, він погодився, що мотивувальна частина ухвали дійсно слабка. І просив урахувати, що її мета — захист законних інтересів комунального підприємства. Та й позивач мав би розуміти, що взимку грошей на рахунках у дитячого табору не буде. А влітку з’явиться можливість розрахуватися, що власне й сталося.

Ю.Зайцев уважає, що метою скарги був саме тиск на суд. Адже після того, як КП звернулось із заявою про розстрочення виплат, до суду надійшов лист від ФОП, до якого додані скарга до ВККС, а також заяви до Національної поліції та прокуратури. Щоправда, за словами судді, останні не містили відміток про реєстрацію.

Член ВРП Микола Гусак поцікавився, чому ж суддя вирішив захистити підприємство, але не взяв до уваги, що у ФОП також можуть бути діти, яких треба годувати. «Я виходив з того, що взимку кошти в КП не з’являться, а якщо не дати відстрочки, воно збанкрутує і його продадуть», — пояснив суддя. До того ж із підприємства вже стягнуто досить високу пеню — майже 68,5 тис. грн., і позивач має право звернутись із заявою про донарахування 3% річних та інфляційних втрат за час відстрочення.

Із цього питання члени ВРП радилися значно довше, але також пристали на пропозицію доповідача скасувати рішення ТДП ВРП.

Ці приклади показують, що з’явилася нова стратегія захисту, та вселяють віру в те, що в столиці є орган, який покликаний не тільки карати, а й виправдовувати. І це точно гарна новина.